У 18 столітті Київська уніатська митрополича єпархія стала центром консолідації для всієї греко-католицької церкви на всій території України. У 1749 році до складу Київської митрополичої єпархії входило 21 деканат з 361 церквою (зокрема, Радомиський деканат налічував 43 церкви).
У 1752 році Київська митрополича єпархія нараховувала 824 церкви. Тому не дивно, що у середині 18 століття уніатські митрополити заснували осередок митрополії в Радомислі, який входив до складу українських територій Речі Посполитої та знаходився за 100 верст від Києва. У другій половині 18 століття Радомисль став місцем постійного перебування митрополитів та перетворився на престольне місто української греко-католицької церкви. Консисторія в Радомислі була заснована у 1746 році, в останній рік митрополитства Атанасія Шептицького. Фактично піднесення Радомисля відбулося за часів митрополитства Флоріана Гребницького (1748-1762) та Пилипа Володковича (1762-1778).
У 1763 році митрополит Пилип Володкович освятив у Радомислі нову кафедральну церкву.
Митрополит Пилип Володкович (народився 6 червня 1698 року у Новосілках, помер 12 лютого 1778 року в Цумані) був український та білоруський духовний лідер, який служив як єпископ в Українській греко-католицькій церкві. З 18 липня 1762 року він був призначений митрополитом Київським, Галицьким та всієї Русі і настоятелем УГКЦ. Походив зі шляхетного роду Володковичів гербу Радван.
Протягом повстання 1768 року, яке було придушене самодержавною Росією, між Житомиром та Радомислем сталися бої, в яких взяв участь загін підполковника князя Мещерського.
Почалися переслідування уніатів, яких насильно переводили в православ'я. У 1772 році з 32 деканатів Київської митрополичої єпархії, 23 були переведені в православ'я, а 46 уніатських священиків, які не підкорилися насильству, були ув'язнені в Бердичеві. У 1773 році 400 уніатських священиків, серед яких було 43 з Радомиського деканату, підписали "обітницю не відступати від унії і підкорятися уніатському митрополиту" в Радомислі.
Під час візиту у 1779 році митрополита Лева Шептицького він помер і був похований у Радомислі. У 1780 році митрополитом став Ясон Смогоржевський, який переніс свою власну єпископсько-митрополичу резиденцію до Радомисля. Найбільшою справою митрополита в Радомислі стало заснування єпархіальної семінарії на 100 студентів та будівництво мурованого кафедрального собору. Ясон Смогоржевський помер у Радомислі й був похований у кафедральній церкві Святої Трійці.
Останнім уніатським митрополитом, який мав резиденцію у Радомислі, був Теодосій Ростоцький (1788-1805). Проте, у 1795 році, після третього поділу Польщі, Росія ліквідувала уніатську митрополію та її резиденцію в Радомислі.
Після припинення існування уніатської митрополії у 1795 році, митрополичний кафедральний собор Святої Трійці у Радомислі був перетворений на православний. У 1851 році собор був перебудований і поставлений на кам'яний фундамент, а у 1856 році дзвіниця була реконструйована, проте уніатські елементи оздоблення залишилися.
Доля недобудованого кам'яного собору будівництво якого було розпочато Ясоном Смогоржевським, довго залишалася невизначеною, можливо, через потребу великих фінансових витрат на його завершення. Крім того, Російська імперія яка викорінювала уніатську церкву, могла не хотіти, щоб будівля була завершена, тим самим показуючи, що уніатська церква, як організація, в Радомишлі, була знищена.
У 1927 році, церква Святої Трійці, яка була окрасою міста, була зруйнована комуністичною владою, а на її місці тодішній міський голова збудував собі хату.
Миколаївський собор і Троїцька церква у повітовому Радомислі. Фото В. Молодико
Ця трагічна доля Собору Святої Трійці та Унійної Церкви взагалі не давала спокою сучасним греко-католикам Радомишля, тому 23 серпня 2011 року з благословення Блаженнішого Патріарха Святослава була відновлена греко-католицька парафія в Радомишлі.
До березня 2021 року, відновлену греко-католицьку парафію у Радомишлі опіку над якою здійснював Протоєрей Віталій Сидорук. Завдяки його зусиллям, розпочато важливі роботи з відновлення документів та за десять років його душпастирства, була створена громада УГКЦ, яка почала збиратися у замку Радомисль. Згодом, отримавши під будівництво земельну ділянку, було розроблено проект на будівництво нового храму. Хоча передчасна смерть завадила о. Віталію довершити свої плани, його зусилля дозволили покласти важливі історичні фундаменти для розвитку відновленої греко-католицької громади. 25 квітня 2021 року, місію о. Віталія Сидорука продовжив о. Йосафат Мандро.
О. Йосафат Мандро, м. Радомишль
