Пам’ятаєте, як у листопаді 2016-го ми з тріском провалили передзимову репетицію сніговою навалою? Снігоприбиральна техніка виїхала на дороги міста та району із чималою затримкою, ніхто не розчищав і не посипав шляхи до лікарні, соцзабезу, базару, автобусних зупинок. Навіть не зняли «лежачих поліцейських» біля міських шкіл. Через засніжені дороги та замети більше трьох годин добиралися до райцентру маршрутки із Житомира. Через засніжені тротуари мами з колясками, літні люди, школярі крокували проїжджими частинами, наражаючись на небезпеку.
А що цього разу? Здається, зиму ніхто не відміняв, синоптики знову заздалегідь попереджали про негоду, зрештою з листопада й до січня був час проаналізувати попередні невдачі у сутичці зі снігопадами та ожеледицею, однак вкотре — провал. Склалося враження, на різдвяні свята, коли місто засипало снігом, «вимерли» всі комунальники разом зі своєю технікою. Водії, котрі зранку виїжджали з дому, чортихалися направо й наліво, бо в місті та на виїзді з нього не було розчищено жодної дороги. Більш-менш чистити міські шляхи розпочали аж у середу.
Першими традиційно звільнили від снігового покриву Соборну площу, територію навколо «білого дому», і тільки потім снігоприбиральна техніка поїхала рятувати від снігу другорядні вулиці Малина. Однак до багатьох із них не доїхала. Приміром, автобусні зупинки так ніхто і не почистив. Сніг продовжував трусити, дороги ставали ще більше непрохідними. Робота комунальників наштовхувала на думку, що вони працюють напоказ. Адже колись дороги чистили цілодобово, тепер лише у робочі години, та й то абияк…
Про незадовільне прибирання доріг на Малинщині говорили не лише у «Малинських новинах», як дехто вважає. А й у лікарні, де під кабінетом травматолога вишикувалася черга; у поліції, де за останні чотири дні зафіксували не одну дорожньо- транспортну пригоду через замети та слизоту; у пожежній частині, працівники якої витягали автівку із кювету; на автостанції, відвідувачі якої чекали на прибуття автобусів по кілька годин.
Телефон у редакції не замовкав і тоді, коли полон морозу та снігу послабив свої обійми-лещата. Люди із віддалених сіл скаржилися: до них не доїжджали автівки з продуктами, хлібом.
— Я вже про хлібовозку мовчу, — тяжко зітхнувши, промовила жінка, яка телефонувала з Рутвянки. — У сусідньому селі чоловік помер, до кладовища небіжчика не могли довезти, бо дорогу нічим прочистити. У полоні снігопадів опинилися не лише живі, а й мертві! Техніки в селі немає, грошей у сільраді на солярку теж катма. Лопати для розгрібання снігу всім сільрадам закупили, а прибрати сніг нікому.
Дзвонили у редакцію і містяни. Скаржилися не лише на нерозчищені шляхи, а й на підвищення цін на пальне після Нового року та подорожчання квитків у маршрутках. Приміром, з Малина до столиці проїзд підскочив з 35-ти до 50-ти гривень. До Житомира — 60 гривень. Водії нарікали на якість пального на деяких міських АЗС. Люди цікавилися, чому в таку холоднечу нічого невідомо про пункти обігріву в Малині.
— Кажуть, в області дві людини замерзли, тож губернатор дав розпорядження облаштувати місця для обігріву. А в нас вони є? — допитувався малинчанин Микола Костюченко.
У районі є. В Гранітному та Чоповичах. Принаймні про це йдеться на сайті ОДА. А про Малин — ні слова.
— Усе зрозуміло…
Приблизно такими словами закінчувався кожен діалог із жителями міста та району. Ми, мабуть, вже звикли до того, що все в нас не так, думалося опісля. Живемо, ніби одним днем: сьогодні добре, то, може, і завтра якось буде. Воно і є — ЯКОСЬ. А ми ще до Європи заглядаємо, мовляв, як ви там живете? Ми теж так хочемо! Тільки кому ми треба в тій Європі, коли не можемо протистояти морозам та снігопадам і навести порядки у невеличкому провінційному містечку та районі…
Світлана СОТНІЧЕНКО.
