Володимир Ободзінський із села Юрівка Малинської громади в одну мить втратив найдорожче, що мав у житті. Рік тому, 8 березня 2022-го, дві російські бомби впали на його дім і вбили три покоління родини: 40-річну дружину Наталію, 14-річного сина Володимира, 19-річну доньку Іванну та однорічних онуків Вероніку й Дениса.
Після втрати 42-річний чоловік почав жити одним днем, не замислюючись про майбутнє, але тим не менш – шукав нові сенси, щоб не зламатися під тягарем розпачу. Розповідаючи про сім’ю, він говорить крізь плач, іноді ледь усміхається – коли згадує приємні миті з коханою дружиною, дітьми, онуками. Попри те, що згадувати про трагедію важко, Володимир вважає, що мовчати про неї теж не можна.
Дім, де завжди лунав сміх: про щасливе життя Ободзінських
Вдома в Ободзінських було весло і гамірно. Перш за все – завдяки його господині. Наталія Ободзінська – вчителька з понад 20-ти річним стажем. Друзі кажуть про неї "жінка-зірка, жінка-вогонь".
"Вона могла бути підсобницею на будівництві, тягати каміння і поряд з тим писати вірші й давати новаторські уроки. Вона була найкращою подругою для мене, як і для своїх дітей", – розповіла Світлана Левчук, одногрупниця Наталії.
Подруги навчалися у Житомирському державному університеті ім. Івана Франка. Наталія здобула вищу педагогічну освіту за двома спеціальностями – вчителька історії України та вчителька української мови і літератури. Наталія Ободзінська працювала у кількох школах Малинської громади, зокрема в селах Слобідка і Горинь, а також у Малині.
Наталія Ободзінська / фото з архіву Володимира
"Наталіяа – дуже мудра жінка. Багато читала, з нею було цікаво спілкуватися. Вона – вчителька-новаторка. В останні роки викладала українську мову і літературу, готувала дослідницькі роботи з учнями для МАН (Мала академія наук – ред.). Шукала нові форми і методи. Стандартний урок і подача матеріалу – не про неї", – пригадувала Світлана.
З Володимиром Наталія познайомилася 23 лютого у 2000 році під час навчання в університеті. За словами її подруги, жінка була закохана у Володимира до нестями.
"Вона – лідерка за характером: штовхала, тягнула, але Вова не заперечував, йшов за нею і допомагав їй. Вони були друзями і партнерами у стосунках", – додала подруга.
Наталія Ободзінська з учнями / фото з архіву Володимира
"Зустрічалися ми сім місяців і сім днів, а одружилися 30 вересня 2000 року", – розповів Володимир.
Наталія була справжньою батарейкою у сім’ї Ободзінських. Багато жартувала, навіть підробляла тамадою на весіллях.
"Пробувала вступати у театральний, дуже хотіла бути актрисою, але не пішла на останній іспит, бо батьки не підтримали її вибір", – пригадав чоловік.
Жнка була творчою: робила кошички та скриньки з газет, вишивала, писала поезію про кохання, а останнім часом – на патріотичну і філософську тематику.
Володимир та Наталія Ободзінські / фото з архіву Володимира
Разом із чоловіком Наталія будувала дім – у нього пара вклала і душу, і багато часу та коштів. Допомагав зводити будинок також покійний тато Наталії. Там Ободзінські прожили менше 10 років. Приблизно стільки ж і будували оселю.
"Торік добудували на обійсті сарай, гараж, але через брак фінансів не встигли накрити. Вирішили, що навесні, ще до початку городнього сезону, все зробимо. Наприкінці літа планували пробурити свердловину, щоб не мати проблем з водою", – каже Володимир Ободзінський.
Сім’я мала також власне господарство: вирощували бройлерів.
Зруйнований російськими бомбами дім Ободзінських / Суспільне Житомир
Ободзінські святкували разом всі дні народження. Коли Наталії сповнилося 40, друг Володимира Сергій зробив родині подарунок – купив путівки в Єгипет. І всі вони полетіли на відпочинок. Тоді Наталія вперше в житті була за кордоном.
Щороку Володимир із сином вітав доньку та дружину з 8 березня.
"Цьогоріч вперше не вийшло… 9-го березня квіти були вже на їхньому похороні", – після цих слів Володимир Ободзінський зірвався на сильний плач…
Чоловік запалив цигарку, а через кілька хвилин, коли емоції стихли, сказав, що після того, як не стало рідних, почав більше курити й у нього додалося сивини.
