Всеукраїнська громадська організація «Традиція і Порядок», лідером якої є уродженець селища Чоповичі Богдан Ходаковський, за три роки свого існування вже встигла стати серйозним ідеологічним рухом на теренах країни. Ми поспілкувалися із земляком про те, що змусило його створити новий консервативний рух і яку діяльність той планує проводити на Житомирщині та Малинщині зокрема, чому не є прихильником вступу країни до ЄС, чи має намір об’єднуватися з іншими націоналістичними організаціями, яким бачить теперішній склад Верховної Ради, чому найближчим часом вулиця стане однією з впливових сил політичного життя та якої катастрофічної помилки припустився п’ятий Президент України.
«Консервативна ідеологія є тією платформою, де бачимо можливість будувати Україну саме на тих принципах, яких дотримуємося ми»
— Пане Богдане, розкажіть, будь ласка, малинчанам про ідею виникнення вашого руху. Чому така молода людина, як ви, вирішила реалізувати себе в політиці?
— Насамперед, ніколи не прагнув самореалізуватися через політику, ба більше, не розглядаю її як особистий шлях для соціальної реалізації. Мене завжди цікавила архітектура, історія, географія. З юного віку бачив себе у професіях, пов’язаних із викладацькою роботою, можливо, тому що мій батько вчитель.
Однак, спостерігаючи за процесами довкола, постійну несправедливість щодо нашого народу, я запитував себе: чому так склалася історична доля українців, що нам і ззовні, і зсередини нав’язують правила гри, за якими ми нібито маємо жити, чому у владі люди з величезними статками, які були зароблені нечесним шляхом? Все це формувало певний юнацький максималізм, і вже у 15 років я почав активну громадську діяльність, їздив до Києва. Здебільшого, це були акції з вимогою звільнити політичних в’язнів за часів Януковича. Серед учасників, з якими познайомився, було дуже багато націоналістів, патріотів та інших людей доброї волі.
Конкретно про наш рух задумався зо три роки тому, коли зрозумів, що націоналістичні організації перебувають у кризовому становищі: політична культура в Україні почала розвиватися, а нових пропозицій із боку старих націоналістичних організацій ми не бачили. Створювалися нові осередки, росли самі структури, але електорат їх не підтримував. Це пов’язано з тим, що націоналістичні організації мають доволі непластичну ідеологію, яка не стосується усього народу, всіх верств населення, їм важко дати відповіді на багато сучасних викликів. Звісно, націоналізм — це добре, як захисна реакція національного організму проти зазіхань збоку і зсередини. Але коли йдеться про позитивну програму, те, що ми маємо самі пропонувати, які форми впроваджувати тощо, я звернувся до класичної політичної філософії, тих здобутків, які є в цивілізованому світі. На правому фланзі існувала консервативна ідеологія, яка буває еволюційною, прагматичнішою, з ліберальним чи радикальним ухилом. Але факт у тому, саме вона є тією платформою, де бачимо можливість будувати Україну на тих принципах, який дотримуємося ми.
Так, зібравши групу однодумців, у 2016 році я започаткував ГО «Традиція і Порядок». Ми перша консервативна сила, яка настільки активно діє на вулиці. Це нас відрізняє від класичних націоналістичних рухів та організацій. Хоч ми часто йдемо з ними пліч-о-пліч як із першими союзниками, але перспективу бачимо не в об’єднанні в одну націоналістичну організацію, а в створенні широкої консервативної сили. Такої, яка спиратиметься на державні інститути, широкі верстви населення і зможе запропонувати свою політичну програму — на заході, сході, півночі та півдні, для католиків і православних, для бізнесу та армії, для молоді й пенсіонерів. У нас є відповіді для всіх.
«Нині першочергова робота на Житомирщині полягає у тому, щоб створити організаційну структуру в багатьох районах цього регіону»
— Яку діяльність ваш рух проводить у Житомирській області?
