Активісти, заручившись підтримкою представників єврейської громади, почали роботи з благоустрою занедбаного старого єврейського кладовища, якому більше ніж 300 років, що в районі вулиці Романенка в Малині. Саме на цьому цвинтарі поховано видатного єврейського священослужителя. Цвинтар мають намір перетворити в меморіально-паркову зону.
Вже багато років це місце все більше нагадує «ділянку, де раніше був цвинтар». На невеличкому клаптику землі збереглось до сотні могил, більшість із яких повалені. Всередині цвинтаря усе заросло деревами, чагарниками, бур’янами. А по периметру, попід самими могилами лежать, подекуди, купи піску, відсіву, каміння, а ще — стара цегла й шматки шиферу. Не обійшлось, звісно, й без сміття… Все це поскидали люди, чиї будинки напроти старого єврейського кладовища.
Знайшлося тут місце навіть для гойдалки, на якій катаються місцеві діти…
А дехто з місцевих жителів не придумав нічого кращого, як побудувати поряд будинок. І не просто біля цвинтаря, а прямо на кістках — на місці, де раніше було дитяче єврейське кладовище.
— Пам’ятаю, як у дитинстві ми бігали тут, грались… Бачив тоді рештки маленьких єврейських могил, — розповідає мешканець прилеглої вулиці Василь. — Поступово ті шматки могильних плит повитягували. Люди поробили там городи. А згодом один житель і будинок дітям почав зводити… Але діти розійшлися. Будинок так і недобудували, хотіли продати. Та покупці, які приходили дивитись, бачачи, що поряд кладовище, — розверталися і йшли назад. Так той будинок і стоїть…
Місцеві також кажуть, що про це кладовище майже ніхто нічого не знає. Його не знайти на карті. І, незважаючи на те, що цвинтар розташований у межах міста, він ні за ким не числиться — ні на балансі КП «Благоустрій» чи КП «Скорбота», ні навіть міської ради. Тому десятиліттями тут ніяких робіт з благоустрою не проводили.
До слова, в мережі Інтернет натрапили на статтю із газети «Київ єврейський» — «Врятувати залишки спадщини єврейських місць» (11.07.2011 р.). У ній автор Еміль Каменір піднімає проблему збереження культових споруд в Україні, зокрема, згадує старе єврейське кладовище в Малині, про яке висловлюється так: «воно більше відповідає поняттю — «ділянка, на якій колись був цвинтар». Тим самим, звертається до інтернет-спільноти й ізраїльських синагог, сподіваючись, що вони «можуть мати в цьому питанні якусь загальну основу дій і надати підтримку».
«До війни в Малині жило щонайменше 4000 євреїв. У містечку були синагоги і кладовище. Після війни з’явилося два кладовища — старе і нове, але не стало жодної синагоги…
На цьому (старому — прим. авт.) кладовищі надгробки і стели гладкі, виконані у вигляді звичайних фігур. Зараз до цієї ділянки вже впритул підступила житлова зона.
Нове єврейське кладовище відокремлене від старого. Зараз воно ще далеко від житла. Відкриває кладовище братська могила, на якій встановлено пам’ятник понад 1200 жертвам Голокосту в 1941-1943 роках.
За переписом населення СРСР, у 1959 році в Малині жило 1200 євреїв. Після закінчення «холодної війни» малинські євреї, як і більшість євреїв СРСР, роз’їхались по різних материках і країнах. Зараз у малинській громаді їх менше сорока. Вони забезпечують підтримку в чистоті і порядку єврейського кладовища і Монумента жертвам нацизму. Ті, хто роз’їхалися, щороку збирають гроші для догляду за могилами своїх предків і родичів. Саме завдяки турботам цієї невеликої громади і, в першу чергу, її координатора Л. Буділовського, за рахунок цих коштів вдається утримувати нове кладовище доглянутим...» Детальніше читайте тут: http://evreiskiy.kiev.ua/spasti-ostatki-nasledija-evrejjskikh-10176.html.
Відтоді пройшло п’ять років, а ситуація не змінилася. Якщо за новим єврейським кладовищем у Малині ще доглядають, то за впорядкування старого, проте, чомусь не брались ні місцева громада євреїв, ні ті, до кого звертався за допомогою автор згаданої статті.
— Періодично сюди приїздять поодинокі євреї, аби перевідати своїх пращурів чи рідних, — продовжує розповідати Василь. — Бувало навіть, автобусами із дітьми — трохи прибирали територію, могилки поправляли. Але на тому й все.
Місцеві жителі визнають, що місце це і справді недоглянуте, засмічене. Однак цих людей хвилює дещо інше: вони не бояться жити поряд із кладовищем, їх жахає вигляд височенних старих осокорів, що ростуть понад дорогу. Ці дерева — аварійні. Будь-якої миті якесь із них може впасти й не лише обірвати лінії електромереж чи пошкодити чийсь будинок, а й… забрати людське життя.
Неодноразово жителі зверталися в КП «Благоустрій» та міськраду — просили обрізати хоча б гілки. Безрезультатно. Після негоди одне дерево впало посеред дороги, обірвало лінії електромереж. Люди викликали кореспондента, який висвітлив проблему в місцевій газеті. І лиш після того комунальники спохватились: привезли вишку, познімали електролінії, трохи підрізали гілля. Правда, не всі дерева захопили — бо поламались. На тому весь «благоустрій» закінчився. Було це… десять років тому.
Опісля місцеві знов намагались достукатись у кабінети чиновників, аби ті почули їх і нарешті вирішили проблему з аварійними деревами. Та все марно.
А тепер з’явились люди, які, сподіваються мешканці вулиці Романенка, допоможуть їм жити в спокої, хоч і біля цвинтаря.
— Цього року, перед 9 Травня, на дорогому авто під’їхали до кладовища декілька раввінів — походили між могилками, пофотографувалиці хащі на планшет, — розповідає пан Василь. — Я підійшов до них, розговорилися... Користуючись нагодою, попросив якось зарадити нам із проблемою аварійних дерев. Один із раввінів, представився Меєром, каже: їх тут всі потрібно зрізати. Ми обмінялись номерами телефонів і вони поїхали… Я ж звернувся до місцевих активістів БО БФ "Волонтер 2015" — Олексія Семеніва та Олега Степанчука, бо знаю, що вони, на відміну від таких звичайних мешканців, як ми, мають хоч якийсь вплив на владу… Дав їм номер того Меєра, і справа зрушила з місця.
За благоустрій старого єврейського кладовища у Малині активісти взялася активно. Найперше, отримали дозвіл від екоінспекції на зрізання аварійних осокорів, чого до цього не могли добитись місцеві жителі та комунальники. Уже трохи очистили територію кладовища від дерев, чагарників, сміття.
Благоустрій вимагає значних коштів. Поки проблему фінансування вирішують за рахунок пожертвувань спонсора, яким виступають представники єврейської громади. Робота має бути масштабна — у подальшому територію кладовища планують обгородити парканом, а біля входу висипати відсівом ділянку, де б можна було припаркувати авто.
Автор: Mhór Rioghain
