Інтерв’ю з приводу
Чи відновлять у Малинському профліцеї професію бджоляра?
Чому в профліцеї, який навчає спеціальності кухаря, у їдальні немає кухаря, а обіди замовляють у комбінаті громадського харчування? Скільки мільйонів гривень міського бюджету «з’їв» цього року профліцей і скільки ще буде «їсти»? На ці та багато інших питань дав відповіді журналістові «СП» директор Малинського профліцею Микола Ілючок. Про все по порядку.
Живописець VS тракторист…
— Цими днями Міністерство освіти і науки на офіційному сайті оприлюднило перелік професій державного значення. У ньому не зазначено жодної професії, які зараз є у Малинському профліцеї. Що це означає, Миколо Івановичу, — наш ліцей закриють? По-друге, щодо самого переліку, на мій погляд, якщо, скажімо, живописець та тістороб — це зараз професії загальнодержавного значення, то це не перелік а якесь знущання. А яка ваша думка з цього приводу?
— Спочатку про перелік. Мова про нього йшла давно, певно ще з вересня. Попередня розмова про такий перелік на рівні області відбулась ще у вересні — з директорами профосвітніх закладів області в облому управлінні освіти і науки. Зрозуміло, я теж брав участь у обговоренні. Вивчивши пропозиції регіонального ринку праці, вніс пропозицію, що в нашому ліцеї, зокрема, державного значення дві професії — тракторист і слюсар, та швачка-кравець.
Згодом, у проект рішення Міносвіти увійшло 24 професії державного значення. Проте, так би мовити, «на виході» ми отримали вище згаданий список із дев’ятнадцяти професій. Що його коментувати? Тільки-но я його побачив, стало зрозуміло, що пропозиції Житомирської області взагалі не були враховані, ну, хіба що верстатник деревообробних верстатів чи широкого профілю. Але якщо у переліку професій державного значення — із дев’ятнадцяти аж п’ять пов’язані з бурильними роботами або, скажімо, виноградар чи тістороб…
— Значить це комусь було дуже потрібно. То яка ж буде доля ліцею, якщо наші професії стали непотрібними державі?
— Все залишиться як є, лише з січня 2017 року буде змінено джерело фінансування. Фінансування на профнавчання буде здійснюватись із обласних бюджетів, а на здобуття середньої освіти в профзакладах — із державного бюджету. Адже у ліцеї паралельно з професійним навчанням учні здобувають і повну середню освіту.
— Знову каша. Не вийде так, що викладачі шкільних дисциплін будуть отримувати обіцяні урядом 5000 тисяч, а майстри виробничого навчання вдвічі менше?
— Ні. Перерахунок зарплат для всіх викладачів буде здійснюватись однаково. Кошти державного бюджету на загальну світу в профзакладах будуть надходити в область, а потім з обласного бюджету будуть однією сумою на весь заклад направлятись конкретно на місця.
— Отже, доля ліцею буде залежати від Житомира? А чи не захочуть там скоротити малинський ліцей, чи, скажімо, об’єднати ще з якимось? Адже мова йде в державі про оптимізацію мережі професійної освіти…
— Ні, запевняю, не тільки як директор Малинського профліцею, але й як заступник голови асоціації професійно-технічної освіти. Завжди стежу за новинами в цьому напрямку, і як тільки на офіційному сайті прочитав виступ губернатора Ігоря Гундича, де окремим блоком ішлося про профосвіту області та про створення професійних центрів, одразу записався на прийом.
Пару тижнів тому був на прийомі. Губернатор запевнив, що Малинський профліцей є і залишається самостійним закладом, і сумніватись у цьому не треба. І не лише через обіцянку Гундича. У травні у нашому ліцеї побувала так би мовити несподівана комісія з Житомирської ОДА — без попередження завітали подивитись базу малинського училища. Залишились задоволені. Хоча, було видно, що приїхали побачити недоліки…
У наш профліцей вже стільки вкладено, що його ніхто не буде ні закривати, ні об’єднувати, він має повне право і базу не бути філіалом а — самостійним закладом. Це мають знати всі, щоб у наступні роки без вагань приходили на навчання.
Чи повернемось до бджолярів?
— Повернемось до переліку, який з голови не виходить. У ньому — професія бджоляра, здобуття якої фінансуватиме держава. Миколо Івановичу, чи не маєте намір відновити кафедру бджолярів в ліцеї? Адже закрили її не дуже то й давно. Хоча, пригадую, тоді чого тільки в Малині не говорили на цю тему — що на кожну бджолу у районі вивчили в ПТУ бджоляра…
— Отож, якщо навіть і без жартів. Це несерйозна тема, вважаю. Хоча, дійсно, базу не втрачено, але повертатись до навчання бджолярів ми не будемо, хіба що — за індивідуальним планом хтось виявить бажання. Я вивчаю ринок праці постійно, і навчати учнів професіям, щоб вони потім не знайшли роботу — не можна.
Пригадуєте, в нас кілька років тому були відкриті курси операторів комп’ютерного набору, про їх іще й зараз питають. Але курси ми через три роки після відкриття закрили, коли одного року після випуску групи лише один учень знайшов роботу.
— Ви, пригадую, рік тому мали серйозні наміри відкрити будівельну спеціальність. Чи можна сподіватись врешті на її відкриття?
