Малинщиною вкотре прокотилася чергова хвиля вандалізму та актів наруги над пам’ятними знаками та парканами на цвинтарі.
І поки одні малинчани невтомно працюють над прибиранням території рідного міста. Беручи участь в суботниках та місячнику благоустрою ініційованим Малинською міською радою, сортують сміття прибирають біля власних осель. Одним словом працюють над тим, щоб наша громада була комфортною для життя.
Є і інша категорія жителів Малинської громади, що обирає шлях вандалізму та наруги.
Виникає питання. Що це? Суспільний протест чи кримінальне хамство?
Черговий випадок вандалізму стався в ніч з 30 на 31 березня на Малинівському кладовищі де поховані не тільки жителі Малина чи навколишніх сил, але і представники чеської діаспори Малинщини.
Малинчани реагують негативними бурхливими коментами й «витонченими» порадами, як покарати винних. Поліція не може знайти винних.
Але безглузде звірство виникло не вчора. Подібні акти примітивного варварського ставлення до праці інших на Малинщині не в перше.
Так сайт Полісся Today писав проте, як «відвідувачі» Малинського міського парку поламали альтанку, яку лише навесні відновлювали працівники лісгоспу АПК в статті "У Малині процвітає вандалізм"
А також акти вандалізму не оминали навіть дитячі садочки де нищили устаткування дитячих майданчиків
Хто вони — вандали?
Згідно з матеріалами сайту Армія Інформ це проблема — міжнародна й розпочинається вона часом з «нехитрих», на перший погляд, дещо жартівливих дій неповнолітніх. Невтішна статистика: більшість актів вандалізму справді коїть молодь, якій не виповнилося 25 років.
Психологи кажуть, що руйнування майна найчастіше відбувається імпульсивно, під впливом ситуації. У 66 % випадків акт вандалізму не готується заздалегідь. Один з дослідників опитав 500 підлітків віком 12–18 років, затриманих правоохоронцями за вандалізм.
І виявилося, що більшістю з них не цікавляться батьки, вони погано встигають у школі, їхні друзі теж є «важкими». У моральному плані особистість таємного школяра-вандала ще більш огидна, ніж явного грабіжника чи іншого відкритого злочинця.
Біда ще й у тім, що нічний цвинтарний мародер, хуліган не дуже ризикує й це заохочує його до інших, ще підліших, цинічніших дій.
Проблема протидії вандалізму — справа надзвичайно тонка, делікатна, особливо складна, а тому потребує неабияких зусиль. Необхідна єдність, як громадськості так і представників влади та силових структур, бо цей рух особливо небезпечний у розколотому, нестабільному суспільстві, яке втратило духовні орієнтири.
