– Більше ти в мене грошей не отримаєш. Я ж тобі сказала купити булочку в школі, а не чіпси та жуйку, – вичитувала свого малого школярика мама, несучи його портфель. –Ти ж не просто викинув гроші, а ще й псуєш за них своє здоров’я.
– Всі купують, а мені не можна, так? – спробував відсварюватися другокласник.
Давати чи не давати дітям гроші? Як навчити їх грамотно ставитися до них? Чи справді від цього залежить успішність людини у майбутньому? Над цими питаннями уже не один рік міркують і науковці, і батьки.
Одні мої знайомі за кожну отриману сином гарну оцінку платили йому п’ять гривень. Кілька разів батьки видавали гроші, але потім зрозуміли, що надії на підвищення успішності не виправдалися. Практика показує, що такі обіцянки стимулюють до навчання далеко не кожну дитину, а зовсім невелику категорію школярів.
Я знаю сім’ю, в якій батьки відкрили для своєї 13-річної доньки рахунок у банку. Гроші вона може зняти через картку, єдина умова — не більше 5 гривень у день. Батько щомісяця перераховує доньці на рахунок 150 гривень. Але їй не обов’язково їх витрачати. Вони домовилися, що це її гроші, і якщо дитина захоче придбати щось для себе, то вони зроблять це разом.
— Гроші — матеріальне вираження праці, — вважає приватний підприємець Тетяна — Чим раніше до цього привчити дитину, тим краще. Нічого поганого у тому, якщо дитина отримає невеликі кошти за зроблену роботу, я не бачу. Самооцінка дитини підвищується. У мене був такий випадок із сином, коли на роботі він допоміг мені з клумбою: власною лопаткою викопував ямки для саджання троянд. Отримав за це гроші як стимул.
В іншій сім’ї хлопці-школярі заробляють удома. Кожен має обов’язкову роботу. Наприклад, для Павлика – це прибрати робоче місце, застелити ліжко та інше. Але є й додаткова: мити посуд, у суботу допомагати мамі й татові по господарству. Звичайно, батьки обумовлюють якість виконання роботи, термін та гонорар. Успішно впорався із завданням і – головне! – не канючив – твоя скарбничка поповнилася!
– Раніше, щойно доходило до прибирання, син починав вередувати, – розповідає Павликова мама Світлана. – Та, знаючи про винагороду, тепер він із задоволенням береться за роботу. Хлопці підростають, щороку роботи у них більшає: платна допомога стає обов’язковою, а нові види роботи – платними.
Але психологи та педагоги в один голос заявляють, що моя знайома робить неправильно, мовляв, гроші можуть бути стимулом за виконану роботу, але у жодному випадку не домашню, яку дитина повинна виконувати без платні. Бо ж вона іншого разу не захоче безоплатно застелити ліжко чи помити посуд.
Фахівці стверджують: «кишенькові» гроші — не нагорода за гарну поведінку й хороші оцінки і не плата за прибирання своєї кімнати. «Кишенькові» гроші — це один із прийомів виховання, що має чітку мету — навчити дитину правильному поводженню з грішми.
«Кишенькових» грошей варто виділяти стільки, скільки дозволяє рівень заробітку батьків. Визначена сума повинна видаватися на певний час на необхідні речі. Таким чином дитина вчитиметься розпоряджатися грошима. Не треба, надто турбуючись про добробут дітей і максимально комфортні умови для їх проживання, постійно збільшувати суму грошей, яку видаєте. Не слід також виділяти суму, яка набагато більша за реальні потреби дитини, бо тоді вона ростиме “транжирою”.
На думку фахівців, зовсім обмежувати дитину у грошах не потрібно. Якщо жорстко встановити, що можна купувати на «кишенькові» гроші, а чого не можна, то вони втрачають суть як інструмент розвитку самостійної навички. Важливо навчити дитину радитися з батьками при виборі покупки. Навіть якщо дитина помиляється, варто чемно її переконати, але остаточний вибір залишити за нею. Інколи можна чути про випадки, коли дитина просто вимагає від батьків купити річ, яка є у її однолітків. Якщо вони вважають недоцільним це робити, мало просто повідомити про це дитину, їй обов’язково слід пояснити причини своєї відмови.
Коли витрачаєте гроші на побутові речі, кажуть науковці, намагайтеся говорити з дитиною про це, пояснити, що і скільки коштує, показати суму, яку повинні витратити, і розказати, що купуватимете на ці гроші. Пояснюйте, що треба придбати певні речі не тільки для неї, а й для мами, тата, брата, сестри. Навчайте дитину , що вона цінна змогою допомогти іншим, щоб вона не виросла егоїстом. Варто пам’ятати і про розповсюджену помилку батьків: вони намагаються дати своїй дитині те, чого самі не мали. Чадо цього не оцінить. Життя переконує, що по-справжньому цінується лише те, до чого докладалися власні зусилля, власна праця.
Лариса Кононученко.