Син Ободзінських Володимир був молодшою дитиною в сім'ї.
Володимир Ободзінський-молодший / фото з архіву Володимира
"Дружина дуже хотіла назвати його Назаром, але хлопчик народився 28 липня, на велике церковне свято у пам’ять про князя Володимира Великого. Тому і вирішили, що буде Володимиром Володимировичем", – зазначив чоловік.
Син Ободзінських був спокійним і слухняним юнаком. Зовні – дуже схожий на батька. Навчався у Малинській школі у 9 класі. Планував вступати в лісотехнічний коледж, де вже вчилися його друзі. Влітку разом з ними він частенько проводив час на місцевому ставку. Любив комп'ютерні ігри та мріяв працювати в ІТ. Щороку на день народження Володі родина їздила на море.
Володимир із сином на морі / фото з архіву Володимира
"Ми думали порушити традицію і зробити сину свято так, як він хотів – з друзями. Планували поїхати на море з онуками, а доньку – відправити в Туреччину", – пригадав Володимир родинні плани на 2022-й.
Іванні Ободзінській 9 листопада мало б виповнитися 20 років.
Володимир із донькою Іванною під час мандрівки до Хотина / фото з архіву Володимира
Іванна закінчила Малинський лісотехнічний коледж за спеціальністю "зелене будівництво". Вступила на 3-й курс у філіал Житомирського агроекологічного університету. Перед новорічними святами склала першу сесію.
Ще під час навчання у коледжі дівчина завагітніла.
"В Іванки з батьком її дітей були складні стосунки. Наташа і Вова підтримували доньку, як могли", – розповіла подруга Наталії Ободзінської Світлана.
Іванна Ободзінська з дітьми / фото з архіву Володимира
Іванна мріяла працювати в Києві ландшафтною дизайнеркою. З дитинства любила відвідувати художній гурток, гарно малювала.
"У нас була прибудинкова територія – Іванна все засадила квітами, кожної весни обробляла ділянку та висаджувала нові рослини. А ще вони з дружиною дуже любили пекти. А ми з сином охоче ласували тією випічкою", – з теплотою у голосі пригадував чоловік.
Останнім часом увага Іванни була прикута до її діток, двійнят Дениса і Ніколь (Вероніка).
Діти Іванни – Ніколь і Денис / фото з архіву Володимира
"Я з ними проводив багато часу, грався. Навчив Дениска показувати їжачка – він завжди шморгав маленьким носиком, як бачив мене. Це було таке наше вітання", – усміхаючись, пригадав Ободзінський.
Чоловік вмикнув відео з онуками: там двійко малюків гасало на ходулях по будинку, діти голосно сміялися.
11 січня 2022 року родина Ободзінських замовили фотосесію – зробили останні сімейні фото, де всі вони разом, і щасливі.
Сім’я Ободзінських / фото з архіву Володимира
Впізнати можна було лише сина: загибель родини Ободзінських
Коли почалася широкомасштабна війна, родина Ободзінських спершу вирішила не покидати дім, адже російські військові були далеко від їхнього села. Володимир збирався на роботу до Києва. Заздалегідь купив продуктів та привіз їх додому.
Попрощатися перед від'їздом вийшло лише з донькою і сином. Дружина у той час гуляла з онуками. Це досі лежить каменем на серці чоловіка – що не обійняв тоді свою кохану Наталю.
Востаннє Володимир бачив сім’ю по відеозв’язку 8 березня. Подзвонив Наталії по вайберу, привітав зі святом.
"Ми тоді жартували, намагалися не панікувати. Іваночка дуже просила мене повертатися скоріше, бо вони скучили", – пригадав Володимир.
Чоловікові того дня було дуже неспокійно на душі. Керівники відпустили його з роботи, запропонували службову машину. Але оскільки вся київська траса тоді була заблокована, він вирішив поки не їхати, ще трохи почекати.
Приблизно о 19:00 вівторка Володимир ще раз поспілкувався із сім’єю телефоном та побажав усім доброї ночі. А вже о 20:30 йому зателефонував сусід Микола та сказав, що на вулиці, де вони живуть, щось двічі сильно гупнуло.
Вщент зруйнований російським бомбардуванням будинок Обдзінських у Юрівці / Перший Житомирський
"Я одразу набрав дружину, але телефон був вимкнений. Це нормально для Наталі, бо вчителювала допізна і могла ще працювати дистанційно. Тому я подзвонив сину. Телефон так само був вимкнений. У доньки – теж. У мене почалася паніка", – пригадує чоловік.
