Театр починається із гардеробу, а місто, вважаю, з вокзалу.
Поверталася нещодавно потягом із Ковеля. Доїхавши до Шепетівки, на станції помітила гарний напис великими літерами: «Вас вітає Шепетівка!». Приємно. А у нас — «Міжкімнатні двері» на обшарпаному металевому щитку. Думаю, невже не можна було намалювати квіти або повісити білборд — із місцевим краєвидом чи фотографією діток і написати: «Вас вітає Малин!»?
До речі, коли під’їжджаєш до станції, з вагона потяга одразу в очі впадає «малинський Донбас» — базар на вокзалі. Та демонтуйте ж його нарешті, якщо більше не потрібен! Складається враження, ніби туди бомба впала…
«Не думала, що Малин — таке брудне місто», — поки зібралась виходити з вагона, почула уривок розмови двох жінок, які сиділи позаду, вдивляючись у вікно.
Вийшла, оглядаюся довкола — а й справді, тротуар і навіть проїжджа частина, де зупиняються автобуси, — у смітті. Під ногами валяються недопалки і пачки з-під цигарок, пластикові пляшки і стаканчики, паперові обгортки і целофанові пакети. Таке враження, що в нашому місті живуть голодні курці.
Біля магазинів, які повинні відповідати за прилеглу територію, — жодної урни для сміття, лише перевернуті ящики. Чи то влада недогледіла, чи то малинські підприємці не виставляють сміттєбаків, аби не морочитися із утриманням, однак побутова культура і соціальна відповідальність влади, бізнесу та громади для нас поки далека.
Радянський менталітет — двірники приберуть — таки бере верх над давнім правилом: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять, вбиваючи національну сутність наших людей як дбайливих і охайних господарів.
Здається, чистота — це так просто: один донесе сміття до урни, другий — підніме папірець, третій — вивезе відходи. Та це не про Малин.
У Ковелі, до речі, даючи дозвіл на відкриття навіть невеликого закладу, влада зобов’язує підприємця упорядкувати місце довкола. Там власники біля магазину і тротуар плиткою викладають, і квіти на клумби висаджують, і стільчики ставлять… А в нас що? Скільки останнім часом у місті «мафів» з’явилось: магазин відкрили, а бур’яни у фундаменті ростуть — краса!
А який у нас центр міста? Подивіться хоча б на куточок за маркетом «Соборним» із білбордами, які вшановують пам’ять загиблих у зоні АТО земляків. Клумба поряд усе літо заростала бур’янами. Люди жартували, мовляв, треба козу прив’язати, щоб хоч траву з’їла. Клумбу тільки нещодавно скосили. Невже ці загиблі люди не заслужили троянд? Якщо немає коштів на паркові троянди, скажіть лиш — і люди безкоштовно принесуть чорнобривці та інші квіти. Куди ж, питається, дивиться директор «Благоустрою»?
Центральна площа і вулиці, здавалося б, мають бути упорядковані найкраще. Але центр міста, на жаль, нічим не відрізняється від інших мікрорайонів Малина.
Тут можна не те що ногу вивихнути, а й серйозніші травми отримати, якщо не бути уважним і не дивитися під ноги. Тому вибоїни в асфальтовому покритті на дорогах чи відкриті люки, які використовують для сміття, — це вже не дивина для нас. Що казати про інші місця, коли достатньо глянути хоча б на тротуар біля приміщення суду?
Про вулиці у різних районах міста — ліпше взагалі промовчати. Маємо свій завод із виготовлення тротуарної плитки, а жодного тротуару в місті не викладено. Невідомо, куди йдуть кошти, які виділяють на ремонт автошляхів і придбання «рециклерів», про які на сесіях люблять розбалакувати чиновники.
Минулої суботи Малин традиційно відзначив День міста. Бучно, гучно, з танцями й масовими видовищами на стадіоні.
Але, як на мене, це — звичайна показуха на розцяцькованих-розфарбованих руїнах.
Кому потрібен цей спектакль? Адже, в’їжджаючи в місто, нас «вітають»… міжкімнатні двері!
Надія ГНАТЕНКО.
м. Малин.
