POLISYA.TODAY

Неймовірна історія волонтера та бійця АТО з Малинщини

Нещодавно з фронту російсько-української війни повернувся мій давній друг - Станіслав Гуменюк. Це людина, яка стала для мене прикладом для наслідування. Громадський діяч, еколог, журналіст, волонтер, воїн. Проживає в селі Новобратське Малинського району. Після року волонтерства записався добровольцем до лав Збройних Сил України, щоб боронити рідну землю від ворога.

 

Станіславе, ти був одним із засновників та активним учасником волонтерського руху на Малинщині. Чи відбулися за рік зміни у волонтерському русі та ставленні людей до волонтерів в цілому?

- Звичайно, за рік-півтора зміни відбулися значні. Складно відповісти на це питання. Тут і фінансовий, і моральний аспекти дуже переплітаються. Спробую коротко.

Волонтерський рух допомоги українській армії, який зародився навесні 2014 року, без перебільшення можна назвати народним фронтом. Солдати захищали свої тіла волонтерськими бронежилетами й шоломами, вдягалися у волонтерський одяг, спали на волонтерських кариматах і загорталися у волонтерські спальники, харчувалися тим, що передадуть волонтери на фронт, курили цигарки, де на коробочках були наклейки: «Привіт від баби Люсі», «Привіт від дідусів». У мене збереглися кілька таких порожніх коробочок, знайдених під Дебальцевим влітку чотирнадцятого. Землянки, блокпости, палатки були обклеєні дитячими малюнками. Це лише побут, умови виживання, але ж і воювали на відремонтованій волонтерами техніці, на авто, які з-за кордону ганяли бізнесмени. Тепловізори, приціли, безпілотними, карети швидкої допомоги – то все було волонтерське, народне. Чи не найкраще про волонтерський рух поетичним образом змальовано в піснях гурту «Гайдамаки», альбом «Укроп»… Одним словом: «Все туди - на фронт нашим пацанам!...». Допомога пораненим та сім’ям загиблих бійців. Окремо можна розповідати й про волонтерський рух допомоги переселенцям зі Сходу. Усе це набуло величезного розмаху й було спрямовано на якнайскорішу перемогу, закінчення війни.

Зараз ситуація зовсім інша. Народ втомився від війни, розчарувався від тих процесів, що відбуваються всередині країни. Військове протистояння затягується на невизначений час. Гучні скандали про розкрадання військового й волонтерського майна тощо... Це як негатив. Є й позитив – українська армія зміцнилася. Сьогодні для волонтерів не стоїть питання забезпечення одягом чи харчуванням. Фінансове забезпечення військовослужбовців збільшено. Є проблеми з ремонтом техніки, доцільного використання різноманітних технічних засобів, облаштування місць постійної дислокації підрозділів… Невирішених проблем дуже багато. Але то все зводиться до питання розбюрократизації армії, доцільного використання бюджетних коштів, відповідальності за якістю продукції військового призначення… Питань багато, проблем безліч… Чим усі ми, як волонтери, можемо тут допомогти? Не маю відповіді на це питання. Поки я бачу лише один напрямок – адресна допомога пораненим бійцям, їх сім’ям та сім’ям загиблих.

Я тебе особисто знаю як «вільного митця», як творчу особистість. Чи тяжко було звикати до армійської дисципліни?

- Тридцять років тому повернувся з армії радянської, тобто був армійський досвід плюс досвід життєвий, плюс закон: людина звикає й пристосовується до всього.

Армійська дисципліна – це хитра штука. Одна справа армійська дисципліна в мирний час, у військовому містечку, коли виправдано «кругле носити, а квадратне котити», інша справа на бойових та передбойових позиціях. Усе залежить від дій командирів. А загалом тяжко управляти непрофесійною армією, мобілізованими мужиками від 20 до 60 років. Головне – самодисципліна й … побільше почуття гумору.

Після революції гідності було дуже багато риторики про патріотизм і в суспільстві панувало піднесення національних ідей. Що відбувається зараз?

