Якщо пошукати молоду людину, яка б зруйнувала стереотип про те, що сучасна молодь пасивна і нічим не хоче займатися, думаю, Ольга Роман, голова молодіжної громадської організації «Молодь в дії», стала б найкращим прикладом. Чотири роки, з першого дня роботи громадської організації, вона є її членом і вже встигла зарекомендувати себе як активного громадського активіста й позитивну людину, котра прагне змінити наше місто на краще. Все життя прожила в Малині, навчалася в школі-ліцеї № 1, зараз заочно навчається на ІТ-підприємництві. За її словами, громадською діяльністю почала займатися з 13 років.
Наша розмова не лише про її громадську діяльність та ГО «Молодь в дії», а й ширше — про молодь нашого міста, громадянське суспільство та яким вона хоче бачити Малин через кілька років.
— Олю, з чого у тебе розпочалася громадська діяльність? Ти сама по собі людина активна, можливо, з підвищеним відчуттям справедливості?
— Мені здається, я людина з підвищеним почуттям доброти й бажанням робити щось для інших. Мені просто ніколи нічого не було байдужим, я приєднувалася до різних ініціатив, а потім і сама почала щось робити.
Ще до початку моєї діяльності в ГО «Молодь в дії» я ходила на різні гуртки: на бісероплетіння, на малювання, на танці й іншим нічим особливим не займалася.
— З чого розпочалася ГО «Молодь в дії»?
— З клубу «Лідер», який створили в ЦДЮТ. Я туди зовсім випадково потрапила: у нас в школі тоді не було президента і мене відправили туди замість нього. Там розповідали про концерт, який вони вже організували для збору коштів. Я зацікавилася цим. Мені сказали, що їм потрібна допомога, і хто небайдужий — нехай приходить. І я прийшла. Ми працювали рік чи півроку (точно не пам’ятаю), наша керівник Віка пішла, й ми за нею. Вона порадила нам створити громадську організацію, що ми й зробили.
— З чого розпочалася твоя робота в організації? Скільки років вона існує?
— Організація існує вже чотири роки. З самого початку у нас не було якоїсь серйозної мети — ми просто збиралися разом, хотіли щось робити, творити і вирішили об’єднатися. Нам сказали, якщо ми станемо громадською організацією — так буде легше. Ми почали організовувати різні заходи на день міста, день молоді, День Незалежності. Ці свята на той час були дуже нудними, і ми вирішили, що будемо їх потроху «розбавляти». Почали проводити різні квести про Малин, флешмоби, робили фотозони, займалися проведенням еко-квесту. На початку тільки таким і займалися. Коли минуло кілька років, нам стало зрозуміло, що потрібно йти далі і займатися серйознішими проектами. Ми створили Всеукраїнський «Марафон добрих справ», у якому взяли участь близько 400 людей зі всієї України.
— Які наразі напрямки роботи ГО «Молодь в дії»?
— Ми спочатку ділилися на осередки, хотіли це все розвивати, але особисто я не бачила в цьому сенсу, бо в Києві зараз дуже багато подібних до нашої організацій. А от в Малині я бачу сенс існування такої організації. Ми вирішили, що наша діяльність буде спрямована на покращення життя молоді в Малині — зараз всі зусилля спрямовуємо на це. Ми виграли грант на облаштування «клітки» в парку, де недавно була пожежа. Ми вже зробили демонтаж конструкцій, поприбирали там, вивезли сміття, закупили матеріалів майже на весь бюджет, який у нас є. Думаємо, або до зими зробимо дах, або чекатимемо весни.
Також думаємо про те, як працевлаштувати нашу молодь на літо, як створити для неї розумний відпочинок. Це основне, що ми хочемо зробити.
— Яким є кістяк організації? Чи є ті, хто разом з тобою був із самого початку існування «Молоді в дії»?
— Зараз серед тих, хто був із самого початку, залишилася лише я і на відстані нам допомагає Валя. Через півроку від початку роботи організації приєднався Лука Сємьонов. Інші приєднувалися уже в процесі. Зараз багато пішли навчатися у виші. Мені ж ця справа припала до душі, і я розвиваю її далі. Важко встигати навчатися, працювати й займатися громадською діяльністю, потрібно виставляти пріоритети. Зараз у мене графік роботи з 9 до 18 години, і я взагалі нічого не встигаю робити. Я планую знайти іншу роботу, аби могти займатися тим, що люблю.
— Можна сказати, що кожен член вашої організації доповнює один одного, вносить свій особливий внесок в роботу?
— Можу сказати, що кожен в організації — це ніби моя мала дитина (посміхається), за яких я дуже переживаю, слідкую за їхньою роботою. Вони знають, що якщо в них є якісь проблеми чи то в школі, чи то з батьками, я завжди намагатимуся їм допомогти. Не скажу, що вони доповнюють один одного. Кожен приходить з різним досвідом і кожного потрібно розкривати, знаходити підхід. Вони — всі різні особистості. До нас прийшла дівчинка. Минув місяць, як ми закрили набір, а вона взяла кураторство над Хеллоувіном. А є люди, які в організації близько року, і вони ще тільки «розкачуються».
