З першими сонячними днями весни в Малині знову активізувалися вандали. Містом прокотилася хвиля неконтрольованих проявів агресії та руйнування: зламані лавочки в парках, підпалені контейнери й купи сміття, наркотичні «графіті» на стінах.
Світ змінюється та не стоїть на місці. Трендом ХХІ століття став розвиток інформаційної ери та високих технологій. Зокрема інвестування в сферах генної інженерії, штучного інтелекту та машинного зору. А також, у зв'язку зі зростанням населення та навантаженням на природу, людство задумується про подальшу долю планети.
Правда, інколи здається, що передові тенденції обминули наше місто, яке ніби зупинилося в часі і лишилося на самому краю цивілізованого світу. Попри все, ще є люди, які цінують те, що є в Малині, і намагаються примножити та змінити на краще ситуацію, що склалася на сьогодні в культурному, екологічному, громадському секторі міста. За останні роки можна помітити не озброєним оком, як у місті почали з'являтися нові ігрові площадки, спортивні майданчики, затишні кав'ярні, лавочки та освітлення в міських парках.
Читаючи пости в місцевих інформаційно-розважальних пабліках за останній період часу, складається враження про те, що громада міста ніби розділилася. Є люди, які виходять на суботники, прибирають сміття в місцях відпочинку, висаджують дерева разом із лісівниками, а хтось зариблює та чергує на водоймі. У той же час інша частина трощить ті самі лавочки для сидіння, підпалює траву, палить листя в себе на обійсті, залишає купи сміття після себе й не гребує поласувати виловленою за допомогою сітки рибою.
Частина людей громади обурена таким ставленням окремих жителів до рідного міста. Пояснити їхню поведінку вкрай складно.
Споглядаючи ситуацію, що склалася на сьогодні в Малині, можна сміливо стверджувати про те, що в громаді відбувається протиборство двох поведінкових психологічних принципів чи. Перший — це втілення у місті так званого «принципу помиїв». Коли люди звикли жити у багнюці, то вони настільки звикають до цього, що відсутність болота їх дратує. Тому коли вони потрапляють в інше середовище, то намагаються знищити фактор «подразнення». Тобто, це не звичайні жителі руйнують місто, а ті, які живуть у багні, ті, які обділені. Коли на вулиці стає краще, ніж у них вдома, вони намагаються своїм способом «виправити» ситуацію. Це звичайна поведінкова психологія. Коли активні жителі прибирають сміття, садять гарні дерева, коли встановлюються ліхтарі й лавочки, коли деякі з комунальників дбають про благоустрій міста і красу та зручність для малинчан, – для них це серйозний подразник.
Інший принцип, який втілюється у Малині, — це, як його обізвала Вікіпедія, «Теорія розбитих вікон» У 1982 році американські соціологи Вілсон і Келлінг сформулювали теорію, згідно з якою одне розбите вікно в будівлі стає причиною того, що незабаром усі вікна будуть розбиті. По суті, мається на увазі високий рівень терпимості до дрібних правопорушень, що стає благодатним ґрунтом для більш серйозних злочинів. Найвідоміший приклад застосування теорії на практиці — «реформа» нью-йоркського метрополітену. У 1980-х рівень злочинності у місті був дуже високим, а метро у Нью-Йорку стало одним із найнебезпечніших місць. Щодня у місті скоювали до півтори тисячі злочинів, із яких 6-7 випадків — убивства. Метрополітен тоді вподобали собі різні бандитські угрупування, тож звичайні мешканці часто боялися заходити в підземку навіть у світлу пору доби. Утім, ситуація змінилася, коли директор метрополітену Девід Ганн запросив до співпраці одного з авторів «Теорії розбитих вікон» — Джорджа Келлінга. Спочатку вони взялися за дрібні порушення: графіті і безквитковий проїзд. У першому випадку ніхто не намагався спіймати за руку хуліганів. Їм навіть дозволяли впродовж декількох діб розфарбовувати вагони. Але з депо такі вагони виїжджали лише після того, як працівники стирали усі новостворені графіті. Жоден розмальований вагон «на роботу» не виїжджав. Так хулігани зрозуміли, що їхніх шедеврів ніхто не побачить, тож витрачати час і зусилля немає сенсу. І вагони нью-йоркського метро стали чистими.
Саме в такий спосіб активна частина жителів Малина разом із частиною комунальників намагається змінити місто на краще. Показати тій, іншій, частині громади, що велика річка починається з маленького потічка. Сьогодні ти посадив дерево, а завтра твої сусіди прибрали пляж, а інші малинчани, глянувши на гарний приклад, вийшли і пофарбували дитячий майданчик. Якщо люди бачать, що інші особи порушують правила і їм це сходить із рук, то вони вважають, що можуть діяти так само. Тобто, якщо на вулиці хтось насмітив, а двірник цього не прибрав, то швидко знайдуться ті, хто також не донесе непотріб до смітника. Якщо ж на тротуарі припарковані декілька автомобілів, то точно знайдуться й інші водії, які забажають залишили там і своє авто, звісно ж, «на 5 хвилин». Тому просимо малинчан не бути байдужими, коли бачите тих, хто будь-яким способом руйнує нашу з вами спільну власність. Безконтрольність та безкарність стимулює вандалів, спонукаючи до нових «подвигів»!