- Є вислів: «Війну ведуть зброєю, але перемогу здобувають люди!». Яка мотивація в цих людей? Який характер війни з тієї чи іншої воюючої сторони? Якщо війна загарбницька, то основний мотив – збагачення. Якщо відстоювання незалежності й територіальної цінності своєї землі, то, звичайно ж, - патріотизм. Майдан – це вияв патріотизму. Інша справа, як це використали. 14-15-й роки – це пік піднесення патріотизму. Знову ж, як це використали? А використали так, що слова із пісні гурту «Тартак»: «Я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна…» для багатьох із тих, хто пройшов АТО стали вже іншою мотивацією. А здавалося б, мало бути навпаки, адже сотні тисяч людей пройшли через армію, але ідеологічні відділи нашої армії бездіяльні. Їх досі очолюють випускники совєтських військових політичних училищ. Іноді доходило до абсурдів: командири заставляли знімати червоно-чорні прапори та відпорювати «бандерівські» нашивки на формах хлопців, голити оселедці на голові. На визволених від сєпарів територіях до влади у сфері освіти та культури приходять ті ж сєпари. Сєпари стають головами міст і сіл. З радіо та телеекранів ллється переважно негатив про політиків, бізнесменів, суддів. У Водяному (під Донецьким аеропортом) по ТВ можна зловити лише російські та сєпарський телеканал «Новоросія». От з нього видно, як працює ідеологічна машина ворога. Класно працює, натхненно, красиво й окрилено, трагіку додає лише українська хунта, яку патріоти-деенеровці скоро переможуть. А от у Святогорську під сєпарською лаврою щовечора звучать дискотеки. Ми були приємно приголомшені, коли серед ночі під передзвін Святогірської лаври, яку досі охороняють мужики в одностроях донських козачків, почули Шнурова «Москва, по ком звонят твои колокола..». Але то виняток. Іноді здається, що вся робота по національно-патріотичному вихованню дітей, молоді, дорослих відбувається як винятки. А як правило, все зводиться до Гімну, жовто-блакитних кольорів та вишиванок з калинами. Наведу приклад з місцевого життя. Травень 14-го року. З ініціативи голови ЖОДА запроваджується День Героя – вшанування пам’яті діячів нашої історії, воїнів, які віддали свої сили й життя за становлення Української Держави. Зробили музично-пізнавальну програму в розрізі історії від князя Святослава до воїнів 95-ки, 30-ки, які тоді вели тяжкі бої на Сході. Районний відділ культури – бойкот і повне нерозуміння, відділ освіти дещо посприяв, але лише за підтримки тодішнього голови РДА вдалося провести заходи в Скуратах і Чоповичах. За 15-й та 16-й роки жодного заходу до Дня Героя не повторилося. Зате у нас помпезно святкують дні всяких валентинів. А загалом і на війні і серед місцевого населення уся національно-патріотична виховна робота проводиться лише завдяки волонтерам.

Так що, на твою думку, важливіше для солдата - патріотизм чи професіоналізм, і чи можливо завдяки патріотизму перемогти у війні?

- Для солдата найважливіше виконати своє завдання, залишитись живим і не підставити під загибель своїх бойових товаришів. Це – професіоналізм. Патріотизм – це лише складова мотивації стати солдатом. У нас не було часу ставати професійними солдатами. Першими пішли воювати патріоти, вони силою своєї енергетики й ціною життя дали час сформуватися армії, яка, ми всі сподіваємося, в недалекому майбутньому стане професійною. Звідси й відповідь на другу частину питання. Без ідеологічної складової, тобто – патріотизму, війну виграти дуже тяжко, і без патріотизму неможливо втримати перемогу в майбутньому.

Сьогодні вже ні для кого не секрет, що Україна по суті веде військові дії на сході не лише з так званими «ополченням» ОРЛДО, а також із регулярними частинами російської армії. Що для тебе є Росія?

- Тим, що й для мільйонів людей, які проживають в Росії - територія майже однієї шостої планети Землі, яку перетворили в тюрму народів. Це тисячолітній євразійський проект, своєрідний оргазм азіатчини, який отримав європейське архітектурне оформлення. Процитую О. Широпаєва: «Росія – це історична аномалія, породжена ординським насиллям над руською особистістю, щось подібне до чорної діри чи бермудського трикутника. Тут немає нічого непохитного й постійного, все в русі, все кочує, все невизначено; незмінним залишається лише бюрократичний деспотизм, який якось консолідує це бродіння, а ще люта анархія, як єдина альтернатива деспотизму».

24 серпня буде 25 років, як Україна здобула свій суверенітет. Скажи, чи справді Україна незалежна?

- Ще й як залежна: і від ненажерливих олігархів, і від продажних бездарних політиків, і від тупого військового керівництва, і від… Кого ще перерахувати? Обаму, Меркель, російські енергоносії, донецьке вугілля?.. А може, залежна лише від свого народу, якого чомусь навіть російські «гради» в спину нічого не вчать?

Які на сьогоднішній день бачиш для себе перспективи в мирному житті?

- Поживемо – побачимо.

До служби ти часто відвідував зону бойових дій з концертами для військових. Чи працюєш зараз над якимось проектом?

- Поки що не бачу можливостей.

Щоб хотів побажати землякам напередодні Дня Незалежності.

- Миру й копіткої праці, адже вареники самі в рот не залітають.

Автор: Олексій Семенів

Читайте також:
Останні новини
Сьогодні йому виповнилося б 32… Пам’яті Володимира...
Сьогодні йому виповнилося б 32… Пам’яті Володимира...
Павленко В'ячеслав Вікторович 
Опанасенко Валентин Сергійович 
Олексієнко Микола Станіславович
Осадчук Анатолій Олександрович
Литвиненко Юрій Сергійович
Андрійчук В'ячеслав Вікторович
Семенюк Віталій Григорович
Шатило Олександр Анатолійович
Подробиці подвійного ДТП на Малинщині
Аналіз: цієї весни в плей-офф НХЛ від одного гола...
Закон про мобілізацію: як працюватимуть сервісні ц...
Компанія «Акріс Груп» привітала мешканців Житомирщ...
10 захоплюючих ігрових автоматів для Android
Снітко Сергій Віталійович
Марченко Олександр Васильович
Лукашенко Віктор Іванович
Дідківський Ігор Миколайович
Єсипенко Андрій Миколайович