Це - Дмитро Козацький, автор знаменитих фото з Азовсталі, пам'ятаєте? Він у полоні.
Мала честь поспілкуватися з його мамою, пані Іриною. Ось що вона розповіла про Дмитра:
"Вітаю! Мене звати Ірина Юрченко, я мама бійця полку «Азов» Дмитра Козацького (позивний «Орест», 26 років).
Син вступив до лав Національної гвардії у 2015 році, а в 2017 році вступив до лав полку «Азов» при Національній гвардії України. Йому подобалися вишкіл, дисципліна, людяність і чіткість, які панували у полку «Азов» серед військових – вони були, як дружня військова родина. Мені подобався вибір сина – Діма став організованим, спортивно підтягнутим, він ставив цілі і досягав їх. Сина надихала командна робота і братерські відносини між військовими.
24 лютого, о 05:45 ранку, син подзвонив і сказав, що почалася війна, що бомблять усі міста України. Попросив, щоб я всіх наших знайомих і рідних обдзвонила і спускалася в укриття... Це для мене був шок. Ми домовились не панікувати, а діяти швидко і пізніше потім зідзвонитися...
З перших днів Діма був у Маріуполі. Вони стримували ворога і допомагали людям з їжею, ліками, водою. Коли путінці навмисно збирали людей нібито для евакуації, а потім жорстоко розстрілювали снарядами і бомбами – так «азовці» їздили по місту і просили їх не вірити росіянам і ховатися в укриття. Хто не вірив «азовцям» і залишався чекати евакуацію – тих розстрілювали... Син говорив, що жахливо і нелюдяно вбивати ні в чому не винних людей і дітей...
1 березня Маріуполь оточили і «азовці» перешли на територію «Азовсталі». Зв’язок був не завжди, але ми переписувалися. СМС були короткі: «Живий +. Як ви, що з сестричкою, будьте обережні!!! Я вас люблю!»
Я з 25 лютого вийшла на роботу – провідником евакуаційного потягу Київ – Ужгород.
Їздила 10 днів, потім на пару днів додому (в Малині (Житомирська область), де я живу, теж було пекельно) – і знову на евакуацію пасажирів. Я могла не їхати на роботу, але я мала допомагати людям у такий страшний час.
Коли син перебував на «Азовсталі», там з кожним днем ставало страшніше, пекельніше. І було багато загиблих і поранених. Закінчувалися харчі і не було питної води. Військові віддавали свою їжу жінкам з дітками, які теж переховувалися на комбінаті. Зв'язок був не завжди, я кожну секунду чекала якоїсь звісточки від Діми. Він завжди добре тримався і говорив, що у них все «добре», а насправді там був жах... Їм було дуже тяжко, але вони – військові і не мають права здаватися...
Оборонців «Азовсталі» і Діму «евакуювали» з комбінату 17-20 травня. Це був наказ Президента України – «зберегти життя військовим», бо дуже там багато було загиблих і тяжкопоранених... Коли я дізналася про це і побачила Діму у російському пабліку ЖИВИМ!!!, я була щасливою.
Зараз вони у полоні, що з ними, як вони, чи у людських умовах їх там тримають, чи не катують?.. Ми не знаємо. Дуже надіємось на «Червоний Хрест», на світову спільноту, на українське керівництво і на ЗВІЛЬНЕННЯ НАШИХ ГЕРОЇВ З ПОЛОНУ! Тому що ВОНИ захищають СВОЇ РОДИНИ,СВОЮ ЗЕМЛЮ І СВІЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД!!!"
Автор: Anastasiya Glotova