— Наразі ваша діяльність не виходить за межі Малина?
—В нас є осередок в Харкові , ним займається Валентина. Ще був в Маріуполі, але я зараз не володію інформацією , що там сталося.
— Що робити людині, яка хоче спробувати себе як активіст, хто хоче займатися громадською діяльністю, але не знає яким чином? Як їй розкритися в умовах Малина?
— Прийти до нас (посміхається). Якби я не пішла на збори клубу «Лідер», взагалі не знаю, як склалося б моє життя, не дізналася б, чим хочу займатися, що я люблю. Зараз вже створена організація, де можна розкривати себе. Це набагато краще, ніж взагалі не було нічого. Якби у Малині не було такої організації, не було б групки ініціативних людей, активна людина тут просто не вижила б. Якщо є люди, котрі хочуть до нас приєднатися, достатньо просто написати на нашу сторінку в Інстаграмі. Коли до нас приходять новачки, ми їм розповідаємо про нашу діяльність, які можуть виникнути труднощі, як організовуватися, як шукати партнерів. Вони вже під нашим кураторством виростають як активісти. Всі без винятку ініціативи, які пропонують члени нашої команди, розглядаються. Немає такого, що мені ініціатива не сподобалася, і вона не проходить. Якщо мені не надто цікавий проект, я просто говорю, що він мені не цікавий, але розкажу і допоможу зробити те, що людина хоче.
— У ГО «Молодь в дії» учні зі всіх шкіл Малина?
— Не всіх. У нас немає п’ятої та шостої школи. У нас колись були дві людини з цих шкіл, і вони відсіялися. Після поїздки в Нову Борову ми задумалися над тим, що ці дві школи дійсно потрібно охопити. Зараз думаємо, хоча б одну дитину з цих шкіл залучити до себе. Не знаю, чому вони не йдуть на контакт. Завжди так складалося, що ці дві школи взагалі не брали участь в наших акціях. А от з першої, другої, третьої шкіл у нас багато людей.
— Який вік учасників «Молоді в дії»? Це лише школярі чи й люди старшого віку?
— Я поки найстарша. Є ще Федя, він студент лісоколеджу. Ми охоплюємо учнів шкіл, профтехліцею, студентів лісоколеджу. Але у нас немає вікових рамок, ми відкриті для всіх. Поки до нас йдуть лише школярі та студенти. У нас, до речі, лише місяць тому з’явився лісоколедж і ліцей. Зараз я розумію — ми багато втрачали, що їх не було в нас. Там також є ініціативні люди, які дають нам змогу охопити і ці два навчальні заклади.
— Пам’ятаю у вас була ідея створення в місті молодіжного хабу. Чи просувається реалізація цього проекту, чи всі ж він наразі не надто актуальний?
— Ідею подав нам активіст Олексій Семенів. Поки цей проект стоїть, але ми звернулися до депутата (не пам’ятаю, як його звати), написали йому лист, Лука по школах збирав підписи, і ми з понеділка маємо відправити йому лист, щоб він допоміг з фінансуванням (розмова відбувалася 27 жовтня — В.П.). За «кліткою» є чудове приміщення. Ми думаємо, там зробити не просто гримерку, але молодіжний хаб.
— Чи співпрацюєте ви з іншими громадськими організаціями, активістами, підприємцями, місцевою владою?
— Дуже багато з ким співпрацюємо. З місцевою владою у нас добре налагоджена співпраця, вона підтримує практично всі наші ініціативи. Нас підтримує також клуб «Простір». Не сказала б, що у нас налагоджена тісна співпраця з іншими громадськими організаціями Малина. Співпрацюємо з Сашою Малишевим, Віталієм Цьохою, з директором «Екоресурса» Олександром Ситайлом та іншими. Я часто їжджу в Київ на різні тренінги, лекції, розповідаю про нашу громадську організацію, і є ті, кому наша діяльність цікава. У мене є подружка, яка йде на президента Вірменської організації в Києві, я їй сказала, що підтримаю її й особисто, й від організації. Вона, у свою чергу, сказала, що в неї є цікаві проекти для співпраці. Якщо її оберуть на цю посаду, ми будемо думати про співпрацю. Я намагаюся залучати всі громадські організації, які є у великих містах, розповідати їм про Малин, про проекти, які хочу тут втілити. Багатьох ці ідеї запалюють, і вони готові допомагати.
— Яка, на твою думку, зараз молодь? Вона активна, пасивна, можливо, шукає себе? Можливо, за час твоєї діяльності вона змінилася?
— Молодь в різних містах інакша. У Києві в мене близько тисячі знайомих громадських діячів зі всієї України. У великих містах їх дуже багато, і вони всі активні. У Малині молодь пасивна. Їй простіше нічого не робити, пограти в комп’ютерні ігри, вийти погуляти. Хоча вчора я дивилася, як хлопці збираються в «Трьох тараканах» і грали в настільні ігри. Я подумала: тут є насправді для кого працювати, відновлювати «клітку» й дати можливість молоді грати там в настільні ігри. Багато молоді пасивної, але є й така, якій чогось не вистачає. Багато хто не йде в організацію, бо бояться, не впевнені в собі, думають, що в них нічого не вийде. Стараємося пояснювати їм, що це легко, це класно, ти починаєш розширювати свій кругозір, перестаєш бути зацикленим лише на школі та на оцінках.
