Наш сайт на ваші прохання розпочинає серію звітів про життя у Малині взимку. Режисером та автором сценарію зимової епопеї виступає міська рада та комунальники, які несуть відповідальність за ситуацію в осінньо-зимовий період.
У першому звіті час події — середа, 7 грудня. Місце події — міський базар.
Людей на базарі повно, бо ж свято — День місцевого самоврядування, з яким хай прийме наш щирі вітання міський голова та його молода команда, а також Катерини, які також хай будуть здорові.
Льодові доріжки між рядами базарників були вкриті доброякісним шаром льоду, який ніхто не посипав. Але й ковзанів на вході теж не видавали. Тому покупці рятувались, хто як міг: хто матюками вкривав простір довкола себе, хто плювався і вертав без покупок додому, а деякі мученики мужньо ковзались до потрібних яток у пошуку необхідного товару.
Своє зло покупці найбільше зганяли на продавцях, мовляв, ці спекулянти навіть піском покрити доріжки не можуть! Оце обнагліли!
А що скажуть у відповідь наші наглі продавці? Запитав у найзажиточніших, тих, що торгують, у кого що є поблизу «чорного» суботнього базару.
— Кожного місяця я сплачую за своє торгове місце 600 гривень ринкового збору. Це просто будка без світла і тепла. Чому адміністрація ринку не дбає за комфорт покупців, коментувати не буду.
Зрозуміло, а ми тим часом підіб’ємо підсумки. Ті, хто торгує поближче до центру базару платять, зрозуміло, більше. Пройдемо і полічимо на калькуляторі кількість торгових місць, помножимо на суму. Певно, з цього ринкового збору можна було привезти піску із золотих приісків Америки та посипати ним доріжки.
Поки ж доріжки і проходи малинського базару посипають відбірним матом.
Побачимо, що буде в п’ятницю.