Подорожуючи з Києва на захід по трасі М-06, минаємо село Копилів, де розташована садиба барона фон Мекка, а також поштову станцію в Калинівці. Далі відкривається велика територія, позбавлена архітектурних пам'яток, більшість з яких були знищені радянською владою та війнами. Старовинні храми містечок Макарова і Брусилова також не вціліли. Перші об'єкти історичної спадщини з'являються лише в Житомирській області, серед яких дерев'яні церкви 18-19 століть, виконані в українському народному та єпархіальному стилях. Тут також можна знайти перші вцілілі пам'ятники польського бароко, які вже не зустрічаються на Київщині. Це костел Різдва Діви Марії (1779-1796 рр.) у Коростишеві та греко-католицька (тепер православна) церква Різдва Богородиці (1773-1789 рр.) у селі Старосільці Коростишівського району. Обидва храми побудовані в один і той же історичний період, в одному стилі та присвячені Різдву Божої Матері. Ця стаття присвячена селу Старосільці та його старовинній церкві.

Село Старосільці розташоване за 9 км на північ від Коростишева, біля злиття річок Мика і Свинолужка. Наразі тут проживає близько 760 осіб, що цікаво, адже в 1783 році населення становило 771 особу. На в'їзді до села встановлено величний пам'ятний знак з граніту, один з найкрасивіших, які мені доводилося бачити. Його встановило підприємство "Спецтунельпроект" у 2009 році. На гранітних плитах вирізьблені герби Староселець та Коростишівського району, а також коротка історія села. Знак повідомляє, що перші постійні жителі з'явилися в цих лісах у середині 16 століття. Село вперше згадується в 1584 році, а офіційною датою заснування вважається 1600 рік. Спочатку поселення називалося Браїлів, але на початку 17 століття отримало нову назву – Старосільці. Це пов'язано з тим, що в другій половині 16 століття переселенці з Браїлова заснували на лівому березі Свинолужки хутір Новосільці, але згодом залишили його, повернувшись до Браїлова та перейменувавши останній на Старосільці. Л. Похилевич у 1864 році залишив цікавий опис села.

Ось що він пише: “Старосільці – село на старій поштовій дорозі з Радомишля до Житомира, розташоване при злитті двох ручаїв, Мики і Свинолужки. Мешканці стверджують, що близько 300 років тому на місці нинішнього села була маленька дерев'яна оселя з семи хат, розкиданих по лісі. Назва села та багато урочищ навколо свідчать про те, що заселення цих місць розпочалося вдруге, після тривалого періоду пустки. Власниками навколишніх земель і Старосільців були князі Мінічи, потім Стриболі, за ними Ярошевичі та Корчевські…”

У середині 18 століття власником села став шляхтич Ян Антоній Топорчик-Якубовський, підчаший Житомирський. Він організував загін польської міліції для боротьби з українськими гайдамаками. Найбільший слід в історії Старосільців залишив його син Йосип Якубовський, стольник Овруцький та Київський. Отримавши у спадок від батька Старосільці, Минейки та Гостомель, він активно займався благоустроєм цих земель, переселивши частину населення на нові родючі землі та заснувавши сусіднє село Слобідку. Йосип Якубовський був греко-католиком і надавав щедрі привілеї місцевому уніатському приходу.

У селі з давніх-давен існувала дерев'яна каплиця Різдва Богородиці. У 1726 році на її місці збудували дерев'яну трьохбанну греко-католицьку церкву. Наприкінці 18 століття Якубовський вирішив звести в Старосільцях кам'яний храм, у якому століттями зберігалася чудотворна ікона Божої Матері, принесена ченцем з Почаївської лаври.

Похилевич зазначає: “У 1773 році власник Йосип Якубовський, сповнений благочестя, заклав нову кам'яну церкву за кілька сажнів на захід від дерев'яної, але не завершив її, померши. У 1789 році церква була закінчена камердинером його Амалицьким, а стара дерев'яна церква в наступному році була перенесена до Слобідки. Під алтарем нинішньої кам'яної церкви в Старосільцях знаходиться усипальниця, де спочивають тіла будівельників церкви: Йосипа Якубовського, камердинера Амалицького та тодішнього священника Дмитра Мацкевича. Церква відзначається іконостасом, оригінально оформленим у вигляді великого киота образу Божої Матері, визнаного чудотворним місцевими жителями. Амалицький стверджував, що саме заступництвом Божої Матері Староселецької він був врятований від неминучої смерті, коли, переїжджаючи Вислу у Варшаві, потрапив у воду. Ікона в срібній ризі, виготовленій ще в минулому столітті Амалицьким”.

Опис Похилевича дає уявлення про унікальність та значення церкви в Старосільцях. Храм, побудований як греко-католицький, надзвичайно нагадує костел. Він базилікальний у плані, з прямокутним вівтарем на сході, невеликими прибудовами з півдня і заходу. Головний західний фасад є найурочистішим, з вигнутими формами, які на другому ярусі формують обсяг восьмигранної вежі-дзвіниці, увінчаної куполом. Цікаво, що вікна дзвіниці наразі закладені. До головного входу прилягає пізніша прибудова – дерев'яний тамбур. Східний фасад прикрашений фронтончиками, збереглися волюти – обов'язковий елемент барокової церкви. Декор храму лаконічний: карнизи, пояски та пілястри.

Греко-католицькі храми сусідніх сіл були переведені в православ'я в 1839 році, ймовірно, тоді ж храм у Старосільцях став православним. Наразі завдяки зусиллям парафіян, місцевого священика отця Георгія та голови сільради Олега Кацаковського, церква пройшла капітальний ремонт. Хоча купол покрили золотом, а пілястри пофарбували в блакитний колір, храм врятували від руйнування, що є найголовнішим. Церква Різдва Богородиці у Старосільцях є цінним пам'ятником архітектури польського бароко 18 століття. Вона включена до обласного реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 96. Старосілецька церква – один з небагатьох об'єктів польської культурної спадщини, що збереглися поблизу Києва. Храм Різдва, побудований у 1773-1789 роках, є останнім штрихом мистецтва Речі Посполитої на цих землях, адже в 1797 році Правобережжя відійшло до Російської імперії…

Текст і фото – архітектор Іван Биков (робочий матеріал до книги “Київщина і околиці. Архітектурні скарби”)

Старосільці. Церква Різдва Богородиці. 1773-89 рр.