Зранку 1 грудня 2013 року центральні вулиці столиці вщент були заповнені людьми. Далеко не всі з них повністю підтримували курс на асоціацію з ЄС, яка справді містила в собі низку проблемних моментів у економічній частині й потребувала широкого, ґрунтовного діалогу в суспільстві. Народ вийшов з мирним масовим протестом проти свавілля («Побили дітей», — повторювали люди), яке асоціювалось із режимом Януковича та системою правоохоронних органів, що були йому підлеглі.
Сьогодні дедалі частіше можна почути думку, що розгін студентів став детонатором в одному суперцинічному сценарії. Учасник Майдану, якого побив «Беркут», Микола Кузнецов (відома світлина агентства Reuters, на якій батько з сином — обидва з закривавленими обличчями стоять на вулиці Інститутській у Києві) нещодавно в інтерв’ю Радіо Свобода заявив: «Студентів побили для того, щоб зібрався Майдан. І це зараз мені абсолютно очевидне, і не тільки мені, а багатьом людям, з якими я спілкуюся. Били студентів під камери «Інтера». «Інтер» відомо кому належить. Так само наказ бити студентів віддала людина з оточення Фірташа. Вона зараз в парламенті, вона нікуди не тікала. Це був план, за яким повинен був здійснитися державний переворот, щоб скинути Януковича».
І справді, виглядає так, що далі, коли кийками Беркуту і ефрами провідних телеканалів вже був сформований «коридор», а сотні тисяч українців в нього потрапили, авторам цього цинічного сценарію використання світлих поривів людей в свої цілях лишалося лише «підігрівати» температуру протесту.
Чому Олександр Турчинов закликав в неділю першого грудня йти на Банкову — це вихідний день? Як і звідки під воротами Адміністрації Президента з’явився грейдер? Чому радикально налаштовані молодики з прикритими обличчями під АП кричали «російські» кричали? І як так сталося, що Російський телеканал «Росія 1» опинився першим там «на передові» та ще й у місці з найкращим ракурсом для зйомок кадрів, на яких «бандеро-фашисти» вчиняють погроми під стінами Адміністрації президента? І до речі, як відзначив під час круглого столу в редакції «Дня» Олександр Солонтай, ще не відомо чим би все це закінчилось, якби вони разом з Генадієм Друзенком та ще декількома товаришами з ініціативи «Євромайдан Медики» не опинились там, і не почали викликати туди на поміч політиків з Майдану. Порошенко єдиний, хто не побоявся тоді прийти... А далі ряд питань лише продовжується...
На суд з розгону Майдану справно ходить лише колишній голова КМДА Олександр Попов. Тодішній заступник голови РНБО Володимир Сівкович та очільник київської міліції Валерій Коряк втекли до Росії. Згодом слід за ними втік і екс-голова Адміністрації Президента Андрій Клюєв (звинувачення йому висунули потім). На території агресора перебувають й інші фігуранти справи по Майдану, включно з Януковичем, якому українська сторона примудрилася нещодавно ще й надати трибуну для політичних виступів і висвітлення власної версії подій тої зими.
Однак є й інші персони, прізвища яких пов’язують з подіями на Майдані, але які нікуди не тікали. Більш того, вони зараз — на політичному небосхилі України. І якщо ім’я Сергія Льовочкіна було згадане, зокрема, Януковичем на так званому допиті (так само міністр внутрішніх справ Арсен Аваков нещодавно заявив: «Пану Льовочкіну місце в тюрмі, а не в парламенті, тому що він автор розгону Майдану»), то, наприклад, Андрія Деркача, який, за свідченнями Олександра Попова в ніч розгону студентів прийшов до кабінету голови КМДА разом з Сівковичем, дивним чином оминають увагою і свідки, і преса.
Зрештою розслідування тих подій звелося до здогадок, версій і переведення «стрілок». Та плутанина не зняла основного питання — кому вигідно і що, зрештою, отримав український народ від тих подій?
Нині ми маємо і підписану Асоціацію з ЄС, і начебто сатисфакцію від того, що «банда», якій кричали «Геть!», таки втекла. Та чи вийшов би на Майдан народ зараз, якби знову прочитав повідомлення Мустафи Найєма — «вийти попити чайку»? До речі, того самого Найєма, який після цих подій потрапив до парламенту і нещодавно виправдовувався, що не знав, що його вояжі по форумах і конференціях олігарха Пінчука сплачував сам Фонд Пінчука. Прикметно, що Найєм в річницю розгону Майдану в своєму пості на сторінці у фейсбук згадав про «скромний подвійний ювілей», але при цьому нічого не згадав про сам розгін. Розгін людей, які здебільшого й зібрались там на його заклик.
Звести баланс важко, але точно відомо, що в «мінусах» опинився український народ, адже останній Майдан все більше виглядає не як засіб перетворень, а як мітла, якою прогнали Януковича, хоча він мав би демонтувати порочну систему. В плюсах — нинішня влада та Кремль, який використав кров Майдану для того, щоб лякати Європу начебто громадянським конфліктом.
