POLISYA.TODAY

З точки зору військового

Ще з 2014 року наша держава святкує День захисника України. В зв'язку з цим я вирішила взяти інтерв'ю у військового, викладача Захисту Вітчизни та патріотичного виховання, справжнього чоловіка та просто хорошої людини — Кондратовця Леоніда Миколайовича. Він охоче відповів на всі запитання.

— Насамперед цікаво дізнатись, де ви проходили службу?

— Спочатку в 1987 році я був призваний до лав Радянської армії. Службу проходив у Росії, Калінінградська область, місто Черняхівськ. Спочатку проходив школу молодих авіаційних спеціалістів. Після закінчення цього закладу вирішив служити далі в цій же школі на посаді заступника командира взводу. Після того як віджслужив, повернувся додому. 

— Де ви здобували вищу освіту?

— Мені довелось здобути педагогічну освіту, щоб працювати в школі. Я вступив до Миколаївського педагогічного інституту на військову кафедру, успішно її закінчив і отримав шанс працювати військовим керівником.

— Чи одразу ви почали працювати за спеціальністю?

— Так, після повернення мені запропонували роботу в Олевській школі №2. Я розпочав працювати військовим керівником. Умови там доволі хороші, кращі, ніж стали зараз. У наявності був весь необхідний інвентар, навчальна зброя і навіть тир для стрільби з малоколіберної гвинтівки.

— Як ви потрапили до Малина?

— Тут жила моя кохана дівчина, а потім вже й дружина, з якою я познайомився ще під час служби. Я приїхав на її малу Батьківщину і залишився. З роботою проблем не було, мені вдалось одразу влаштуватися в Гранітянську школу, а потім і до третьої, де працюю до цих пір.

— Що змусило вас покинути школу і піти до військкомату?

— Події  в Україні схвилювали мене. Коли проходила масова мобілізація, мені прийшла повістка додому. Я звичайно ж виконав свій обов'язок і отримав посаду начальника відділення звязку при військкоматі. Хоча в мене була дещо інша спеціальність, я одразу приступив до роботи. 

— Як ви оцінюєте стан української армії? Що, на вашу думку, потрібно змінити, щоб покращити військові сили?

— Стан не з найкращих. Це все тягнеться ще з 90-их років, коли армію зовсім хотіли усунути, вважали її непотрібною. Розвитку армії приділялось все менше і менше уваги, це і привело нас до теперішніх проблем. Я думаю, що потрібно повністю переходити на контрактну службу. Хто б що не говорив, та вже майже немає величезного ентузіазму захищати Батьківщину. Звичайно патріотизм повинен бути у кожного, але, якщо немає матеріальної підтримки, то і результату як такого не буде. 

— А як потрібно виховувати юнаків, щоб згодом вони стали справжніми чоловіками, патріотами та захисниками?

— Насамперед патріотичне виховання розпочинається не тільки в школі, а й вдома, на вулицях. Патріотичне виховання повинне починатися із сім'ї. Діти бачать ставлення батьків до країни, до подій на Сході та переймають всі ці думки собі, не усвідомлюючи їх до кінця. Батьки повинні прививати повагу до людей, любов до рідного краю та його історії, адже кожен повинен знати свою історію, свій рід. Також важливу роль відіграє патріотичне виховання в школах. Колись його хотіли відмінити, та навіть не уявляю, як би тоді склалася подальша доля української армії та й України загалом.

— Як ви відноситесь до того, що вже другий рік День захисника святкується 14 жовтня?

— Як на мене, це дуже добре. Ми маємо свою державу, свою армію, тому і свято повинне бути особисто українське.Необхідно було вже давно відійти від застарілого. До того ж, так співпало, що саме цього дня відзначається Покрова і День Козацтва. Це не дає забувати про історію та традиції нашої держави.

— Як ви вважаєте, чи потрібно в цей день вітати всіх чоловіків?

— Це свято для справжніх чоловіків, що готові в будь-який момент стати на захист своєї Батьківщини та родини. Деякі люди просто не заслуговуюють на привітання в цей день. Насамперед це свято для наших воїнів, які відстоюють національні інтереси на Сході. 

— Що ви хочете побажати в цей день нашим захисникам і підростаючому поколінню?

— Бажаю всім здоров'я, кохання і віри, і, найголовніше, мирного неба над головою. Хлопцям на передовій, окрім цього, хочеться ще побажати, щоб вони дочекались того дня, коли це все скінчиться, і просто поверталися до рідних, до свого дому живими і здоровими.

Автор: Кириєнко Анна

Читайте також: