У червні майже три тижні в Українківській ЗОШ Малинського району працював мовний табір «GoСamp», де учні мали змогу поглибити знання із англійської. Долучити школу до проекту допомогла місцева компанія «Форест Технолоджі». Весь цей час у таборі працювала волонтер із Сербії Катарина Добраш, яка допомагала дітям освоювати іноземну мову. Нам вдалося поспілкуватися із Катариною і запитати про її враження від роботи в таборі, від України. Висловлюю подяку директору Українківської школи Надії Богданець та вчителю англійської мови Ользі Оліфіренко за допомогу в організації та проведенні інтерв’ю.
— Катарино, як вам перебування в українській школі в ролі волонтера?
— Перше враження було не таким, як очікувала. Коли приїхала сюди, побачила сучасну школу — зовні і з середини, з комп’ютерним класом і спортивним залом. Спочатку діти були дуже сором’язливими, але поступово почали відкриватися.
— Очевидно, маєте фахову філологічну освіту?
— Зовсім ні. Наразі здобуваю дві освіти: навчаюся у школі медсестер та в університеті за напрямком «туризм». Працюю в одній організації і підпрацьовую весільним фотографом.
— Що ж спонукало стати волонтером?
— Вирішила присвятити себе волонтерській діяльності рік тому, коли почала працювати в Англії, в Саутгемптоні, за однією із програм. Дуже сподобалося навчати дітей, хотілося бути для них позитивним прикладом для наслідування, особливо у вивченні мови. Цей рік працюватиму в Україні, наступного, можливо, в іншій країні.
— Чому обрали саме Україну?
— Заходила на інтернет-платформи Erasmus+ та mladi.info, де є повний перелік програм і волонтерських рухів, у яких могла брати участь. З 90 країн 86 не приймали волонтерів із Сербії. З тих чотирьох, які запрошували і мали бажання співпрацювати, були Албанія, Сербія, Косово й Україна. Я обрала Україну і не жалкую.
— Коли прибули в країну, що найперше привернуло увагу, здивувало?
— Було враження, ніби опинилася в Радянському Союзі. Коли їхала з аеропорту автобусом, всюди були однакові будинки, подумки дивувалася: «В якому я році, в яку епоху потрапила?».
— А як вам село Українка, Малин? Чи відрізняються наші села і провінційні міста від сербських?
— Зовні майже не відрізняються, але мені подобається ваша гостинність. Починаючи з першої зустрічі з сім’єю Даші — дівчини, в якої живу. Під час прогулянок із нею, її знайомі або родичі, коли нас бачать, запрошують до себе і відразу хочуть пригостити, нагодувати, щось показати, поговорити, чимось поділитися. У жодній країні, де була, такої гостинності не бачила.
— Легко було знайти спільну мову з місцевими?
— Насправді, мене шокувало ваше незнання англійської. У наш час це — неприпустимо! Поколінню наших батьків це ще можна пробачити, але молодь 16-17 років, вивчають її з молодших класів, але не спілкуються нею і навіть не знають елементарних фраз! У сім’ї Даші мама й тато щодня намагаються вивчити якісь фрази англійською, а в молоді такого захвату немає. Жодної наполегливості, жодного бажання попрацювати над собою! Іноземців це відверто дивує. У вас часто говорять, що англійська все одно не знадобиться в житті. Але незнання англійської ускладнює життя — у подорожі, у бізнесі та просто на вулиці. До прикладу, можна загубитися в чужій країні, і тоді варіант: «англійська мені не потрібна» не пройде — якось же потрібно буде розпитувати і дізнаватися інформацію, яка тебе цікавить.
Коли почала працювати над своєю англійською, взяла участь в тижневому семінарі: побачила багато людей, які спілкуються нею на досить високому рівні, і це мене спонукало, приїхавши додому, почати вдосконалювати свої знання мови. Так мають робити й ваші діти.
