УДК 94 (477.51)
Климчук Андрій
«Віртуальна Польща», головний редактор
До числа найцікавіших і найменш досліджених літописних міст Русі належить Мичеськ (Микгород). Ґрунтовні його дослідження не проводилися, а пробні археологічні розкопки проведені лише в 2011 році. В статті зібрано основні доступні дані щодо давньоруського періоду історії міста. Радомишль (колишній Мичеськ-Микгород) потребує подальших досліджень
До числа найцікавіших міст на Житомирщині належить древній Радомишль (Радомисль, Микгород, Мичеськ). Це – літописне місто, пізніше – резиденція уніатських митрополитів. Довгий час місто лишалося поза увагою істориків, хоча його землі приховують багато археологічних таємниць.
Походження назви міста
Навколо давньої назви сучасного Радомишля досі нема усталеної думки. У літописі 1150 року місто згадується під назвою Мичеськ, пізніше – як Микгород. Старовинна назва древлянського міста ніби то походить від назви річки Мика, а та – від загальнослов’янського дієслова «микати», що означає «робити швидкі й різкі рухи». Така назва може свідчити, що в старі часи річка Мика могла мати стрімку течію. Ця назва найбільше побутує серед місцевого люду.
У VІІ-Х століттях на Поліссі жило древлянське плем’я під назвою «мичани» («минчани»). У зв’язку з цим виникла версія, що назва міста, як це було узвичаєно в ті часи, утворилась від імені його засновника, котрим імовірно був ватажок мичан такий собі Мик. У джерелах є також варіації назви міста Мичськ, Мицьк, що може бути тому опосердкованим підтвердженням.
Варто зважати і на висновки філологів. Корінь «міцьк-», «мицьк-», який зустрічється в багатьох географічних назвах є похідним від імені Дмитрій. У давнину воно вживалося у видозміненій формі – Мицько. У білорусів, до речі, й досі зменшено-пестливою формою від Дмитра є Міцька. У чехів Мичек, Мичко є старочеським відповідником нашого Миколи. І якщо зважити на те, що в історіографії згадується древній монастир святого Миколая, розташований біля Микгорода, це породжує ще одну небезпідставну версію походження стародавньої назви поселення [3, p. 190]. Мичан-минчан, як корінь зустрічається і в інших топонімах краю: Минини, Минійки – то стародавні села, заснування яких відносять до праслов’янських часів. Причому, Минійки (Коростишівський район) лежать на Миці, відтак зв’язок з мичанами (минчанами), як племенем, що заселяє береги Мики, тут безпосередній. А от Минини, що стали складовою села Ставки, розташовані на Тетереві. Проте належність до мичан засвідчується так само, хоча Мика вже, здавалося б, у цьому прикладі й ні до чого. Є ж іще й Миньківка, що взагалі розташована задалеко, але містить у назві оте ж «мин». Поруч з Миньківкою лежать ще два села, назви яких вказують на давність, і не виключено що всі вони є рештками чогось одного цілого і значного. Маються на увазі Дитинець (ця назва є тотожною слову «град» і означає центральну частину стародавнього городища-фортеці) і Городчин (кореневий «город» у русів означав укріплене поселення). Можливо, саме до цих меж тяглися землі мичан, бо далі вже йдуть володіння Мала – земля малинська.
Похідними від конкретних історичних осіб вважаються і назви ряду сіл на Радомишльщині, названі за переказами за іменами чи прізвищами сановних людей: Вишевичі (В’ячеслав–Вишеслав), Чудин (Чудін), Заньки (Занько–Зіновій), Кичкирі (Кочкар). А ще існує переказ, нібито Мичеськ був заснований котримсь князем – чи то Данилою, чи Дмитрієм [2; 3, c. 89; 5]. Зважаючи на це, дана версія, на наш погляд, є найбільш вирогідною.
Літописні згадки
Про Микгород (Мичеськ) перші згадки в літописах є від 1150 року у зв’язку з відступом великого київського князя перед Володимиром Галицьким від річки Уші через Мичеськ, Вздвиженськ, Білгород до Києва. При цьому йде мова, що сторожа бачила вогні галичан. На цьому нічлігу Ізяслав наказав розкласти свої вогні, щоб обманути ворога, а сам вночі пішов до Мичеська і перейшов Тетерів. Після втечі Ізяслава Володимир Галицький взяв мичан «на щит» і почав від них вимагати викуп сріблом, що вони були вимушені навіть срібні прикраси, які носили на шиї і у вухах повіддавати [7, c. 154; 8, c. 411-416].
Наступна згадка про Мичеськ в грамоті Андрія Боголюбського, коли він подарував місто разом з тутешнім монастирем Миколи Чудотворця Печерській обителі [4, c. 115].
В грамоті київського князя Володимира Ольгердовича місто згадується під назвою Мицько над Тетеровом з руднею [7, c. 154].
Археологічні знахідки та локалізація давнього міста
Побудований князем Данилом Микгород був спочатку невеликим поселенням та складався з 5-6 хат, покритих річковим очеретом та двориків, обгороджених вербовою лозою.
Впродовж віків територія під Микгородом-Радомишлем змінювалася. Тетерів за останні двісті років тричі міняв русло. Варто лише порівняти сучасну мапу міста з планами XVIII століття та 1848 року. Раніше Мика зливалася з Тетеревом приблизно за кілометер нижче за течією. Сучасне русло Тетерева біля центрального мосту – це старе русло Мики, а давнє русло Тетерева проходило близько до Рудні. Такі моменти слід зважати, коли вивчати межі давнього міста опираючись на письмові джерела.