Володимир багато разів набирав по черзі номери телефонів рідних. Зрештою подзвонив батькові і попросив заглянути у дім. За 20 хвилин зателефонував татові знову. У слухавці одразу ж почув крик своєї мами. А батько важким голосом прошепотів: "Вдома немає нікого живого".
"У той день вони загинули фізично, а я – душевно", – зазначив Володимир.
9 березня вранці він виїхав з Києва. Дорогою увімкнув радіо, якраз говорив Володимир Зеленський: "Загинуло 52 дітей". Про себе чоловік продовжив: "3-є з них – мій син і онуки…"
Дитячі іграшки залишилися серед руїн на місці трагедії / Суспільне Житомир
Онуків Володимира знайшли за 60-70 метрів від будинку в сусідському городі. Іванна була у ванній кімнаті, дружина Наталя – на кухні. Сина знайшли неподалік. Впізнати можна було лише його.
"Росіяни скинули дві 500-кілограмові бомби, будинок просто знесло. На його місці тепер – купа цегли, розкидані дитячі речі, книжки, одяг та іграшки. Мене питають, що я з цим думаю робити… Нічого я не думаю там ні прибирати, ні робити", – каже крізь плач Володимир.
Чоловік пригадував: коли він вже був у Києві, Наталя та Іванна просили його вивезти їх. Це прохання – ще один камінь на його серці.
"Те, що я їх не врятував, залишиться зі мною на все життя", – з болем у голосі сказав Володимир.
9 березня тіла Ободзінських забрали з моргу й похоронили на Малинському кладовищі. Поруч із рідними залишив місце для себе і чоловік.
"До моргу я наче тримався, але коли побачив їхні тіла, то все.... Вони лежали у відкритих трунах замотані у простирадла.... Ми докупили деякі речі і поклали в домовину. На кладовищі був священник. Зробили все за обрядами", – говорив Володимир Ободзінський.
Родину Ободзінських поховали на центральному кладовищі в Малині / KOROSTEN.TODAY
Після похорону чоловік забрав своїх батьків з Малина, відвіз із міркувань безпеки на Рівненщину та повернувся в Київ працювати.
"З 11 березня живу на роботі. Тут мені дали маленьку кімнатку", – розповів Володимир в інтерв’ю через пів року після трагедії.
"Приснився син, просив про книгу… Приніс йому на могилу"
Володимир зізнався, що за пів року після тяжкої втрати рідні двічі снилися йому.
"Наталя просила відкоркувати шампанське, а син хотів одну книгу. То я їм і відніс на могилу", – розповів він.
Могила сина / фото з архіву Володимира
На кладовище до рідних Володимир навідувався за кожної нагоди, приносячи квіти, а для дітей – солодощі. Жодних власних планів на майбутнє не будував.
"З батьками поспілкувався, до вечора дожив і добре", – пояснив він.
Володимир Ободзінський намагається шукати нові сенси в житті. Допомагає людям, які опинилися в скрутному становищі. Якось віз гуманітарну допомогу в постраждалий від дій росіян Іванківський район на Київщині. В селі Рафалівка зустрів біля руїн будинку двійко дітей, які просили хліба. Чоловік познайомився з ними, і відтоді допомагавав. Зокрема, подарував їм велосипед і ролики сина, частенько привозив харчі.
"Розумієте, я все втратив у житті, то хоча б цим дітям допоможу, щоб вони на мить відчули себе краще, щоби пораділи", – зізнався Володимир.
Одна з цілей чоловіка – не залишити просто так той злочин, який вчинили з його родиною російські військові. Тож він спрямував звернення до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Оформити свідчення і зареєструвати заяву йому безплатно допоміг адвокат Олексій Ясюнецький.
Правозахисник вважає: щодо злочинів Росії має бути свій "Нюрнберг". А історія Володимира, який в одну мить втратив три покоління своєї родини, разом із історіями інших жертв російських воєнних злочинців, ляжуть в основу цього процесу.
Історія Володимира Ободзінського у документальному фільмі "Жити, коли забрали твій світ" від Меморіалу про чоловіків, які втратили сім'ї. На відео з 09 хв. 53 сек.:
За матеріалами "УП.Життя".
Нагадаємо: увечері 6 березня 2022 року Росія з авіації бомбардувала три міста Житомирщини – Коростень, Малин та Овруч. Про жахливі наслідки воєнних злочинів окупантів – читайте у матеріалі.
