Столична журналістка Катерина Мізіна мріяла облаштувати культурний центр у Зеленому Гаю на Малинщині (старовинна назва — хутір Гойч), але стикнулася з проблемою — хати у до того закинутому і нікому не потрібному селі раптово став скуповувати багатій. 25-річній дівчині «м’яко» натякнули, щоб забиралася геть. Одразу після гострої розмови з новим сусідом її хатинку двічі обікрали. Поліція на сліди злочинців не вийшла. І у енергійної та завзятої Каті зовсім опустилися руки.
Дівчина мріяла перетворити цей дивний, мальовничий, але вкрай занедбаний куточок дикої природи з поодинокими напіврозваленими хатинками у мистецький хутір на кшталт хутора Обирок, що на Чернігівщині. Там вирувало б життя. Проводились творчі зустрічі, фестивалі, покази нових кінострічок тощо. У село б приїздили поети, художники, музиканти, режисери, актори з усієї України.
Катя знайшла однодумців, разом з якими збиралася викупити усі помешкання й перетворити їх на чепурненькі українські хатинки. Пробити свердловини, розчистити ставок, посадити молоді дерева. Одне слово, навести лад й відродити хутір. Проте спадкоємці занедбаних хатинок неохоче йшли на поступки, просили за набуте майно неймовірні, як для нинішнього курсу, гроші. А дехто навідріз відмовлявся мати справу з чужинцями. Молоді креативні люди, проте, не втрачали надії.
Однак зненацька з’ясувалось, що дві хатинки вже — у власності киянина, вихідця із місцевих. Катя поспілкувалася з ним з приводу хутора. Неначе б то й домовились. Багатій натякнув, що не заважатимуть одне одному. Візьмуть план-схему й поділять село «по-чесному». Як тільки-но дівчина поїхала у столицю, чоловік став діяти за власним планом. Згодом Катя дізналася, що киянин придбав ще два найкращих будиночки…
Продовження читайте у №58 “МН” від 6 серпня 2016 року.
Олена ПОКРОВСЬКА.
