Шануймо жінку!
Новий рівень цивілізації стукає у двері. Багато країн, серед яких і Україна, не дотяглись і до нинішніх за рівнем доходів демократій, можливості розвитку особистості. Але наше жіноцтво, безумовно, буде активним творцем нової цивілізації. Чому виникла така думка і чи має вона право на існування? Поміркуймо разом.
Новий рівень цивілізації настане через прихід до влади значної кількості жінок для встановлення гармонії. А Україна одна з небагатьох держав, яка має великий жіночий генетичний потенціал. Ще з давніх часів жінки набули досвіду в керівництві соціальними, господарськими, організаційними процесами в суспільстві. Усі відносини зі значним жіночим впливом були гармонійними, моральними, справедливими, добрими, обов’язково з Богом, вірою, надією та любов’ю. Зміни в суспільстві в бік нестабільності, загрози продовженню роду, виконанню захисних функцій підштовхнули до того, що родовід ведемо по чоловічій лінії. Але наші жінки ніколи не боялися виконувати чоловічу роботу — ні розумову, ні фізичну.
Україна — держава рівних можливостей для жіноцтва і в часи козацької доби. Досвід жінки як активного члена суспільства генетично зберігся не тільки в окремих родах , а й в усього народу. Після знищення козацтва Російською імперією жіноцтво залишилося. Тому козацьку добу потрібно вивчати з жінок України, які більшість козацьких традицій зберегли, донесли до нас. Відтоді українство зберігається в жіночому серці й передається нащадкам через пісні, традиції, звичаї. Але не тільки.
Попри деградацію суспільства у ставленні до жінки, оцінка українкам у світі досить висока. Нині популярні наші матері, домогосподарки, бізнес-леді та жінки державного рівня. Чому? Українські жінки здатні на самостійні дії у скрутний час, материнство, навчання, бізнес, сприйняття культури, освіти, можуть фізично та розумово працювати. Але щоб іти до нового рівня цивілізації, українське жіноче питання потрібно підтвердити історичними, психологічними, соціальними, філософськими дослідженнями.
Козацький отаман Іван Сірко суворо карав козаків за завдану жінці кривду, наругу над нею — навіть стратою. Це було не тільки стосовно українських жінок, а й полонянок-туркень, черкешенок, татарок. Ці приклади свідчать про повагу до жінки загалом. Не викликає сумніву, що зневагу до жінки-українки теж засуджували козаки. Традиції запорозького козацтва прямо чи опосередковано ставали на захист честі й гідності української жінки. Історії відомі випадки, коли навіть за перелюбство (зраду) козака засуджено до спалення на вогнищі.
З історії знаємо про кінець козацтва. Чоловічу частину лідерів України — козаків було фізично знищено. А жіноча залишилася. Тому силу козацького духу потрібно шукати в жінках. Так історично склалося, що за часів козацької доби жінки України мали рівні з чоловіками можливості. Таких можливостей не було в Московії, в Європі, тим більше в Азії. Українські жінки були активно присутніми і в суспільному житті, і в господарстві, і в освіті, і навіть в адміністративній та військовій справах.
Традиційно перевагу в суспільстві віддають чоловікам, але фактично жіноцтво виконує всю невдячну роботу, не вимагаючи за це орденів. Жінки задіяні не тільки в побуті, а й в усіх сферах суспільного життя. У кожній країні жінки вносять гармонію в суспільство, але, на відміну від інших, наші мають глибокий історичний, генетичний досвід, якого не мають інші.
Через особливість української ментальності жінка не може самостійно зайняти традиційно чоловіче місце лідера. Це стається тільки у разі крайньої потреби. Вона виникла сьогодні. Але про це ми, чоловіки, повинні відверто сказати, попросити допомоги у наших берегинь.
Еміль Золя колись писав: «Жінка — це вісь, навколо якої крутиться цивілізація». А наше завдання — дати змогу кожній жінці в Україні реалізувати себе як особистість. Це слід усвідомити, вивчати це питання й не перебільшувати його штучно.
Перед кожними виборами постає проблема, хто з нинішніх політиків міг би без страху за свій авторитет порушити це питання. Якщо не жінки, то з чоловіків хто? Відповідь є! Думайте, українці!
Володимир ДЕРИВЕДМІДЬ,
власник української книгарні у Бахмуті,
для «Урядового кур’єра»