— Самі знаєте, яка цього року була обстановка із фінансуванням закладу — нам було не до відкриття нових груп. Але працюємо над цим, адже в нашому регіоні найближче навчають будівельним професіям аж в Олевську, тож ця тема актуальна. Але для відкриття групи потрібна насамперед сучасна виробнича база.
Маємо сучасно оснащену виробничу базу та лабораторії для кухарів та офіціантів. Так само і для швачок — із сучасним обладнанням, для електриків. Звісно, я не можу похвалитись новими тракторами, адже купити їх дуже дорого. Проте, вважаю, якщо учень освоїть поршньові механізми на МТЗ-80, тто він і на сучасному «Джондірі» поїде. Наші учні часто проходять практику в Малинівському господарстві, дві години освоєння в кабіні — і до роботи. До речі, нам замовляють трактористів, і в Малинівку, і в Поліську дослідну станцію, і з іншої області телефонували зі склозаводу.
Чому їдальня без кухаря…
— Миколо Івановичу, а скільки випускників цьогорічних профліцею працевлаштовано було?
— 91% випуску 2016 року. Серед випускників у нас було 15 дітей-сиріт, і всі вони працевлаштовані.
— А скільки зараз у профліцеї навчається сиріт?
— Усього в профліцеї зараз навчається 349 учнів. Із них 39 — діти-сироти та позбавлені батьківської опіки.
— А скільки з малозабезпечених та неблагополучних сімей?
— Не хочу казати точну офіційну цифру, бо бачу і знаю, що таких дітей набагато більше — не всі можуть сміливо принести довідку про свій неблагополучний статус. Але ж нам усе видно, особливо тих дітей, які живуть у гуртожитку. Ліцей, до речі, закупив картоплю для учнів гуртожитка — щоб діти безплатно брали і готували собі їсти. Учнівська стипендія зараз становить аж 380 гривень. І, знаєте, деякі діти, отримавши її, кажуть: треба ще й мамі завезти в село…
— А в їдальні як з харчуванням?
— Не повірите, але їдальня у нас без кухаря.
— Миколо Івановичу, навчаєте і випускаєте кухарів, а самі без кухаря? Поясніть.
— Діло ж не в професіоналізмі, а — в посаді, ставці, яку треба оплачувати. Ми цього року економили як могли, в тому числі і на кухареві. Обіди для дітей-сиріт безплатні та платні для всіх бажаючих замовляємо у комбінаті громадського харчування. Так от.
Але наступного року я планую зайняти учнів у городництві — буде користь і робота для усіх, і це дасть змогу вдвічі здешевити обіди для всіх учнів. Тим більше, що базу для цього маємо.
Скільки міських грошей
«з’їв» малинський профліцей
— Базу — ви маєте на увазі землю? Але ж хіба не землю профліцею міська рада буде роздавати атошникам під земельні ділянки для забудови? Про це говорять давно і багато…
— Говорять, але ж не всі знають, про що мова. Усе майно і матеріальна база профліцею належить Міністерству науки і освіти. Це по-перше. По-друге, якщо говорити про землю на ділянки атошникам, ідеться про 29 гектарів землі — навпроти ліцею аж біля мікрорайону ГМП, це пустир піщаний, з неродючими грунтами.
— Зрозуміло — там ще малинчани мало не піщаний кар’єр викопали.
— Ще 30 гектарів є біля самого училища, звісно, цю землю ніхто нікуди не буде віддавати і ще крім цього заклад має 80 гектарів ріллі за межами Малина. Отже, сільгосп-польовими роботами є де зайнятись. До слова, щодо передачі 29 гектарів міській раді — на це потрібне погодження Міносвіти, але я не чув, що його надали, хоча ми зі свого боку одразу надали міській раді свою згоду.
— Щоб міська рада в свою чергу надавала фінансування ліцею?
— У ситуації, коли міста обласного значення повинні фінансувати профзаклади, опинився не тільки Малин. Скажімо, в Житомирі таких закладів 9, але якщо не рівнятись із обласним центром, то в Радомишлі взагалі так гостро не виникала проблема з фінансуванням, адже зрозуміло — є закон, і його треба виконувати, як не крути.
Зі свого боку, ремонти корпусів закладу та багато іншого ми робимо зі своїх коштів — за рахунок виробничого навчання учнів та тих, хто навчається за індивідуальним планом, нічого з бюджету не просимо.
— То скільки ж ви грошей отримали з міського бюджету на утримання ліцею і чи вистачить до кінця року?
— Наприкінці 2015-го ми полічили, і подали на область орієнтовний показник потреби фінансування профліцею на рік — 9 мільйонів 200 тисяч гривень. Економили впродовж року, і ця цифра спочатку зменшилась до 8 мільйонів 400 тисяч гривень. А кінцева сума, яку ми отримали з міського бюджету, — 7 мільйонів 849 тисяч 122 гривні.
— Миколо Івановичу, на мій погляд, названа вами сума — не настільки прецедентна для кількасот мільйонного міського бюджету. Проте ажіотаж довкола закладу було створено ще на початку року, коли учні прийшли бастувати під мерію. Також факт, що гроші ліцею виділялись лише на скликанні позачергових сесій, ніби умисне підкреслити непередбачуваність ситуації і обов’язково в порядку денному ліцей розглядався з блоком комунально-проблемних питань. Як би там не було, ліцей вижив і житиме, а проблеми в місті залишились. Спасибі за розмову.
Тетяна СОРОКА.
