Не раз переконувалася, анекдоти народжуються у звичайних життєвих ситуаціях. Ось одна із них.
— Доню, сьогодні в тебе багато домашніх завдань? — запитала якось у малої.
— Ой, мамо, тобі ще кричати і кричати!
Що не кажіть, а дитина влучно підмітила всі тонкощі домашніх завдань. Зазвичай, виконання «домашок» із донькою не обходиться без підвищених тонів, вирваних листків із зошита, моря сліз та зіпсованого настрою. Виявляється, так не тільки у нашій родині.
— Поки навчила сина розв’язувати рівняння, двічі пила корвалол, — ділилася днями знайома. — Через годину вже всі сусіди знали, що таке зменшуване, від’ємник, різниця, а до Антона так і не дійшло. З англійською — ще гірше. Скоро, схоже, й у домашнього пса від зубів відскакуватиме: «Май нейм із Барон». А син усе ніяк не запам’ятає. Каже, у нього в голові все змішалося. А може, дитина таки має рацію, і дорослим варто прислухатися до думок школярів? Учні мають по п’ять-шість уроків на день, майже щоразу їм доводиться вивчати нову тему, на повторення попередньої зазвичай бракує часу. До того ж, попри заборони задавати «домашки», щодня навпроти кожного уроку в щоденнику — читати, писати, вчити на пам’ять… Додайте до цього купу гуртків, секцій, репетиторів, і голова дійсно піде обертом. Тож цілком логічно виникають запитання: чи матиме дитина при такому навантаженні гарні знання? Чи корисне навчання для здоров’я учнів?
Знайома вчителька, котра багато років тому виїхала в Іспанію і тепер викладає в тамтешній школі математику, розповідала: вчені давно вирахували, дитина має витрачати на домашнє завдання не більше години. Саме такий час оптимальний, щоб продуктивність не переходила у втому. Учні їхньої школи, запевняла вона, котрі навчалися понад 100 хвилин вдома, показували нижчі результати, ніж ті, хто вчився 60-70 хвилин.
— Я проти домашніх завдань, — категорично заявляє жінка. — У школах діти проводять щонайменше шість годин, вдома за домашньою роботою — в середньому три. У сумі в школяра виходить дев’ятигодинний робочий день.
Далі вчителька розповіла, в Японії та Гонконгу, куди вона неодноразово їздила у відрядження, задають найменше у світі завдань. Утім саме їхні учні очолюють світовий рейтинг досягнень із математики. У Нідерландах, приміром, кожен п’ятий школяр ніколи не робив «домашки» вночі, та країна — в десятці лідерів за балами з математики.
— Зразкова у цьому сенсі система освіти в Фінляндії, — продовжує викладач. — Там кожен учень вчиться за індивідуальним планом, має свою кількість домашніх завдань. Фіни ніколи не звертаються до репетиторів, а вчителі добровільно допомагають дітям під час чи після уроків. Прикладом для української системи освіти можуть слугувати також школи США. Там домашні завдання учні виконують у спеціальних комп’ютерних програмах. Ті аналізують підготовку дитини у формі відеоігор. Італія взагалі відмовилася від домашніх завдань, намагається позбутися цього рудименту й Франція.
Про відміну домашніх завдань в Україні також говорять педіатри. Вони зокрема радять: не робити уроків уночі, адже для здорового розвитку 7-10-річні школярі повинні спати не менше десяти годин на добу, а підлітки — не менше восьми. Хронічне недосипання і перевтома можуть обернутися зниженням працездатності, неврозами. В гіршому випадку — погіршенням зору, гастритами, розладами сну, сколіозом. Тож, може, і справді реформаторам освітньої галузі не варто класти на шальки терезів експерименти в навчанні та здоров’я школярів?
