Сергій Сергійович Смирнов — одна із знакових і суперечливих фігур у радянській літературі. З одного боку, він був типовим представником радянської епохи і представником, так званого, соціалістичного реалізму в літературі. Зокрема, С.С. Смирнов активно засуджував літературну діяльність Б.П. Пастернака. З іншого боку, він зробив великий, навіть визначальний внесок, у збереження пам’яті про простого радянського солдата, який виніс всі тяготи війни.
Смирнов увіковічив подвиг бійців гарнізону Брестської фортеці, які протягом тривалого часу утримували свої позиції. Німецькі війська вже окупували фактично всю Білорусь, а бійці гарнізону проявляли великий особистий героїзм. Звичайно, що вони не стримували великих військових формувань, не впливали кардинально на хід війни, проте не здавалися на милість ворогу. Книга про героїв Брестської фортеці стала дуже популярною. Після другого видання книги автор був удостоєний найвищої премії в СРСР. А про подвиг оборонців Брестської дізнався майже весь світ.
Так уже трапилося, що визнаного в країні письменника зацікавила діяльність і Малинського підпілля, що діяло у роки німецько-фашистської окупації. Значно цей і інтерес посилився після присвоєння посмертно звань Героїв Радянського Союзу Павлу Тараскіну і Ніні Сосніній. Тут варто зазначити, що С.С. Смирнов був далеко не першим, хто цікавився діяльністю підпільної організації у нашому місті. Але його робота стала знаковою і серйозно вплинула на формування відповідного образу на теренах як колишнього СРСР, так і країн соціалістичного табору.
Роботу над книгою «Сім’я» письменник розпочав із свого візиту до Малина у 1966 році. Справа у тому, що С.С. Смирнов вів передачу на всесоюзному телебаченні, де висвітлював подвиг простих громадян у боротьбі з нацизмом. І його візит був пов'язаний насамперед із підготовкою до цієї передачі.
Та Малин і зустрічі з учасниками підпілля залишив глибокий слід у душі письменника. Але під час цього візиту ленінського лауреата до Малина не відбулося зустрічі із жодною офіційною особою системи управління містом і районом. Вся еліта подалася того вихідного дня до лісу… на полювання. У район приїхав на полювання хтось із відповідальних працівників центрального комітету партії.
Невідомо, чи дало те полювання із поважним чиновником для подальшого розвитку міста і району позитивні результати, але письменник спокійно і виважено, без зайвого офіціозу попрацював на основі «місцевого матеріалу». Можливо, що то було і до кращого.
Книга «Сім’я» побачила світ у видавництві «Молода гвардія» в 1968 році. Про малинських підпільників стало відомо широкому загалу читачів. Через три роки за сценарієм С.С.Смирнова на екрани вийшов художній фільм «Ніна», який став доволі популярним. Прем’єрний показ кінострічки відбувся у жовтні 1971 року в міському кінотеатрі імені П.А.Тараскіна. Фільм демонструвався у всіх тодішніх республіках СРСР та Чехословаччині. У рік випуску його переглянуло 26 мільйонів осіб (25-й показник радянського кінопрокату в 1971 р.). По суті після виходу книги та фільму Малин отримав відповідний брендовий образ, що дало змогу місту виділитися на загальному фоні.
Звичайно, що цей бренд мав відповідне ідеологічне навантаження. Потім він набув нових ідеологічних навантажень, але на початку мова йшла лише про боротьбу юних малинчан, які не хотілися коритися окупантові. Час змінює пріоритети і розставляє інші акценти, але і сьогодні історія малинської антинацистської підпільної організації доволі гармонійно вписується у загальний образ нашого міста. Залишається лише професійно і творчо працювати над подальшим удосконаленням бренду власне Малина.
Володимир Студінський, м.Малин.
Спеціально для «Соборної площі».
