— Наше славне містечко М — європейське місто, — шалено кричав до натовпу мер міста М, поправляючи штани, що постійно спадали з нього, й тупцюючи на оббитому тротуарі поряд із багатоповерхівкою, біля якої зібрались люди, аби вживу поспілкуватися із міським очільником.
— А я — сучасний євромер цього європейського містечка, — продовжив він, втираючи з обличчя багнюку, яка вилетіла з-під коліс промчавшого повз автомобіля...
— Ми перетворимо наш парк у сучасне місце культури й відпочинку, куди щодня приїздитимуть юрби туристів з Європи, — майже по коліна стоячи в калюжі, обіцяв мер.
— Справедливі тарифи, зарплати й пенсії, доступний проїзд, відремонтовані дороги, — найближче майбутнє нашого міста, — продовжував роздавати обіцянки чиновник, покашлюючи від насиченого смороду зі сміттєзвалища, що «потайки» причаїлося посеред зарослих кущами і бур’янами вуличок передмістя.
— Ураааа!!! — прокричати з натовпу безумні люди, хапаючи папірці з програмою мера, що їх розкидали його поплічники, і раз по раз спотикаючись об вибоїни та каміння на кострубатому асфальті.
— Я хочу щось робити, розвиватися, і ми перетворимо місто М у столицю України, воно стане пупом Землі, — несамовито волав євромер. — Ось зараз для цього я піду пекти млинці, з музикою відкрию сучасний санвузол у школі, а ще поїду на передову — подивлюся як там наші хлопці-Герої!
— «Віват», наш мер! — шаленіли люди.
І хтозна, скільки б іще продовжувалась його пристрасна промова, але груда цегли, що зірвалася із парапету даху багатоповерхівки, перервала її…
Автор: Дід Остап
