Може, Малин і заснував колись князь Мал, але про очевидців того, на жаль, історія не згадує. Зате ми з вами, шановні малинчани, маємо можливість стати свідками заснування на поліських теренах нових поселень, що, умовно кажучи, мають стати фортецями-оберегами кожного жителя громади, який ще залишився у славному колись древлянському краї.
Веду до того, що район досі бурлить у котлі державної адмінреформи. Спочатку на поверхню котла вискочила одна бульбашка у формі єдиної об’єднаної громади — Малина і всього Малинського району як єдиного і непорушного цілого. Потім, поварившись, почали вискакувати інші бульбашки: то в Діброві бурлило, то в Горині відчули силу багатомільйонних прибутків із території смітника, то в Чоповичах згадали самостійність, а Луки взагалі хотіли стрибнути у котел Володарська-Волинського. Ще й Пиріжки з Головками стали «воду каламутити»…
Утім, якщо відхилитись від кулінарії, станом на сьогодні у процесі активного формування — Чоповицька громада з центром у однойменному селищі. На таких самих позиціях стоїть і Малинська міська громада з центром у однойменному місті. Доки ці громади намагаються приєднати до себе для зміцнення позицій привабливі фінансово сільські ради, на теренах району виринула ще одна громада — Малинська районна з центром у Гранітному.
Чому так? А тому, що, згідно з тезами реформи, не може бути, щоб один населений пункт, у цьому разі Малин, був центром міської та районної громад окремо. Тож, певно, з огляду на це, селище Гранітне стане таким собі форпостом для громади району. Цікаво, чия це ідея? Побачимо невдовзі, у ході виборів.
Адміністративна реформа триває, але й досі точно не зрозуміло, чим закінчиться це об’єднання. Чому? А тому, що фінансове забезпечення і адмінреформи, і центрів громад поки залишається тезовим. За тезами реформи, в центрах громад має бути сформовано новий «білий дім» з повним набором чиновників — відділи усіх напрямків від культурно-спортивного до комунального із повним набором спеціалістів. Тобто будемо мати три адміністрації: в Чоповичах, у Малині і… ще раз у Малині. Бо в Гранітному ті чиновники, очевидно, будуть лише на папері. Тобто, матимемо, за логікою чи без, сотні три службовців за рахунок скорочення десятка сільських голів.
Якщо їх фінансуватиме державний бюджет — чудово — забезпечимо народ новими робочими місцями. А якщо треба буде всіх утримувати з місцевих бюджетів? Тоді, певно, жодної школи на район не лишиться: сільські діти будуть вчитись віртуально, через Інтернет, щоб район не тратився на пальне та автобуси. З доріг «злізе» останній асфальт, недобита сільська медицина спочине в Бозі, а там, дивись, і край древлянський стане Руїною без населення. Оце реформа. Але хтозна, як воно буде?
Бо в нас країна така, що кожного дня може побачити світ новий закон. Досить згадати лише, як приймали головний фінансовий документ країни — Державний бюджет 2015 року, або, ще краще — як затверджували склад Кабінету Міністрів — пакетом і без обговорень.
Країна, в якій навіть міністрів Верховна Рада затверджує, пробачте, пакетами, пересічним громадянам годі розраховувати на щось більше. А тому всю увагу треба зосередити на городництво і садівництво. А обрані нехай шукають, де закопана гетьманська булава, — у Малині, чи, може, у Гранітному?
Тетяна СОРОКА.
