Торчин: історія і що подивитися

Торчин — селище над річкою Серною на півдні Волині, центр Торчинської громади Луцького району. Тут живе близько 4,5 тисячі людей. Сьогодні назва асоціюється з відомою торговою маркою, але саме містечко має тисячолітню історію: магдебурзьке право, замок єпископів, козаків Наливайка й документ, який став передвісником Коліївщини.

Легенда про Іоанна Торчина

За давнім церковним переказом, назва походить від імені Іоанна з племені торків — конюшого луцького князя Давида, якого дружинники прозвали Торчином. На старості він оселився з двома синами на острові Застріжжя й збудував першу дерев'яну церкву святого Іоанна. Його рід володів Торчином аж до 1480 року.

Археологи знайшли в Торчині й навколо нього десятки поселень — від кам'яної доби до княжих часів. У центрі, біля церкви, було давньоруське городище, а на березі Серни 1966 року знайшли скарб із 915 литовських монет XV–XVI століть. Першу згадку про Торчин як укріплене містечко на острові Застріжжя відносять до 1093 року, а 1230 року Іпатіївський літопис називає його фортецею Галицько-Волинського князівства.

Табличка на місці давнього городища в Торчині. Фото: Domalchuk, CC0

Місто луцьких єпископів

1480 року Торчин перейшов до луцьких католицьких єпископів. У 1538–1540 роках єпископ Юрій Фальчевський збудував тут замкові укріплення, і 10 липня 1540 року король Сигізмунд I надав Торчину магдебурзьке право, дозволив щотижневі базари й три ярмарки на рік. У XVI столітті тут працювало 16 ремісничих цехів, на ярмарках виступали скоморохи й показували вертеп. Хліб із торчинських маєтків єпископи вивозили через Гданськ до Західної Європи, а «торчинська міра» була відома по всій окрузі.

Містечко не раз витримувало облоги: 1601 року — тритижневий штурм татар, 1687 року — двадцятиденну облогу орди, 1708 року — двотижневий штурм шведського загону. Торчинці воювали й у загонах Северина Наливайка в 1595–1596 роках. Станом на 1703 рік тут діяло сім православних церков.

Торчинський маніфест

14 червня 1767 року, під час Троїцького ярмарку, у Торчині знайшли унікальний документ повстанців — «Торчинський маніфест». Його вважають передвісником Коліївщини, великого гайдамацького повстання наступного року. А наприкінці XVIII століття війт Онуфрій Горошко відстояв у Петербурзькому сенаті магдебурзький статус Торчина й урятував містян від закріпачення.

Храми

Костел Пресвятої Трійці і святого Івана Хрестителя — найпомітніша будівля центру, яку видно ще з траси. Церкву святого Стефана 1850 року збудував священник Стефан Тимінський, який заснував при парафії бібліотеку. Тимінські служили тут три покоління — аж до 1916 року.

Церква святого Стефана в Торчині. Фото: Артур Альошин, суспільне надбання

Леся Українка й Липинські

У 1904–1907 роках Леся Українка мала в Торчині земельну ділянку — понад 72 десятини. Тут також володіла землею родина Казимира Липинського, батька історика й політика В'ячеслава Липинського, а його сестра Ванда жила в Торчині до 1939 року. 1916 року в містечку відкрили школу Українських січових стрільців, де вперше вчили українською мовою.

У 1918–1919 роках у Торчині стояв штаб опорної бази УНР полковника Гната Порохівського, а навесні 1919-го, за спогадами старожилів, тут на мітингу виступав Симон Петлюра. У березні 1919 року, під час польського наступу, біля Торчина загинув польський командир Леопольд Ліс-Кула.

Музей

У Торчині працює історико-краєзнавчий музей. Тут розповідають про давнє городище, ремесла, ярмарки й людей містечка — від Іоанна Торчина до XX століття.

Друга світова

Під час окупації нацисти створили в Торчині гето, куди зігнали близько 1500 місцевих євреїв і в'язнів з навколишніх сіл. У серпні 1942 року гето знищили, розстрілявши близько двох тисяч людей. Місцевий житель Олександр Круть, ризикуючи життям своєї родини, врятував від розстрілу дванадцятьох євреїв.

Природа

Серна тече через Торчин неширокою долиною з луками й вербами. На південь від селища починається Волинська височина з полями й невеликими гаями — тут гарно гуляти й кататися на велосипеді.