29 вересня путін підписав закон про вихід росії з Європейської конвенції проти тортур. Цей документ був одним із небагатьох міжнародних інструментів, що формально зобов’язував кремль дотримуватися базових стандартів поводження з ув’язненими та полоненими.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що рішення москви лише закріплює на папері те, що давно стало нормою: тортури й знущання в тюрмах та фільтраційних таборах є елементом державної політики росії.
Системність тортур у рф
Ще до повномасштабного вторгнення стало відомо про “архів ФСІН”, опублікований правозахисником Володимиром Осечкіним. У ньому містилися десятки гігабайтів відео катувань ув’язнених, знятих самими ж охоронцями. Світ побачив, що катування — не випадковість, а відпрацьована система, яка діяла в різних регіонах рф.
Попри резонанс, керівництво ФСІН не понесло відповідальності. А після 24 лютого 2022 року до цієї системи потрапили й українці — як військовополонені, так і цивільні, включно з жінками та літніми людьми. Вони залишилися беззахисними: без доступу до адвокатів і правозахисників, повністю залежними від адміністрації колоній.
Вихід з Конвенції: очікуваний крок
Рішення кремля було прогнозованим: процедура виходу з Конвенції стартувала ще в серпні. Водночас українські медіа та правозахисники почали збирати свідчення колишніх полонених і звертатися до міжнародних організацій.
Реакція виявилася розчаровуючою: більшість інституцій фактично проігнорували запити. Лише Міжнародний комітет Червоного Хреста надав коментар. Там підтвердили, що з початку вторгнення делегати МКЧХ відвідали понад 6500 військовополонених, але доступ до утримуваних осіб у росії залишається обмеженим, а їхні можливості впливу — мінімальними.
Чому це важливо
Сьогодні тисячі українців продовжують перебувати у російському полоні. Свідчення тих, хто вижив після катувань, доводять: тортури — це не винятки, а системна практика.
Вихід росії з Конвенції лише підтверджує, що кремль офіційно відмовився навіть формально визнавати міжнародні зобов’язання у сфері прав людини. Для України та світу це означає ще більшу загрозу для полонених і необхідність тиску на росію всіма можливими дипломатичними та юридичними інструментами.