POLISYA.TODAY

Таємниці могили князя Ігоря — чоловіка Ольги

Як відомо, першим з династії Рюриковичів був князь Ігор (за легендою нащадок варязького конунга Рюрика)  та був убитий древлянами у 945 році від Різдва Христового.

Зі смертю князя Ігоря загадок чи не більше, ніж з вбивством Кеннеді. Всі вони переросли в легенди. А де легенда і де небилиця — вже не розібрати. Але чи був насправді князь Ігор на території сучасної Малинщини та Коростенщини невідомо. А пам'ятаємо ми його виключно завдяки легенді про його смерті.

Навіть не стільки смерті — безглуздою, а все більше по тому, що зробила його дружина-вдова княгиня Ольга, помститися за смерть чоловіка. За легендою вона спалила столицю древлян Іскоростень, прив'язавши до лапок голубів підпалене сіно.

Всі письмові свідчення про ті події ми знаходимо в редакційних списках "Повісті врем'яних літ" (оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел).

В "Повісті врем'янних літ" Нестора-літописця цей історичний епізод з історії Київської Русі є одним з найяскравіших і повчальних. 

Внаслідок невдалого походу на Візантію князь Ігор та його дружина вирішили покращити своє матеріальне становище за рахунок данини з древлян. По дорозі до Іскоростеня дружинники Ігореві не соромилися і творили над місцевим населенням формене насильство, відбираючи останнє і гвалтуючи жінок. Простими словами такий собі бєспрєдєл.

Зібравши данину в рази більше, ніж зазвичай, на шляху додому князю здалося цього недостатньо. І він вирішив повернутися. А через те, що більша частина дружини була відправлена з добром по домівках, воїнів які супроводжували князя було зовсім мало.

Ігор пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще] до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город [Київ]. Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу ще». І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна

Древляни ж, тільки-но почувши, що князь Ігор повертається знову, разом зі своїм князем Малому постановили:

 «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній усе стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить». І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і деревляни, вийшовши на супроти з города Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростень-города в Деревлянах і до сьогодні. [Літопис руський. — К.: Дніпро, 1989. — Сс. 28—30]

Літопис говорить про могилу князя Ігоря біля Коростеня, яка і до цього дня там є. Дійсно є. На околиці села Немирівка недалеко від Коростеня. Але там чи був похований князь?

Додав історичних непорозумінь і візантійський імператор Іоанн Цимісхій (бл. 925-976 рр). Через 25 років з моменту смерті Ігоря, він знову про нього згадав, називаючи його Інгер. За його версією, князь Ігор вирушив у похід на деяких германців, де і був захоплений в полон, потім прив'язаний до верхівок дерев і розірваний надвоє. Смерть явно не князівська. Тому історія продовження не отримала, хоча і була відзначена в літописах у візантійського історика Лева Диякона.

Це візантійське повідомлення імператора про загибель Ігоря від рук німців лише збільшило невизначеність про місце смерті князя. А потім вже Якимівський літопис повідомив додаткові відомості як про самого Ігоря і його сімейні відносини, так і про смерть, мимоволі вказуючи на зовсім інше місце поховання.

І хоча оригінальність Якимівського літопису ставиться істориками під великий сумнів, зазначені там факти, не дозволяли поставити крапку в історії тих часів. 

Всього лише дві згадки про смерть князя Ігоря. І більше нічого. Князь, який на чолі руських військ ходив в переможні походи проти самого Константинополя, раптом виявився настільки дріб'язково корисливим і недалекоглядним, що життя свою закінчив на верхівках дерев в лісах під Коростенем в пошуках древлянської данини — невже це вся правда про його смерті?

Літопис докладно описує наступні події, коли древляни посилали посольства до Києва з пропозиціями княгині Ользі стати дружиною древлянського князя Мала, і як потім Ольга після довгих і безуспішних спроб захопити столицю Древлянського князівства містом Коростенем зуміла його взяти тільки хитрістю. Тут не може не виникнути перше питання: якщо настільки непросто було підкорити древлян, якщо княгиня Ольга разом з варязьким воєводою Свенельдом на чолі руських і варязьких дружин не змогла просто так, легко і без зусиль розбити древлянське військо і захопити древлянську столицю, то чому князь Ігор ризикнув опинитися на території Древлянського князівства з малою частиною своєї дружини?

Цю могилу ще за радянських часів двічі розкопували, але нічого не знайшли. Крім одного-єдиного залізного меча.

Так колишній військовий інженер П. Д. Барановського, який під час Першої Світової війни, побачив на одній з 10-верстних карт поряд з містом Коростень місце під назвою «Могила Князя Ігоря».

Зацікавившись цим згадуванням, Барановський виявив і оглянув в зазначеному місці, в 8 км. на північний схід від Коростеня в верхів'ях річки Ушипка в урочищі «Ігорева могила», великий курган висотою близько 3 м, розрізаний навпіл траншеєю. Цей курган був відомий ще самому Василю Микитовичу Татищеву (тому самому з роду Рюриковичів, вірніше з молодшої гілки князів смоленських). Той оглядав його ще в 1710 році, відзначивши його надзвичайну величину, нехарактерну для пересічних давньоруських насипів.