— Це моя батьківщина. Я родом із селища Чоповичі Малинського району. Багатьох однокласників, друзів із дитинства теж підштовхнув ідейно зайняти національно орієнтовані позиції. Багато з них стали першими добровольцями на фронті, включилися в цю роботу, і досі продовжують зі мною цю діяльність.
Щодо Житомирщини, то серйозно ми звернули на неї свою увагу зовсім нещодавно. Наш рух базувався більше в Києві, щоб бути в центрі всіх подій і помітно вести свою діяльність ми працювали саме там. Зараз, коли почали розростатися до більших масштабів, безумовно, ми думаємо, насамперед, про Житомирську область як нашу малу батьківщину. Нині першочергова робота тут полягає у тому, щоб створити організаційну структуру в багатьох районах цього регіону.
Що ж до наших здобутків, зараз ми проводимо багато соціальних акцій із допомоги дітям, пораненим і хворим, але це проходить не систематично і на волонтерських засадах. У подальшому плануємо разом із громадами боротися із несправедливістю у місцевих радах, представництвах, готові допомагати людям щодо будь-яких їхніх питань, що ми вже й робимо. Також проводитимемо активну роботу з молоддю і залучення населення до військово-спортивних організацій, бо вбачаємо серйозну загрозу для нашого регіону, який межує із доволі проросійською Білоруссю. Ми не можемо покладатися лише на державу, адже сьогодні у владі одні, завтра — інші, й воля держави та ставлення до спротиву російській агресії можуть змінитися. Можливо, як і в 2014 році, нам доведеться покладатися не на державні інституції, а на себе, своїх людей і на особисту самоорганізацію. Благо, що за рахунок війни з’явилося чимало громадян із бойовим досвідом. У нашій області розташовано багато військових частин і значна кількість населення має стосунок до армії. Всі ці люди заслуговують на своє політичне представництво, їхні інтереси повинні бути захищені, адже попри все військові — вразлива група, яку дуже часто інші можуть не розуміти. Тому й захист тих, хто пройшов військову службу, для нас теж є серйозним напрямком роботи.
— Ще одне актуальне питання для нашої області — церковне…
— У нас справді потужні позиції Московського патріархату. Не говоритиму, що в МП перебувають винятково агенти ФСБ і проросійські сили. Це структура, і багато хто не виходить із неї, бо має певний світогляд, у них є свої парафії, церкви, і тут пріоритетне питання духовне, а не національне. Водночас значна кількість кліриків і духовних ієрархів пов’язані з російськими спецслужбами, активно з ними взаємодіють. Я це знаю не з чуток, бо сам виріс у населеному пункті, де розташовані три російські монастирі. З дитинства пам’ятаю, як сюди приїжджали різні парамілітарні організації проросійського спрямування. Багато з тих людей стали бойовиками ДНР/ЛНР. Здавалося б, де Житомирщина, а де Донецьк! У той же час такі-от факти дійсно траплялися. Тому наш рух бачить своїм завданням захист Православної церкви в Україні, посилення її позицій, але для цього потрібна взаємодія священства, яке часто теж неактивне на місцях і не усвідомлює усієї повноти покладених на нього завдань.
Ми організація — чесна, молода, в чомусь максималістська. Саме тому вважаємо, що, за наявності наших представників у місцевих радах, зможемо створити серйозні проблеми для корупціонерів, які відмивають колосальні кошти на будівництво непотрібних об’єктів, тоді як на потрібних ніякого навіть ремонту не проводиться. Вони крадуть гроші платників податків на всіх рівнях, і корупція Житомирщину поглинула дуже давно. Думаю, ви неодноразово чули про події в обласній раді: коли ми приїжджаємо на сесії, то в багатьох депутатів і присутніх починають труситися коліна.
