Нині – велике та важливе свято для всіх нас — день святої великомучениці Варвари, мощі якої спочивають у Володимирському соборі Києва. Вона – хоробра отроковиця, яка перемагає цивілізацію посередностей.
Свята Варвара — донька римського вельможі, який був, зрозуміло, язичником. У дуже ранньому віці дівчинка прийшла до висновку, що "темні ідоли не могли світила небесні створити" — фактично, вона прийшла до усвідомлення розумного задуму, "споглядаючи небесного кола красу". Пізніше таємні християни повідали їй про Творця всього і про Його Сина Божественного. Відтоді дівчина не захотіла нічого іншого в житті, окрім як служити Йому. За це вона перетерпіла страшні муки від рідного батька, який, зрештою, сам віддав її на смерть.
Тепер поглянемо на ситуацію очима нинішньої цивілізації споживацтва, посередностей та комфорту. Що б їй порадили нинішні теплохолодні політтехнологи? Скоріш за все "вірити таємно і не піддавати небезпеці своє життя". Психологи тут-таки кинулись би ставити діагноз у надмірній перейнятості певною ідеєю, а простаки не зрозуміли б, як можна було проміняти спадкові багатства та славу на муки і смерть.
Наш вік (особливо на заході) відзначається прагненням до посередності. Все високе та прекрасне таврується, як "нездорова пристрасть" , "фанатизм" чи "екстремізм". Ці терміни вигадала таємна еліта, що моделює та керує геополітикою саме для того, щоб "угашати Духа", проти чого суворо застерігає нас Апостол. Цивілізація прагне до комфорту і наріжним каменем ставить "збереження життя". Але якого життя? "Днів наших 70 літ, від сили 80" (Пс.89). Людина, яка мислиться еволюцією простіших форм життя, має насититися і придумувати собі задоволення, нестерпно доводячи собі доцільність власного існування — це нині достойно і правильно. На порозі могили та хробаків до декого доходить, яка все марнота.
Посередності, які зводять до мінімуму все прекрасне (філосфія редукціонізму), зі страхом уникають всього "крайнього". Бо істинно віруючий чоловік — завжди фанатик. У Традиції оспівувалися аскети, що через умертвлення плоті переходили у вищу дійсність та лицарі, які досягали того самого через подвиг у священній війні. І мученики, які відкидали все заради своєї віри. Зараз бути фанатиком певної ідеї (а тим більше релігії) не прийнято, це називають дикістю і вважають, що "чим більше в людини наукових знань, тим менше місця для віри". А оскільки навряд чи хтось піде на смерть за факт, що вода закипає при температурі 100 градусів, то подвиг аскези, мучеництва та війни вже не збагнути. А такі фанатики підривають устої цієї прогнилої цивілізації і страшать плебс, у якого всередині нічого, крім кишечника немає. Тому їх усіляко намагаються витіснити.
Істину може пізнати лише фанатик та екстреміст. Той, хто не боїться покинути все, вирушити в невідомий океан, утративши з виду берег (а тільки так можна відкрити нову землю), вирушити без можливості повернення в один кінець. Звісно, в цьому можна зазнати краху. Але політ і мореплавання ніколи не мають гарантій. Стрибок у віру лише тоді досягне мети, коли страхові линви обрізані.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube і в Telegram.
