Незвичайними можливостями володіє шестирічна малинчанка Ніколь МІЛЯР (на знімку). Вона — дівчинка-магніт, із легкістю утримує на собі металеві ложки, які «прилипають» до носа, грудей, животика, плечей і спини.
Ніколь мешкає із родиною у середмісті Малина. Мама особливої дівчинки, Марія Іванівна каже, що до того часу про те, що їхня дитина незвичайна, вони з рідними не помічали. Для себе та батьків дивну властивість першою виявила вона сама — побачивши подібне по телевізору, вирішила й собі спробувати.
— Вперше це було торік восени, — згадує Марія Іванівна. — Сиділи родиною на кухні, коли приходить Ніколь і каже: «Мамо, дай ложку, щось покажу». Потім піднесла до носика чайну ложку — і вона раптом прилипла. Ми, звісно, були дуже шоковані. Але ще більше здивувалися, коли донька почала чіпляти столові ложки на грудях, і вони дивним чином трималися.
Згодом унікальною дівчинкою зацікавилися друзі, знайомі родин, сусіди, і тепер вона — місцева знаменитість. Часто її просять показати, як вона вміє тримати металеві предмети, і побачене не перестає дивувати.
Щоправда Ніколь, скоріше за все, відноситься до людей-магнітів, які можуть притягувати предмети, коли вони самі цього захочуть. Наприклад, коли дівчинка не має настрою або соромиться чужих людей, її здатність примагнічувати до себе металеві речі слабшає. Так спершу було і під час мого візиту в їхню родину. Проте, коли розговорились і познайомились із Ніколь ближче, вона з легкістю продемонструвала свої унікальні здібності.
До рук предмети самі не липнуть. Ніколь чіпляє на себе ложки, ледь потерши їх об тіло, і вони залишаються висіти, немов декоративні магнітики на холодильнику. Водночас дівчинка-магніт давала інтерв’ю. За один раз, каже, навчилася чіпляли сім великих і доволі важких столових ложок. Із ними вона проходить від кімнати в кухню і назад, разом це більше чотирьох метрів, а ложки продовжують триматися. Особливих відчуттів при цьому, за її словами, в неї немає.
— Показувала у дитсадку, але тільки на носі. Усі вже так повторили: в одних виходило, в інших — ні, — каже дівчинка-магніт. — Друзі теж хочуть мати таку силу.
Сусідські діти, і малеча знайомих просять навчити, але цього не навчиш, певно, якщо немає того хисту, вважає мама дівчинки. Крім того, в їхнiй родинi нiхто такими здібностями не володiв, та й пiд час вагiтностi нiяких особливостей лiкарi не помiчали. Але Ніколь якось навчила такому таланту й свого племінника — дворічного сина старшої сестри Ванюшу. Щоправда у нього ложки тримаються не так довго.
Сама ж дівчинка-магніт не вважає свою здiбнiсть якимось талантом, каже: це просто такий дар, і що з ним робити не знає. Як і більшість дітей її віку, вона дуже енергійна й допитлива, любить жартувати. Крім того, має хорошу гнучкість: не займаючись у жодній спортивній секції чи танцювальному гуртку, з легкістю самостійно сідає на шпагат і вміє по-дивному вигинати ніжки, сидячи на підлозі.
Тож і брати участь у місцевому конкурсі талантів «Малин має талант» дівчинка не хоче, бо трохи побоюється. Натомість, була б не проти виступити на телебаченні — у шоу «Розсміши коміка». Тому, поспілкувавшись із нею, мене чомусь не здивувала відповідь на традиційне питання «Ким хочеш стати, коли виростеш?» — сором’язливо посміхаючись, Ніколь зізнається: «кловуном»…
Довідково. Такий феномен вперше зареєстрували у 1786-му році в країні «туманного Альбіону». Більш як через півстоліття, вивчивши детально декілька подібних випадків, відомий французький фізик Франсуа Араго зробив висновок, що це — явища електромагнетизму. Люди-«магніти» зустрічаються досить часто, зокрема й в Україні. Дехто притягує до себе не лише металеві, а й пластмасові, картонні й навіть дерев’яні предмети. Однак вчені досі не можуть дійти спільної думки — яким же чином ці предмети тримаються на тілі людини.
У родині унікальної дівчинки побувала Марина ЛІСНІЧУК.
