POLISYA.TODAY

Житомирський капелан Андрій Ковальов: Моя зброя – це молитва

Біографічна довідка: Андрій Ковальов народився 25 жовтня 1965 року у селищі Пантелеймонівка Донецької області. У 1970 році родина переїхала до міста Житомира. Після закінчення Житомирського професійно-технічного училища № 5 проходив строкову службу, де був старшиною музичного взводу. Проте з дитинства мріяв стати зубним техніком і у 1989 році вступив до Житомирського медучилища. Після закінчення працював 11 років за фахом у Житомирській міській стоматологічній лікарні №1. Має дружину та трьох дітей. Згодом був обраний пресвітером у Житомирській громаді євангельських баптистів.

 

Як все почалося? Як Ви опинилася на сході?

 

Коли почалася військова агресія Росії проти нашої держави, як волонтер почав їздити на схід. В церкві євангельських баптистів мене призначили відповідальним у справах біженців зі сходу України. За цей час наша церва прийняла більше 1200 переселенців. А в серпні 2015 року я вперше поїхав у 36-у бригаду морської піхоти як військовий капелан.

 

Якою була реакція близьких, коли дізналися, що Ви їдете у зону проведення АТО?

 

Звісно, дружина дуже переживала, але так як вона людина віруюча, то довірила мою долю Богу. В своїй дружині я знайшов надійну опору та підтримку. До того ж мій від’їзд відкрив нові почуття у наших стосунках. Адже розуміючи усю небезпеку, починаєш цінувати кожну хвилину, кожну мить проведену разом.

Як капелан Ви часто буваєте на сході?

 

Так влаштована ротація капеланів, що кожні 2 місяці я від’їжджаю на 3 тижні на нульову відмітку. Останній раз я був разом із 30-ю бригадою. Нове місце, нові хлопці, у яких ніколи не було в частині капелана. І коли я вже їхав звідти, ми розлучалися з ними як справжні друзі і вони дякували за ту підтримку, яку я їм надав.

 

 

Який момент, що ви пережили в зоні АТО, запам’ятався на все життя?

 

Таких моментів вистачає. Весь 2015 рік я пробув із 36-ю бригадою морської піхоти у районі селищ Широкине, Лебединське, а пізніше Водяне і Комінтернове. Найважчим для мене було, коли я вперше попав під мінометні обстріли. Тоді я не знав як себе вести та не розумів усієї небезпеки. Коли пролітали над головою міни, ми лягали десь позаду. Я з цікавістю визирав, дивився що і як там відбувається. Тільки тоді, коли я вперше побачив вбиту осколком тієї міни людину, я відчув, ніби в мені розірвався снаряд. І я зрозумів, що це реальна небезпека з реальними втратами.

 

Чи допомагала віра у важких ситуаціях?

 

Так, віра допомагає залишатися людиною у нелюдських умовах. Не вистачало людей, погодні умови були дуже складні – спека. Хлопці постійно мінялися, вони дві години спали, дві години тримали оборону. Я бачив, що вони вже падають, зброю у руки я не міг взяти, адже моя єдина зброя – це молитва. Я намагався їм не заважати, не путатися під ногами. Коли ми сиділи в окопах, ми просто бралися всі разом за руки і молилися. Я намагався показувати їм присутність духа разом з ними і його віру в них. Бог зберігав їм життя. Коли починалися обстріли, хлопці заглядали в очі і я розумів, що завдяки молитві є на небі той, хто змінює траєкторію куль, траєкторію снарядів і твого життя. Я вперше молився так щиро, як ніколи раніше.

 Чим займаєтесь коли перебуваєте у Житомирі?

 

З того часу коли почалася військова агресія Росії проти нашої держави, у Житомирі відкрито Центр адаптації і відновлення учасників АТО та членів їх сімей «Компас», де ми проводимо різного характеру групові та індивідуальні заняття з бійцями. Різні бувають ситуації, в яких ми маємо допомагати. Бійці повертаються із зовсім іншими поглядами на життя, з іншим ставленням до родини. Війна робить людей жорсткішими. В Центрі проходять загальні зустрічі, також проходять зустрічі із вдовами, матерями. Є і чоловічий день – п’ятниця, тоді їм легше розкритися, коли немає жінок. Виходить так, що приїжджаючи із фронту, я потрапляю на реабілітацію, якою займаюся сам.

 

Які настанови чи поради Ви можете дати тим, хто їде на схід вперше?

 

Перше, що хочеться сказати – це те, що кожна війна рано чи пізно закінчується і ця не є виключенням. Я маю сподівання, велику надію від Бога на те, що вона закінчиться нашою перемогою. Я говорю про це усім бійцям, аби підтримати їх і підняти дух. Для того, щоб перемогти потрібно бути вірними. Це стосується і духовного, й емоційного, і нашого матеріального життя. В духовному житті потрібно бути вірними Богу і заповідям тоді, коли тебе ніхто не контролює, коли ти залишаєшся один на один із собою, коли приходиться приймати важливі рішення. В емоційному – залишатися вірними своїм обіцянкам, своїй держав, дружині, сім’ї, дітям, дружбі. На війні не існує багато кольорів, лише два: білий і чорний, або ти друг, або ти ворог. Ті, хто поїде вперше, контрактники, мають пам’ятати про те, що не потрібно нехтувати засобами безпеки, потрібно дбати про те, щоб вижити. Найголовніша ціль – залишитися живими та вберегти країну. Віра в Бога допомагає відновлюватися і дає нові життєві сили. Про це потрібно пам’ятати. 

 

 

Андрій Ковальов на День незалежності України був нагороджений відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років незалежності України».

Джерело: http://oda.zt.gov.ua/

Читайте також:
Останні новини
Нардеп Пушкаренко: Чорнобильські виплати - це не п...
Омбудсман Дмитро Лубінець провів зустріч із родина...
«Сильні України» – спортивні змагання серед ветера...
Сергій Диняк: Щиро вітаю з професійним святом - Дн...
Вплив інформаційних технологій на розвиток регіону...
На регіональному телеканалі стартувала нова програ...
У Малині нардепи провели прийом громадян
Наталія БРУХ: «Довіра до компанії – основа роботи...
Сьогодні йому виповнилося б 32… Пам’яті Володимира...
Сьогодні йому виповнилося б 32… Пам’яті Володимира...
Павленко В'ячеслав Вікторович 
Опанасенко Валентин Сергійович 
Олексієнко Микола Станіславович
Осадчук Анатолій Олександрович
Литвиненко Юрій Сергійович
Андрійчук В'ячеслав Вікторович
Семенюк Віталій Григорович
Шатило Олександр Анатолійович
Подробиці подвійного ДТП на Малинщині
Аналіз: цієї весни в плей-офф НХЛ від одного гола...