Під час обміну полоненими, що відбувся 24 серпня, на Житомирщину повернувся військовий із Малина — В’ячеслав Усенко, позивний «Кобра», 1976 року народження. Захисник пробув у російському полоні 2 роки і 8 місяців.
Про це повідомляє сайт Суспільне Житомир
За словами його матері, Надії Усенко, увесь цей час сім’я не мала жодного зв’язку з В’ячеславом і не знала, де саме його утримують. Перші слова сина після звільнення вона почула телефоном:
«Мамо, я вже в Україні. Все добре».
Шлях на війну
В’ячеслав виріс у Малині, закінчив місцеву школу та училище. Відслужив строкову службу, любив техніку, працював водієм і фрезерувальником на різних підприємствах. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік пішов воювати добровольцем, сказавши рідним, що це його обов’язок.
Спочатку служив у 95-й десантно-штурмовій бригаді, згодом — у 1-й окремій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна, де був у гранатометному відділенні протитанкового взводу. З родиною мав можливість спілкуватися майже щодня, аж поки 24 грудня 2022 року під час завдання на Луганщині, поблизу Червонопопівки, він разом із чотирма побратимами не повернувся.
11 січня 2023 року стало відомо, що воїни потрапили в полон. Родина шукала будь-які підтвердження, зверталася до всіх можливих інстанцій, але всі наступні роки жила лише сподіванням.
Звістка про обмін
Про майбутній обмін першими дізналися молодший брат і мама В’ячеслава. Однак точної інформації, чи буде серед звільнених їхній син, не було. Лише коли волонтерка з Малина поїхала на обмін і почула у відповіді на запитання «Хто з Малина?» — «Я, Усенко В’ячеслав» — сумніви розвіялися.
Того ж вечора воїн зателефонував матері. Родина зізнається: сльози радості й полегшення було неможливо стримати.
«Я питала, як зі здоров’ям. Він відповів, що все нормально. Хоча знаючи, через що проходять хлопці в полоні, розумію: Слава просто не хоче, щоб я хвилювалася», — говорить пані Надія.
Очікування зустрічі
Наразі В’ячеслав разом з іншими звільненими проходить реабілітацію. Рідні з нетерпінням чекають на можливість обійняти його вдома.
«Славік дуже добрий і чуйний, майстер на всі руки, завжди готовий допомогти. Для нас він особливий», — додає його двоюрідна сестра Ірина Каліновська.
Повернення В’ячеслава «Кобри» Усенка стало справжнім святом для всієї Малинської громади й ще одним доказом: навіть після років невідомості — віра і надія здатні повернути додому найцінніше.