За день до першого вересня матусі вісьмох дітей із синдромом Дауна почуваються розгубленими, як ніколи. Позаяк їхніх «сонячних» дітей досі не зарахували до першого класу Житомирської спеціальної школи-інтернату №2, при якій малеча три роки ходила до садочку і навчалася у експериментальній групі за спеціальною методикою. Батьки пояснюють: всьому виною обласне управління освіти, яке не видає направлення до закладу, пояснюючи, що він призначений лише для дітей із вадами слуху. Матуся «сонячної» дівчинки Антоніна, показує низку документів та звернень, які надсилали на обласне управління освіти іще з травня. Однак відповіді дочекались лише у серпні та й та, каже: невтішна.
«Запропонували нам альтернативне навчання в Житомирській ЗОШ №14. Розмалювали нам все гарно: спеціальний клас з вихователем, педагогом, дефектологом, логопедом і створені умови. Мала розмову із чотирнадцятою школою і мені відповіли: нам навіть нікуди ваших дітей діти. Тобто, нічого, нуль. Тобто, з того місця, де у нас є все, нас виганяють, ми від такого відмовились», - розповідає мама «сонячної» дитини Антоніна Тугас.
І відмова ця законна, вважає адвокат матусь – пані Галина.
«Відповідно Закону України, Конституції, європейської практики - батьки мають право обирати місце де має і може навчатися їхня дитина. Враховуючи, що діти мають певні вади і потребують в участі їх виховання педагога-дефектолога, осіб, які спостерігатимуть за ними з гігієнічної точки зору, має бути постійний контроль фахівців не просто, які розуміються на предметах, які викладають, а на специфіці розвитку дитини з вадами слуху, рухового апарату, або то розумові», - зазначає адвокат Галина Смажук-Семенюк.
Ідемо до спеціальної школи-інтернату №2, аби з’ясувати, як там готували особливих дошкільнят та чи готові вони сьогодні прийняти першачків із синдромом Дауна до своєї школи. Знайомтесь – це директор школи Микола Міняйло. Чоловік розповідає: щоб створити експериментальну групу для навчання «сонячних» дітей віком від трьох років, навіть змінили статут школи. Тому зараз й поготів не готові полишити своїх особливих підопічних.
«Обласна рада, управління освіти, воно було зацікавлене в такому експерименті. Міністерство освіти і науки дало дозвіл на навчання таких дітей у нашому закладі і позитивний результат є. Завдяки і допоміжній мові - жестовій, дітки розквітли, стали розумнішими та кмітливішими. Я вважаю, що наша школа осиротіє без цих діток», - говорить директор Житомирської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Микола Міняйло.
Погоджується з директором і заступник з навчальної роботи Емілія Ільченко. За словами останньої: за три роки діти навчилися говорити, опанували правила поведінки, а головне готові до отримання знань. Однак усі досягнення можуть зійти нанівець, якщо дітям різко поміняти середовище навчання та коло спілкування.
«У них навіть нова книжка може викликати негативну реакцію, вони звикають до людей, які з ними працюють, вони звикають до інтонації голосу, до посмішки, похмурого вигляду, до всього. Якщо їх зараз кинути до інших людей, в інший колектив, вони знову опустяться на той рівень з яким вони прийшли до нас», - ділиться заступник директора з навчальної роботи Житомирської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2 Емілія Ільченко.
Разом із тим, пані Емілія веде нас до класу, який у разі позитивного рішення обласного управління освіти може стати місцем отримання знань для «сонячної» малечі.
«Ось тут вистеляються килимки, в шафі знаходяться іграшки. Ось це столи для колективної роботи, індивідуальної роботи. Якщо дитина втомилася, вона може собі іти і брати іграшки, те що вона хоче. Ми іще плануємо взяти м’який диванчик, бо вони звикли там собі гратися. Тут є мийник, кілька кроків по коридору та індивідуальний туалет», - показує заступник директора з навчальної роботи Житомирської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №2.
Зрештою, аби відстояти право вибору навчального закладу для своїх дітей із синдромом матусі згуртувалися та ідуть до начальника управління освіти і науки Житомирської ОДА Лариси Шевчук.
«Зараз ви маєте йти у навчальний заклад, який надає послуги для дітей з інтелектуальними порушеннями. Чому ви хочете в інтернат для глухих дітей?», - запитує начальник управління освіти і науки Житомирської ОДА Лариса Шевчук.
«У статуті цього інтернату вказано, вони що надають освітні послуги дітям з вадами слуху і разом із тим, із важкими розладами мовлення. А у наших діток на основі їхнього діагнозу є важкий ступінь розладу мовлення. Всі наші дітки мають ваду слуху», - пояснює мама Наталія Білянець.
«Тому ви всі пішли і вивчаєте мову жестів? В програмі легкої розумової відсталості немає вивчення жестової мови. Як ви її могли вивчати?», - знову звертається з питанням до матусь начальник управління освіти і науки Житомирської ОДА Лариса Шевчук.
«Жестова мова прописана в усіх рекомендаціях для навчання дітей із синдромом Дауна і там вказано, що вони повинні використовувати мову жестів, як альтернативну мову для того, щоб у них розвивалось мислення і формування подальших навичок», - стверджує матуся Любов Гукайло.
Півтори години обговорень, сльози батьків та й самих управлінців дають результати. Перевіривши особові справи вчителів школи-інтернату, які підтверджують, що ті дипломовані педагоги-дефектологи, начальник управління освіти йде назустріч батькам та виписує направлення для особливих дітей. Проте, з однією умовою: відмовитися від мови жестів.