«Євроскептики — це найбільш проєвропейська сила, бо їхній ідеал — традиційна і консервативна Європа»
— Ви були одним із учасників подій на Майдані кінця 2013-го початку 2014-го років, тож маєте пам’ятати, що Україна задекларувала європейський вектор розвитку. Але часто під час акцій на вашій можна помітити шеврон із перекресленим прапором Європейського Союзу. Прокоментуйте це, будь ласка…
— Так, я брав участь у протестах на Майдані Незалежності, але коли ви говорите про європейський вектор розвитку… Можу вам точно сказати, що я, як і більшість людей, які ризикували тоді життям, — за те, щоб Україна інтегрувалася у європейський простір, а не в наднаціональну структуру Європейський Союз. Його ми вбачаємо ворожим для України, і підтвердження тому — криза, у якій наразі перебуває Євросоюз. З нього вже виходить Велика Британія, таке ж питання активно обговорюється у Франції, Іспанії. І все активніше звучить голос євроскептиків. Насправді, це найбільш проєвропейська сила, бо їхній ідеал — традиційна і консервативна Європа. Але вороги, підміняючи поняття, намагаються показати нас якимись антиєвропейцями, у той час як найрадикальнішими антиєвропейцями є саме прихильники ЄС, так звані єврооптимісти.
— «Традиція і Порядок» також веде боротьбу з ЛГБТ активістами, вважаючи їх загрозою для християнського суспільства…
— Знову ж таки, це підміна понять, і ось ЛГБТ — один із зовнішніх проявів того, як вони намагаються підмінити, «підкосити» суверенітет народу, нації. Для нас це — дикість, певною мірою варварство, падіння моральних цінностей, на яких тримаються устої суспільства, інституції. Чому нам так активно це нав’язують? Важко зрозуміти. Мабуть, є в цьому якийсь загальніший інтерес. Ми боремося з ЛГБТ не через певну побутову ксенофобію, чи тому, що вважаємо цих людей якимись неповноцінними. Але проблема в тому, що вони політично організовані, завдають ударів по державних органах, інституціях, намагаються реформувати систему освіти, медицини. Все це пов’язано з тим, що є загальна тенденція певних сил на Заході, яка за рахунок колосальних фінансових вливань проваджує свою ідеологію усьому світу. Спочатку це виглядає мило і всі думають, чому ці бородаті чоловіки у балаклавах і татуюваннях нападають на милих дівчат із пофарбованим волоссям, а потім це закінчується тим, що бородаті дівчата, як у Латинській Америці, нападають на храми, палять їх, убивають священників, прихильників консервативних цінностей, і проводять доволі авторитарну політику як на вулиці, так і на державному рівні.
«Ми зуміли організувати помітну силу, яка претендує на перші місця серед національних рухів»
— Чи є позитивна динаміка розвитку організації?
— Безумовно, ми не сидимо на місці. Завжди починаємо якийсь новий проєкт без серйозної підтримки капіталів чи олігархічних сил. Багато говорять, що без цього фактично нереально створити повноцінний рух чи партію. Я думаю інакше, але даю всім зрозуміти, що це дуже важко зробити в суспільстві, яке ще не до кінця розуміє необхідність повноцінного чесного прозорого представництва в політиці своїх сил. А втім, ми з року в рік, ось уже за три роки нашої роботи, провівши сотні акцій та об’їхавши всі регіони, знаходили людей просто за крупинками по всій Україні. Ми зуміли організувати помітну силу, яка претендує на перші місця серед національних рухів. Так, ще не говоримо про те, що можемо брати участь у повноцінній урядовій політиці, наприклад, у парламентських виборах, але з тією динамікою розвитку, яка є зараз, це перспектива уже не дуже далекого майбутнього. Тому я закликаю приєднуватися до нас. Ми можемо працювати і на рівні села, і на рівні столиці. Нам потрібні люди всюди: в усіх колективах, соціальних групах, і ми для всіх знайдемо ту повістку дня, якої вони хочуть, але яка водночас буде об’єднана навколо наших консервативних ідей.
— Наступного року в Україні відбудуться місцеві вибори. Чи плануєте брати участь, і хто може бути ситуативним союзником?