Під час Євромайдану газета «День» виходила з публікаціями, в яких попереджала про можливий розвиток подій, якщо керувати процесом буде «сцена Майдану». Саме тому нами було видано фотоальбом «Люди Майдану. Хроніка», щоб зафіксувати сам Майдан, який потім обов’язково дискредитують. У передмові до фотоальбому головний редактор «Дня» Лариса Івшина написала: «...Я — проти Майданів. Я — проти Майданів як способу вирішення політичних проблем. Я говорила про це 2004 року, в час найбільшої ейфорії, говорила про це й нинішньої зими (2014 р.). ...Майдан — це крайня межа, коли народ змушений брати долю країни у власні руки. ...Майдан вивів на авансцену української і світової історії нові обличчя, характери. І це вже були не лише «етнографічні», а й політичні українці. Ще ніколи так органічно не звучало суто бандерівське вітання «Слава Україні!» — «Героям Слава!» російською мовою... Це люди, які сміливо, на повний голос заговорили про вибір шляху і про по-новому відчуту свободу, відповідальність, самопожертву, самоорганізацію. Те, що нас об’єднує з вільним світом, до якого ми з боями прориваємось, — це відчуття спільних цінностей! Просто у нас колись вкрали ім’я і хотіли підмінити не лише історію, а й нашу долю. Нам набридло це терпіти, й ми вирішили її повернути. Запам’ятаємо цей час у образах...».
«СУСПІЛЬСТВО ПОВІРИЛО В СЕБЕ І МОЖЛИВІСТЬ ЗМІНЮВАТИ КРАЇНУ. ТІЛЬКИ ЦЕ ТРЕБА ПЕРЕТВОРИТИ НА СИСТЕМНИЙ РУХ»
Геннадій ДРУЗЕНКО, юрист, громадський діяч, засновник ПДМШ імені Пирогова, учасник Майдану:
— Взимку 2013—2014 рр. ми підірвали бетон антиісторичності, який хотів прокласти режим Януковича, законсервувавши Україну. Чи побудували ми на місці цього підірваного бетону, нову європейську модерну споруду? Можна сказати однозначно — ні. Але вже у щілинах між цими бетонними брилами, які досі придавлюють країну, все ж проростають перспективні рослини. Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова був би неможливий без Майдану. Але ПДМШ — це тільки один із прикладів, який мені особисто дуже близький. Звичайно, ще дуже багато питань щодо того, куди приведуть ці події, але можна сказати впевнено, що в Україну повернулась історія. А історія з її висновками — це завжди шанс на зміни, причому, не обов’язково приємні. Загалом влада змінилася мало. Ми прогнали тирана з його кланом, але сама система радикально поки що не змінилась. Зараз, на третю річницю після подій на Майдані, добре видно, що ті, хто прийшов до влади, лише трошки «підмарафетили» систему, очолили і стали її бенефіціарами.
Влада стала якісно слабшою, а громадянське суспільство повірило в себе і можливість змінювати країну. Це наше досягнення — і воно реальне. Тільки його треба перетворити на системний рух. Сьогодні ми маємо точки надії, які були б неможливими без Революції Гідності. Але ці всі точки надії — поза урядом. Чи можна побудувати майбутнє, не змінивши по суті своїй владу? Це питання відкрите. Очевидно, що нині суспільство і влада існують у паралельних реальностях. Фактично, формування громадянського суспільства відбувається не співвідносно до змін у владі.
Версія, що система просто відторгла Януковича, який їй заважав, виглядає більш ніж вірогідною. Та водночас очевидно, що за буремними подіями Майдану спершу стоїть міжкланова боротьба всередині системи. Після того, як Янукович поставив на ключові посади представників так званої Сім’ї, то стало зрозумілим, що Україна поступово з олігархічної країни стала перетворюватись у щось подібне на «азербайджанську модель». Це не могло влаштувати інші клани. Та ця їхня боротьба дала підстави для утворення тріщин, через які стали проростати згадані живі паростки громадянського суспільства. Поки олігархи воювали із Сім’єю, з’явилось те, про що ніхто з них не міг здогадуватись — волонтери, добровольчий рух.
Безумовно, 1 грудня, коли відбувались події на Банковій, були люди, які проходили і між протестувальниками, і між Беркутом, як ніж крізь масло. Провокувалась кров, причому з обох боків. Але події на Банковій дали той саме ефект, що і вся Революція. Коли так звана опозиція зранку кричала «Януковича геть!», а ввечері їздила до нього домовлятись про посади, то прості люди часто перехоплювали ініціативу і виходили з-під контролю сцени. Проблема закулісних сценаристів полягає в тому, що вони не вірять, що є люди, які виходять на вулиці не за гроші.
Валентин ТОРБА, «День»
Джерело: day.kyiv.ua
