Про це кажуть хлопці з малинського рок-гурту «Чорна Гвардія». У них немає менеджера, і навіть власної студії для репетицій. Її — тісну кімнатку площею лиш десять квадратних метрів — хлопці по дружбі «орендують» у «Чорної Ради». Загалом, тут репетирують чи не всі місцеві андеграунд-гурти. Інструменти власні, апаратура — старенька й одна на всіх. Жалітися? Ні, це не в стилі рок-музикантів, говорять молоді люди (на знімку): Володимир НАЗАРЕНКО (вокал і соло-гітара), Олексій КРАВЧЕНКО (бас-гітара), Сергій МЕЛЬНИК (барабани) та Олександр МАРУСЕНКО (ритм-гітара).
Колектив існує декілька років, тим не менш його учасники вже встигли зробити професійний демо-запис, обійти з виступами розважальні заклади міста й декілька сцен більшого масштабу за його межами. Спілкуючись із кореспондентом «МН», хлопці розповіли про власну музику і вподобання малинчан, гроші за концерти і їхню відсутність у місті, а також про стосунки музколективів із працівниками культури, владою, бізнесом.
— Коли створювали гурт, на що сподівалися?
— Насправді все виникло досить спонтанно. Якось зібралися, розмовляли про се, про те. Оскільки всі ще з юних років грали на гітарах, виникла ідея започаткувати свій гурт. Згодом долучився Сергій із «Чорної Ради». Ми не розраховували на популярність. Любимо музику й хотіли спробувати зіграти разом, як друзі. Так, у вільний від роботи чи сімейних обов’язків час, збиралися, бралися за інструменти й щось наспівували.
— Хтось із вас має музичну освіту?
— Сергій закінчив Школу мистецтв, щоправда, за музичною освітою він — саксофоніст, а за покликанням — барабанщик, причому, найкращий у Малині, йому в радість грати одночасно у двох гуртах. Олексій осилив у музичній два класи гітари, але його інструмент — бас-гітара. Сашко має феноменальний слух і, думаємо, у нього все ще попереду. Загалом всі, як кажуть, — самоучки, більше вчилися із книг, відеоуроків.
— Маєте вже добірку пісень?
— Є напрацювання: тексти пише Володимир, знайомі, а музику — разом під час репетицій. Встигли зробити професійний, на рівні Малина, демо-запис «За ідею». Поширили його у соцмережах — люди гідно оцінили, радили продовжувати в тому ж дусі.
— Чим відрізняєтеся від інших колективів?
— Нас порівнюють із «Чорною Радою», через назву. Але в них тематика — козацтво, а в нас більше протест: проти всього дурного, суспільних вад, ненормальних дій влади і т. д. Насправді конкуренції як такої у місті немає. Ми із великим задоволенням граємо на одній сцені із іншими гуртами.
— Не боїтеся розчинитися у вже існуючому музсередовищі?
— Розуміємо, що добитися визнання — непросто. Але й лише для себе грати — по-дурному. Для себе — це на природі, біля багаття й у колі друзів. Все таки, хочеться, щоб нас впізнавали. У місті існує публіка, яка підтримує ті чи інші напрямки музики, але проявити себе гуртам ніде. У розважальних закладах вечори рок-музики проводять вкрай рідко — не вигідно, адже дискотеку під таку музику не влаштуєш, і грошей не заробиш.
— Хто вас спонсорує?
— Насмішили… Музичний спонсор у Малині? Прикро, та місцева влада не горить бажанням сприяти в розвитку живої музики. Не говорячи вже про бізнесменів, які хотіли б матеріально підтримати молодих ентузіастів. Тож вкладаємо в себе самі: інструменти купуємо, на концерти в інші міста за власний кошт їдемо. Поза діяльністю гурту ми — звичайні працівники, великих статків не маємо. Щоб розрахуватися за демо-запис, мусили підробляти, відкладали гроші із зарплат. Звісно, це не позитивно відображається на сім’ї. Але якось же потрібно метафорично виносити музику з підвалу!
— Через незацікавленість з боку влади у місті майже не чути про діяльність подібних гуртів, і вони ніби ховаються у маленьких студіях, граючи в своє задоволення…
— Деякою мірою так. У Малині не вміють організовувати концерти: поки сам не візьмешся, за тебе ніхто не зробить. Але й «вибити» у них щось дуже важко — віднікуються, посилають від одного керівника до іншого. Звісно, із солістами й танцюристами простіше — увімкнув фонограму й співаєш, танцюєш. А тут інструменти, апаратуру треба винести на сцену, звук налаштувати — щоб нормально відіграти концерт, маємо налаштовуватись щонайменше дві-три години. А нам, було якось, поставили дві колонки й кажуть: «Вам же двадцять хвилин для цього вистачить?»… Попросили мікрофони, відказують, мовляв, грайте так. Дві пісні відіграли, один із «організаторів» говорить: «Хлопці, закругляйтесь, немає часу»! А сам за полом піджака пляшку ховає… Проте «галочку» собі все одно поставлять: от, як влада дбає про культурний відпочинок, як співпрацює із молоддю і яке чудове свято зробила.
— Як щодо виступів на весіллях та корпоративах, де платять гроші?
— Наша музика аж ніяк не вписується у весільний формат. Якщо запрошуватимуть на корпоративи, то залюбки. Ми грошей хоч і не отримаємо, проте граємо музику, яку любимо — ту, яка до душі.
— Що думаєте про участь у конкурсах, рок-фестивалях..?
— Усе купується, і все продається. Сергій і Олексій були на таких конкурсах із іншими малинськими рок-гуртами, і бачили, як заробляють призові місця — без особистих симпатій та грошей там не обходиться. Також нас запрошували взяти участь у талан-шоу. Відмовилися, адже це вже буде не «Чорна Гвардія», а те, що хочуть чути й бачити від гурту організатори. Фестиваль — було б чудово провести щось подібне у Малині, але чому це нереально ми вже говорили…
— Можливо, краще було б виступати поодинці, соло?
— Кожен може писати пісні чи створювати музику для власного морального задоволення. Проте єдиний якісний музичний продукт, який можна виносити на розсуд слухачам, можемо зробити тільки вкупі. Це — ніби своєрідний механізм, кожна деталь якого має своє функціональне призначення. І повертаючись до теми шоу: скільки ми їх дивилися, максимальні досягнення тих фіналістів — тур Україною, більше про них ніхто не чув. Тому треба триматися разом.
— Як бачите себе далі?
— Ми друзі, і якби щось не подобалось — давно б порозходились. Серйозно відносимося до музики й гурту, але не фанатично, у хорошому значенні слова, — нам бо уже не по 15-ть… Але не це головне: прикро, що, не маючи необхідних умов — спеціально відведених, або ж звукоізольованих приміщень для репетицій, де гучна музика нікому не заважає, — музиканти автоматично перетворюються у ворогів народу. До того ж, із довічним тавром алкоголіків, отже приречені на шляхи «гаражів-підвалів». Натомість малинські музиканти прагнуть, щоб музика не була лише їхнім хобі. Також отримати відчуття того, що щось змінюється від нашої музичної діяльності, а не знову повертатися до роботи й у перервах мріяти про справжній рок-концерт. Сподіваємося, ставлення до живої музики з боку людей і влади в Малині таки змінитися…
Розмову вела Марина ЛІСНІЧУК.
Фото з архіву «Чорної Гвардії».
Джерело: mn.zt.ua