— Звісно, плануємо брати участь не так на всеукраїнському рівні, як на місцевому, точно на Житомирщині й у столиці. Нам потрібна практика такої участі, адже ми не можемо говорити про парламент допоки не матимемо людей, які пройшли школу місцевих представництв. У той же час ми не маємо наміру копіювати стару політичну систему, а хочемо показати нові якість роботи і рівень відповідальності. Тому не заздрю нашим людям, які підуть від організації у місцеві ради, бо їм доведеться працювати понаднормово.
Хто може стати нашим ситуативним союзником? Безумовно, зберігаючи ідеологічну послідовність, будемо вести такі перемовини винятково з представниками близьких до нас ідей — християнами або націоналістами. З ними ми бачимо можливість союзу. Зараз такі сили є, але вони часто вкраплені, розкидані між різними політичними структурами. Я вірю в те, що саме виокремивши із різних верств таких людей, у перспективі ми могли б сформувати широку консервативну коаліцію.
«В об’єднані націоналістів немає сенсу, він — в еволюції»
— На сьогодні, ми бачимо, що патріотичні рухи в Україні діють у більшості одноосібно. Чи є перспектива об’єднання всіх національних сил на місцевих виборах?
— Якщо ви маєте на увазі саме націоналістів, то в перспективу такого об’єднання не вірю. Ба більше, навіть вважаю її шкідливою, бо, як показали останні вибори, коли партії з непоганим рейтингом окремо, які щодня якось намагаються довести свою відданість справі, таких результатів не отримали й разом набрали менше «розмовляючої голови Шарія». Я думаю, що в об’єднані націоналістів немає сенсу, він — в еволюції. Сили, які будуть активнішими, повинні замінити старі, а ті зі свого боку мають з повагою піти на відпочинок і радити молодому поколінню, як правильно діяти.
«Ми як організатори акції ставили за мету, насамперед, показати новій владі всю нелогічність її кроків і ризик для національних інтересів»
— Відомо, що ви були одним із організаторів маршу «Ні капітуляції!». Розкажіть про марш, які цілі ставили протестувальники?
— Люди, які виходить на вулиці Києва вже не вперше, вимагаючи відміни «формули Штайнмаєра», є активною меншістю. Попри збільшення протестних настроїв, розуміємо, що для, скажімо, серйозних стресів наша політична система ще не готова. У країні існує серйозна електоральна підтримка чинного президента і, на жаль, всі люди, які його підтримують, помиляються і будуть розчаровані. Ми як організатори акції ставили за мету, насамперед, показати новій владі всю нелогічність її кроків і ризик для національних інтересів. Показали їм, що це дуже небезпечний шлях, і в Україні завжди є запобіжник. Якщо влада починає діяти глобально не в державних інтересах, то завжди знайдеться на вулиці імунітет, який цю владу знесе. Ми з легкістю вивели цих людей, вони мали абсолютну готовність і настрої до якихось рішучих дій. Однак сигнал був таким, щоб влада звернула увагу, задумалася й орієнтувалася саме на активну частину суспільства, яка політично грамотніша. Треба враховувати той чинник, що нинішня влада і, зокрема, такі люди, як Зеленський, — не дуже рішучі, на жаль, не через те, що усвідомлюють усю хибність своїх кроків, а просто через банальний страх за свою шкуру, за владні кабінети. Я сподіваюся, що після нашої акції вони задумаються. Це теж буде результат, і, думаю, певною мірою ми його добилися.
У нас є вимоги, які можна прочитати на будь-якій сторінці в соцмережі тієї політичної чи громадської сили, яка представлена в штабі опору капітуляції. Насамперед, вона стосується того, щоб не відводити війська з фронту, з наших територій, за які загинуло дуже багато людей. Зараз ми чекаємо на реакцію влади. Якщо вона й надалі продовжуватиме свій курс, то можемо отримати серйозну дестабілізацію. У такому випадку наша мета — зменшення втрат і спроба взяти ситуацію під контроль, щоб Україна змогла зберегти свою державність.
Читайте також: Малинчани взяли участь у Всеукраїнському марші «Ні капітуляції!»
