Село Білогородка в Бучанському районі, за кілька кілометрів від західної межі Києва, стоїть на місці літописного Білгорода — одного з найважливіших міст Київської Русі. На високому правому березі Ірпеня досі видно вали давньої фортеці, фундаменти храму XII століття й криницю, з якою пов'язана відома з літопису легенда про «білгородський кисіль».
Фортеця князя Володимира
За літописом, князь Володимир Святославич «заложи град Білгород» у 991 році. Утім, уперше місто згадується ще 980 року: тут була заміська резиденція князя ще до хрещення Русі. Білгород, як і Вишгород, був передмістям-форпостом столиці й захищав Київ із заходу. Річка Ірпінь за 20 км від Києва слугувала природним рубежем, а через місто йшов головний шлях з Києва на Волинь, Поділля й Галичину.
Місто складалося з дитинця й окольного граду загальною площею близько 100 гектарів, обнесених подвійним земляним валом, ровом і частоколом. Тут сиділи найближчі союзники київських князів, найчастіше їхні сини: 1117 року Володимир Мономах посадив у Білгороді сина Мстислава, 1149 року Юрій Долгорукий — сина Бориса. Утрата Білгорода означала й утрату Києва: коли Ізяслав Мстиславич узяв Білгород, Юрій Долгорукий віддав Київ без бою. За переказом, у Білгороді вирощували виноград, і ще в XV столітті мандрівники хвалили тутешнє вино.
Легенда про білгородський кисіль
У 997 році, коли князь Володимир пішов на північ збирати військо, Білгород обложили печеніги. У місті почався голод, і на вічі люди вирішили здатися. Тоді один старець порадив зачекати три дні: зібрати по жмені вівса, пшениці чи висівок, зварити з них бовтанку для киселю й вилити в діжку, закопану в одну криницю, а в другу поставити діжку з медовою ситою. Печенізьких посланців привели до криниць, зачерпнули й зварили перед ними кисіль, напоїли ситою й сказали, що земля сама годує місто. Печеніги повірили, що облога марна, і відступили.
Тепер у Білогородці стоїть «літописний колодязь» — пам'ятний знак на честь цієї історії. За мотивами переказу Олександр Олесь написав вірш.
Храм Апостолів і єпископська кафедра
Після хрещення Білгород став церковним центром: уже 992 року тут сидів єпископ. Археологи знайшли рештки цегляних будівель князівських часів, оздоблених різнобарвною майолікою місцевого виробництва, і два храми. Більший — тринефна церква святих Апостолів із трьома апсидами, яку пов'язують із князем Рюриком Ростиславичем і датують 1197 роком. Її стіни були розписані фресками й золотом по тиньку, а підлога викладена різнокольоровими полив'яними плитками. Біля меншого, одноапсидного храму знайшли білокам'яний саркофаг. Фундаменти храму Апостолів відкриті для огляду.
У 1240 році Білгород зруйнували монголи. Місто поступово відродилося за Великого князівства Литовського як західний форпост Києва. 1474 року тут проїжджав венеційський посол Амброджо Контаріні, а за часів Богдана Хмельницького білгородські маєтності належали Софійському монастирю.
Доти на княжих валах
У 1930-х роках давні вали знову стали лінією оборони: тут пройшла перша лінія Київського укріпленого району. Доти № 382 і № 385 стоять на валах окольного міста, № 376 — на валу посаду, а чотири — № 378, № 379, № 380 і № 381 — на валах дитинця. Кулеметні гнізда № 378, № 380 і № 381 мають статус пам'яток історії й техніки.
Як дістатися
Білогородка — одразу за Києвом, за кілька кілометрів від Окружної дороги в бік Житомира, автобуси й маршрутки ходять з київських станцій метро на заході міста. Вали й фундаменти храму — у старій частині села над Ірпенем.
Порада
Найкраще видно рельєф фортеці навесні або пізньої осені, коли трава низька. Не залазьте на руїни дотів, а фундаменти храму оглядайте з доріжок. Поїздку зручно поєднати з іншими дотами КиУР, зокрема з ДОТом № 582 біля Лютежа. Більше про край — у статті про Київське Полісся.