Особисто мені в житті допомагає лише моя діяльність. Школа дала необхідні базові знання, а от пробиватися в житті, вміння говорити з людьми — цього навчила моя громадська діяльність.
До речі, молодь у Малині не настільки пасивна, якщо її правильно зацікавити. Ми зацікавили хлопців, яких називаємо «хуліганами». Я змогла знайти з ними спільну мову і залучити їх до відбудови «клітки». Вони допомагають нам з демонтажем, з реставрацією. У них з’явилися свої ідеї. Якщо вони проявлять ініціативу до кінця цього тижня, можливо, ми зробимо дах ще до зими і створимо там ігровий клуб. Вони хочуть поставити там телевізор, приставку і грати в ігри. Може, це й не найліпша ідея, але це краще, ніж тинятися по вулицях. Що найцікавіше, вони самі це запропонували, я їм нічого не пропонувала і не примушувала. Я розумію, що якщо до них правильно підійти, які б вони не були, все одно вони подають свої ідеї. Вони підказали нам з інтер’єром, з освітленням. Виявляється, навіть така молодь може бути дуже крутою. Я у захваті від них.
— На твою думку, наскільки сильне в Україні, і в Малині зокрема, громадянське суспільство? Наскільки люди готові долучатися до ініціатив, брати участь в громадському житті, об’єднуватися?
— Мені здається, поки воно не надто сильне. Взяти хоча б для прикладу клуб «Простір». Скільки осіб приходить на дискусійний клуб? Дуже мало. Я не розумію, чому люди не бачать в цьому сенсу. Їм дуже важко повірити, що щось може змінюватися на краще. Вони звикли до негативу. Це, мені здається, проблема всіх маленьких міст. Люди звикли, що все погано, всі крадуть, нічого хорошого не буде. Якщо хтось проявляє ініціативу, щось створює, в багатьох з’являється думка, що це нічого не дасть, що ці активісти куплені. Люди ще не готові мислити позитивно, вірити у зміни на краще. Я вірю в те, що в нас буде все класно. Але до цього потрібно прийти, повірити, що все буде добре.
— Яким ти бачиш майбутнє Малина? Що б ти хотіла в ньому змінити?
— Я хочу, щоб Малин став туристичним містом, щоб сюди приїжджали люди, вкладали кошти і щоб він розквітав. Хочеться наш парк зробити набагато красивішим. У нашого міста дуже цікава історія, і це може бути його фішкою для залучення туристів. У мене дуже багато проектів, націлених на те, щоб молодь не виїжджала з Малина, а залишалася і розвивалася тут, розвивала наше місто. У нас багато в місті підприємств, але деякі з них не виробляють нічого на внутрішній ринок, лише за кордон. Мені стало образливо, що вони працюють в Малині, а продукцію відправляють на зовнішній ринок. Мені хочеться, щоб наші підприємства брали до себе на роботу молодь, давали їй можливість працювати й стажуватися літом. Я хочу походити по цих підприємствах і зробити так, щоб літом старшокласникам було де працювати, і, можливо, вони будуть знаходити себе в Малині, бачачи, що для них є робота, що вони тут потрібні і залишаться в місті. Тоді зміни підуть на краще.
Я бачу Малин дуже продуктивним і крутим містом через кілька років. Особисто я хочу в нього дуже багато вкладати. До цього я була в Києві і лише місяць тому переїхала до Малина. Мені всі кажуть, навіщо я це зробила, в Києві у мене було б набагато більше можливостей. Але мене більше тягне сюди. Розумію, що саме тут я хочу щось змінювати. Багато, хто не розуміє мене, але я говорю — це те, що я люблю й інакше не буду робити.
— Що ти найбільше цінуєш в інших людях? Що можеш пробачити, а що ніколи не пробачиш?
— Я дуже добра і пробачаю все. Якщо до мене підійдуть вороги і попросять допомоги, я намагатимусь допомогти їм. У людях, напевно, також ціную доброту і відкритість. Якщо вони добрі, відкриті, з позитивним поглядом на життя — вони вже мої (посміхається). Я не люблю негатив, не люблю, коли мені починають розказувати, що в Україні все погано. Я людина, яка завжди підлаштовується під ситуацію. Які б у мене не були принципи, коли я бачу, що потрібно переступити через те, що мені, наприклад, не подобається, я це роблю. Якщо я розумію, що для організації це буде добре, але для мене, можливо, навпаки — я зроблю так, як буде класно для організації.
Скажу, що потрібно діяти, і все в наших руках. Все велике починається саме з тебе. Я також зі звичайної учениці, яка ходила гуляти й нічим не цікавилася, стала людиною, яка хоче щось змінювати. Мені хочеться, щоб люди вірили в краще, приймали наші ініціативи й долучалися до них.
Розмовляв Володимир ПЕТРЕНКО.
Фото надані Ольгою Роман
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube та в Telegram.