«Війна триватиме, доки не поставлять там, можливо, криваву, але рішучу крапку»
— У нас нібито триває чергове «перемир’я», так зване семиденне, водночас за минулі дні на Донбасі збільшилася кількість обстрілів і поранень українських військових. Яке ваше подальше бачення розвитку подій на ситуацію із розведенням військ?
— Знову ж таки, зараз бачення немає, ми чекаємо реакції влади щодо обстрілів і загиблих. Я скажу, можливо, дещо крамольну і цинічну річ, але коли збільшується кількість убитих на один, два чи три, це не зміна ситуації. У такому стані живе Донбас і фронт упродовж останніх років. Щодня є втрати, багато поранених, яких ми не рахуємо, а часто це люди, які після поранень стають непрацездатними, тягарем для своїх сімей і суспільства, яке не розуміє і не цінує їхнього внеску. Збільшується кількість таких громадян, а вирішення їхніх проблем ми поки не бачимо. Тому в 2014 році президент Порошенко зробив катастрофічну помилку, зупинивши наступ. Так, за короткі терміни ми б зазнали великих втрат, можливо, вони б сягнули об’ємів тих, які є нині. Але ми, принаймні, припинили б конфлікт на Донбасі, і думали б тільки, як вирішити проблему з Кримом. Зараз же, коли говорять про «заморожений» конфлікт, що війни фактично немає і просто треба припинити стріляти, щодня ідуть втрати, які вони будуть і надалі. Ця війна триватиме, доки не поставлять там, можливо, криваву, але рішучу крапку.
«Думаю, надалі більшість процесів вирішуватимуться не в Парламенті, за трибуною чи в політичних дискусіях, а на Банковій і загалом на вулиці»
— У вересні розпочався політичний сезон. Що думаєте про нову Верховну Раду та політичну динаміку в Україні?
— Нова Рада — це щось нове і свіже для української політики, бо ми бачимо нестандартний розклад сил, який полягає у тому, що пропрезидентська фракція складається із величезної кількості некомпетентних людей, котрі, водночас не надто задумуючись, підтримують усі рішення із Банкової. Певною мірою ця тенденція йде на послаблення парламентаризму, на його спрощення й автоматизацію, бо ми не розглядаємо парламент як набір персон. Просто знаємо, що є ось такий відсоток сил, лояльних до президента, а всі інші — рештки з минулого політичного життя України. Володимир Зеленський, попри всі прогнози, прямує до президентсько-парламентської або й президентської республіки. Думаю, у подальшому більшість процесів вирішуватимуться не в Парламенті, за трибуною чи в політичних дискусіях, а на Банковій і загалом на вулиці. Ми бачимо, що зараз новим яскравим інструментом у політичному функціонуванні нашої держави стали сили, які часто не представлені на жодному рівні в місцевих радах, у парламенті, але все таки вони можуть мобілізовувати людей, які активно відстоюють свою громадянську позицію, протестують та вимагають зважати на їхнє бачення.
— Які у вас плани на найближчі два роки?
— Важко спрогнозувати. Є загальний курс на розширення нашої організації, збільшення її фінансування. Хочемо зробити цей процес прозорим і знайти достатню кількість людей, які готові підтримати цю роботу, бо це справа дуже дорога, а нам не хочеться «впадати в обійми» до олігархів, які використовуватимуть нас у своїх інтересах. Тому основні завдання: збільшити чисельність організації, не підпасти під чийсь вплив, посилити нашу медійну присутність, викристалізувати ідеологію, залучити нових людей із інших політичних сил або лояльних до нас середовищ, і надалі відстоювати наші цінності, чим займаємося упродовж уже трьох років. Ми перебуваємр у постійному ідеологічному пошуку — пропонуємо нові ідеї, реформи, бачення для України. Зараз у нас є пріоритетніші завдання — зберегти українську державу, бо якщо нам це не вдасться, то через кілька років така держава буде нікому не цікава. Нам потрібна Україна, і її доля вирішуватиметься у найближчі місяці.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube і в Telegram.