Адже, коли перебуваєш в компанії, де всі спілкуються рідною мовою, але не говорять англійською, і ти не розумієш, про що йдеться, — почуваєшся некомфортно. І в таку країну не хочеться приїжджати. Тож кожен повинен вбачати в собі представника своєї країни: аби налагодити контакт із іноземцем, допомогти йому, й при цьому скласти позитивне враження про країну, її освічених громадян.
— Які загалом враження від України?
— Якщо говорити про людей, найбільше сподобалися, повторюся, гостинність і щедрість. В яку б країну не приїхала, всі ввічливі і посміхаються, але у вас, здається, якби сказала якійсь жінці, що мені подобається її блузка, вона б захотіла подарувати її мені.
Не подобається, що ви шукаєте когось крайнього у своїх проблемах, весь час нарікаєте, що вас хтось пригнічує тощо. Думаю, в першу чергу ви маєте шукати проблеми в собі, працювати над собою. Пригадую новину (здається, це був пост у Фейсбуці), де була репліка: «Ліс їде у Європу, а ти?». Ви маєте самі захотіти прямувати в Європу і докладати до цього зусилля, нікого і ніщо не звинувачуючи, і не шукати собі виправдань.
— Сербія й Україна мають схожі проблеми…
— Так, вони в нас дійсно схожі. Вас Росія з одного боку пригнічує, нас — Америка, але це політика, вона була і буде. Супротив має бути, в першу чергу, до себе, до своїх негативних рис. Конфлікти вичерпуються, з’являються нові, однак весь час шукати причини в зовнішньо- чи внутрішньополітичних чинниках не варто, натомість треба самому ставати кращим.
Наведу дещо смішний приклад. У Сербії транслювали венесуельський телесеріал «Касандра». Коли глядачі побачили, що в одній із серій її посадили у в’язницю, почали виходити на такі собі демонстрації, навіть писати листи Президенту Венесуели, щоб героїню випустили на волю. Звичайно, це кумедний випадок, але ви маєте проявляти громадську активність. Це ж стосується і вивчення мов, і самовдосконалення.
— А в Сербії знають щось про Україну?
— Що стосується політичної ситуації в Україні, Криму, Донецьку, війни — у нас в курсі щодо цих подій. Існують навіть два «табори»: проросійський і ті, хто не підтримують таку позицію. Відомі співачка Руслана, деякі спортсмени, географічне розташування, столиця. Загалом, про Україну в Сербії дуже мало знають.
— Можливо, за час перебування в нас відкрили щось для себе з української культури, музики, кіно?
— Дуже подобається ваша музика, особливо сучасна. Сербська музика більш традиційна, консервативна. Мені й до цього подобалися пісні українських виконавців, але після візиту на дискотеку я відкрила для себе багато нових, які буду давати слухати своїм друзям, хоча і раніше їм «підсовувала» вашу музику.
— Чи зрозуміла вам українська мова?
— Сербська й українська — це слов’янські мови, вони дуже схожі. Правда, сербська більше схожа на російську, а коли розумієш її, можна зрозуміти й українську (очевидно, через українсько-російський суржик, яким продовжують у нас розмовляти — В.П.). Деякі слова звучать м’якше, деякі дещо інакше, ніж в сербській і російській, але відсотків 60-70 того, про що говорять, я розумію.
— Наостанок, все ж, англійська мова для вас не рідна. Що б порадили, аби вивчити її досконало?
— Найголовніше — постійно використовувати мову, брати участь у всеможливих семінарах, тренінгах із іноземцями. Також це — постійний перегляд відео, мультфільмів, серіалів англійською. Можна виписувати незрозумілі слова, заучувати, потім слухати повторно. Потрібно розвивати слухове сприйняття мови, навички аудіювання. І, звісно ж, вдосконалювати шкільні знання і навички з граматики.
Учителям радила б зробити уроки англійської нестандартними, веселими, проводити їх в ігровій формі, аби школярі отримували від них задоволення. Молоді ж варто брати участь у проектах, які дають змогу вивчати мову і подорожувати — коли постійно перебуваєте в колі людей, які спілкуються англійською, це стає вам стимул розвивається.
Розмовляв Володимир ПЕТРЕНКО.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube та в Telegram.