За свідченням місцевих селян, курган був розкопаний солдатами на початку Першої світової війни. Під курганним насипом був знайдений скелет з мечем. Офіцер, який керував цими аматорськими розкопками, відвіз меч з собою, а скелет розпорядився перенести в сільську каплицю. При огляді Барановським в каплиці кісткових останків похованого, серед кісток було знайдено унікальний бронзовий наконечник піхов меча, прикрашений ажурним орнаментом в скандинавському стилі зі стрічковим плетінням та людськими масками. Наконечник піхов був переданий в Державний Історичний музей.

На могилі — камінь з написом: "У рік 945 ... древляни, вийшовши на супроти з міста Іскоростеня, вбили Ігоря й дружину його ... й похований БУВ Ігор й єсть могила его коло Іскоростеня-города в древляни й до сєгодня. Повість минулих літ ".

Назва ж села Немирівка прив'язують до смерті Ігоря, мовляв, немирні жителі там були і вбили князя. Але це, по-перше, суперечить тому же написи на камені, в якій мовиться, що князя вбили не жителі села, а древляни, що вийшли з Коростеня. По-друге, в самому селі назва села зі смертю князя ніхто не пов'язує, кажуть, що назва походить з-за того, що між собою жителі його не могли миритися. У самому селі про князя Ігоря ніяких переказів не залишилося — ні про його смерті, ні про тризну, описаної в літописі. А літопис повідомляє про п'ять тисяч перебитих древлян і вказує місце, де це сталося, — біля кургану, де був похований князь.

Але жителі села знають про ті події тільки з підручників. Хоча під самим Коростенем є село Шатрище, про який нічого не сказано в літописах, але люди там з переказів пам'ятають, що назва їхнього села пов'язано як раз з тими подіями, коли княгиня Ольга, прибувши з величезним військом під Коростень, розбила недалеко від стін міста безліч великих наметів.

І це, втім, все перекази. Але найцікавішим є те, що пам'ять про смерть князя Ігоря в народі збереглася, тільки не в Коростені й не в Немирівці, а в п'ятдесяти кілометрах на захід від Коростеня, на кордоні Житомирської та Рівненської областей. З століття в століття передають там легенди і про смерть князя Ігоря, і про княгиню Ольгу, і про тризну. Більш того, саме Тризною названа річка, що протікає через село Біловіж Рокитнівського району Рівненської області. Ця річка протікає тільки через село Біловіж, в околицях сусіднього села вона впадає в Ствигу, а та — в Прип'ять. А село це розташоване на самому кордоні Рівненської та Житомирської областей (до 1939 року це був кордон СРСР і Польщі, і що цікаво: саме тут стояла до початку 1940 року стара прикордонна застава — акурат на місці загибелі князя Ігоря, такий собі символізм: легендарний князь, що стереже радянські кордони). Річка Тризна бере свій початок в урочищі Тризна, де, за переказами, княгинею Ольгою і був здійснений обряд тризни — недалеко від місця смерті князя Ігоря. Убили його в урочищі, званому нині Завишень. Саме там древляни, нагнувши два молодих дуба, прив'язали за ноги князя і відпустили його. Дуби і зараз ростуть в тому місці. 

У 12-ти кілометрах на південь від Біловежа, знову ж якраз біля старого радянського кордону, є сьогодні село Сновидовичі. Згідно з місцевими переказами, в цьому селі князь Ігор визначився на нічліг в свою останню ніч. І приснився йому сон, що не можна йому йти далі, тому що чекає його смерть. І він вирішив повертатися додому, в Київ. І пішов, залишаючи трохи зліва село Біловіж, в сторону теперішнього села Комсомольське Олевського району Житомирської області. Якраз по шляху князя було непрохідне болото (там і сьогодні важко пройти), але був знайдений брід, який зараз називають Ігоревім бродом. Коли князь перейшов цей брід, його там і взяли. Привели в село Біловіж показати людям і потім повезли стратити.

Тому-то до цього часу і викликає спірність ставлення могили біля села Немирівка на Коростенщині. Та й могили ніякої бути не може ніде: по Ігорю провели тризну, тобто обряд трупоспалення з подальшим розвіюванням попелу за вітром. І думається, ми дізнаємося ще багато таємниць тієї давньої епохи, які стосуються нашої Житомирщини.

Читайте також: Малин — легенди та версії походження

За матеріалами газети ЄХО — ТАЙНА МОГИЛЫ КНЯЗЯ ИГОРЯ

Читайте також:
Останні новини
Павленко В'ячеслав Вікторович 
Опанасенко Валентин Сергійович 
Олексієнко Микола Станіславович
Осадчук Анатолій Олександрович
Литвиненко Юрій Сергійович
Андрійчук В'ячеслав Вікторович
Семенюк Віталій Григорович
Шатило Олександр Анатолійович
Подробиці подвійного ДТП на Малинщині
Аналіз: цієї весни в плей-офф НХЛ від одного гола...
Закон про мобілізацію: як працюватимуть сервісні ц...
Компанія «Акріс Груп» привітала мешканців Житомирщ...
10 захоплюючих ігрових автоматів для Android
Снітко Сергій Віталійович
Марченко Олександр Васильович
Лукашенко Віктор Іванович
Дідківський Ігор Миколайович
Єсипенко Андрій Миколайович
«Фастів Агро», яка входить в групу компаній AST, н...
Голуб Артур Володимирович