За перказом після того, як низовинну частину поміж двох рік затоплювали часті повені мичани одного разу зійшлися на віче і вирішили перенести місто на інший (високий) берег Тетерева. Нове поселення назвали Радомислем. Інша думка в істориків. Причиною переселення могло бути зруйнування від татаро-монгольських нападників.
В своїй «Археологічній карті Київської губернії» В. Б. Антонович фіксує поміж Тетеровом і Микою велике городище, що було відділене від решти поля глибоким ровом [1, c. 9].
Спеціальні пошуки історіографічно локалізованого Л.І. Похилевичем, П.Н. Третьяковим, В.О. Місяцем літописного Мичеська на півострові при впадінні р. Мики в р. Тетерів (сучасний мікрорайон Микгород) не дали жодних давньо-руських матеріалів. Охоронний паспорт, складений В.О. Місяцем, що фіксує городище на території старого кладовища Микгорода, де встановлено охоронний знак, очевидно, не відповідає дійсній ситуації.
Натомість ті ж археологічні розкопки 2011 року виявили інше місце розташування літописного міста. Воно розташлване на природніх схилах до лівого берега Тетерева і підвищенні до вулиці Старокиївської. На території шкільного саду НВК № 3, а також на городах прилеглих садиб знайдено численний різночасовий підйомний матеріал давнього часу. Найважливішими є знахідки давньоруської кераміки середини – другої половини ХІ та ХІІ-ХІІІ століть. На глибині 1,7 м. тут знаходиться чудово збережений культурний шар другої половини ХІ століття. На цій же дільниці сучасного міста було знайдено чотири фрагменти давньоруської плінфи, що датується, за визначенням спеціалістів, межею ХІ – першою третиною ХІІ століть. Ці знахідки можуть свідчити про існування на території цієї частини літописного Мичеська мурованої давньоруської церкви [3, p. 190].
Археологічні знахідки доби Русі також були виявлені в районі пізнішого середринкового кварталу, костелу (теперішній Будинок культури) [6, с. 224]. Тобто, розташування древнього Микгорода можна визначити із пізнішим Радомислем. Місто тут існувало з прадавніх віків, попри всі катаклізми повставало після руйнувань знову.
Легенди
З літописними часами пов’язані декілька легенд про Микгород. За одною з них київський князь Святополк у боротьбі за великокнязівський престол повів у Київ велике польське військо на чолі з польським королем Болеславом Хоробрим. Але Болеслав недовго утримався у Києві, бо був вигнаний новгородською дружиною Ярослава Мудрого. Втікаючи з Києва, польські війська перебралися через Тетерів і на болотистих берегах Мики загубили багато возів зі скарбами.
Де нині знаходиться будівля Радомишльського лісництва (вул. Київська, 6), стояв ошатний княжий терем. Історія зберегла ім’я його господаря – князя Данила. Поблизу терема стояли різні господарські будівлі, а вся територія навкруги терема була обгорожена частоколом. По всьому Микгороді були розкидані хатини мичан (місцевих жителів), криті очеретом, обгороджені лозою. Біля терема стояв погріб, де, за переказами, князь Данило ховав своє добро. Коли монголо-татари захопили і зруйнували Київ, вони пішли далі. На шляху завойовників став Микгород. Князь Данило, дізнавшись, що ворог вже близько, наказав зруйнувати і зрівняти погріб із землею.
Життя літописного Микгорода
Про життя в літописному Микгороді поки що знаємо не багато. Місто потребує археологічних розкопок, які зможуть розповісти набагато більше про нього. Поки що можемо припустити, що життя в ньому було схожим, як в інших містах Русі. Як вище згадувалося у місті існував храм.
Серед ремесел жителів Микгорода можемо назвати виплавку із залізної руди металу. Слід сказати, що виробництво тут проіснувало аж до ХІХ століття і було припинене з вичерпанням тутешніх сировинних ресурсів. Ще в 60-х роках минулого століття на старому руслі Тетерева можна було знайти численні шматки шлаку. Раніше вся Радомишльщина, Потіївщина, Малинщина були в оточенні боліт, тому тут процвітало залізоплавильне ремесло. Цьому свідчення – численні рудні, що існували – Городецька, Кичкиривська, Облітківська, Заньківська, Вепринська та Кримоцька.
Література
1. Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии. – М., 1895. – 167 с.
2. Воліковська. У. «Радісна мисль», осяяна Богом // Слово Просвіти. – 2012. – 5 травня.
3. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. – К.: Наукова думка, 1985. – 256 с.
4. Киевский синопсис, или Краткое собрание от различных летописцев о начале Славено-российского народа и первоначальных князях Богоспасаемого града Киева. – Киев, 1836. – 6, 233, [3], 150 с.
5. Молодико В. Ці загадкові мичани // Зоря Полісся . – 1994. – 2 лист.
6. Павлено С. В., Томашевський А. П. Археологічні дослідження Радомишля // археологічні дослідження в Україні. 2011. – Луцьк: Волинські старожитності, 2012. – С. 224.
7. Похилевич Лаврентий.Уезды Киевский и Радомысльский: Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их. – Київ: Типография И. и А. Давиденко, 1887. – 305 с.
8. Полное собрание русских летописей. – Т.2. Ипатьевская летопись. 2-е изд. – СПб, 1908. – 638 с.
9. Epistolae metropolitarum kioviensium catholicorum. – Romae, 1956-1959. – v. V, I. – 200 p.
Опубліковано: Археологічні зошитиз Пересопниці. Вип ІІІ. 2015. - С. 43-47.
