На офіційному сайті Малинської міської ради у рубриці «Познайомтесь із вашим депутатом» Ольга Михайлівна Гуцалюк представляє чималий округ: вулиці 1-а і 2-а Лісна із провулком, вулицю Бондарик, Вайсера, вулицю Грищенка та два провулки, вулицю Лесі Українки та провулок, вулицю Некрасова та провулок, вулицю Партизанську та провулок. Чому перелічила всі вулиці округу?
— Мій округ найтемніший у Малині, так можете і писати, —з цього почала розмову Ольга Михайлівна і продовжила: — і провести освітлення вулиць — моє головне завдання зараз, коли стала депутатом, бо ж і сама тут живу. А решта запланованого мною та обіцяного виконується.
— Ольго Михайлівно, здається, це не перша ваша каденція?
— О, я вже досвідчений депутат! Перший раз балотувалась, якщо не зраджує пам’ять, 2002-го року, потім знову виграла вибори. Далі вибори пропустила — щоб перепочити. А це ось знову мені запропонували — іди в депутати. Ну, я й пішла.
— Де живете і кого представляєте зрозуміло, давайте знайомитись далі — розказуйте про трудовий стаж.
— Після закінчення третьої школи пішла працювати на швейну фабрику, де благополучно трудилась 27 років. Потім доглядала за стареньким батьком, який прожив майже 102 роки, потім трошки на біржі, трошки в реєстратурі поліклініки, потім стала водоканальським працівником, і зараз працюю в ТОВ «Малин Енергоінвест».
— Зачекайте, то ви депутатом уперше стали, коли працювали звичайною швачкою на фабриці?
— Ну як сказати, звичайною… Кінець 90-х пам’ятаєте? На швейній, та й на багатьох інших підприємствах почала з’являтись заборгованість по зарплаті перед працівниками. Я така людина, що ніколи не змовчу, якщо десь несправедливість, тому й сварилась постійно і з керівництвом фабрики, і з малинським начальством — добивалась, щоб нам усім платили зарплату. Тоді ж і підприємство мали продавати, ділити на акції, неспокійно було, це пам’ятають добре усі швейники.
І якось мені запропонували іти в партію, в депутати — мовляв, так буде більше ефекту і повноважень. Так я стала членом Народного Руху України, який на той час очолював Іван Пантелеймонович Стрільчук. Так я стала депутатом уперше. Тоді ж, пригадую, щоб добитись таки виплат із зарплати працівникам швейної, доводилось подавати на суд, їздила в суди з депутатом обласної ради тоді Лілією Костюченко, і суди ми виграли.
Після того різні зміни фабрика переживала і потрясіння, її, як відомо таки продали, і боргів ще було перед людьми, а зараз це стабільне підприємство з нормальними і своєчасними зарплатами та доброякісною продукцією.
— Працювали на швейній — там були борги по зарплаті. Зараз в Енергоінвесті — і тут знаю, вже борг росте…
— Я через ці борги навіть до Петра Порошенка особисто звернулась! Весною, коли була делегатом партз’їзду, прихопила із собою листа про заборгованість підприємства перед колишніми працівниками водоканалу. І коли у холі всі стали фотографуватись із Порошенком, я наважилась і підійшла — вручила президентові в руки листа від малинської делегатки. Опісля сума, надійшла на рахунки і черга з виплати трохи скоротилась.
— Ольго Михайлівно, перший раз ви стали депутатом від Народного Руху України?
— Так. На той час Рух був потужна патріотична сила і в країні, і в Малині і саме завдяки Рухові ми здобули і Конституцію, і референдум провели, все це всім відома історія.
— Другий раз балотувались теж від НРУ?
— Ні — від партії Ющенка йшла на вибори — Народного Союзу Наша Україна. Чорновіл загинув, і рух став одразу не той. Що було в ньому робити?
— Цього разу партії Ющенка, як ви кажете, у виборчому списку не було, від якої політсили пішли утретє?
— Від БПП — блоку Петра Порошенка.
— Три ваші каденції — три абсолютно різні політичні сили. З Руху — у БПП — Вас це не «смущає»? Тема політичного перефарбування чи переходу з однієї партії в іншу в українській політиці завжди була актуальна, а в передвиборчий час накаляла суспільство: люди не встигали стежити хто яку партію створив «угорі» і хто куди перейшов «унизу». Що на це скажете?
— Скажу таке — мене вибирали не партії чи сили, а люди, малинчани, мої земляки. Мене у Малині, особливо в моєму окрузі, всі знають, тому і проголосували. Не знаю, чи треба казати, але перед виборами до мене зателефонували двоє кандидатів — перепитували, чи точно я іду на вибори, я сказала, що так. То вони зняли свої кандидатури, мовляв, все одно виграє Гуцалюк.
Не хочу хвалитись, а лише повторити — на місцях вибирають людей, і дивляться на портрети і прізвища кандидатів-земляків, а вже потім на політичну силу. То в Києві — політичні сили, які запроваджують правила гри. А нам тут не до ігор — треба дбати про округи, про місто, про добробут кожного малинчанина. Ось треба допомогти одній бабусі світло підключити, бо все повідрізали, сидить у потемках сама,а в неї син помер і онук в АТО. Та хіба я вам усе зараз перелічу, що треба зробити?
Звичайно, є партійна дисципліна, і я її дотримуюсь, і мене дуже підтримує наша фракція БПП і обласні малинські депутати від БПП. Олег Дзюбенко, коли не звернусь — завжди підтримка і допомога. Ось, скажімо, запланувала підсипати вулиці, як це зробила перед виборами, адже ж це треба, знаю, постійно робити, тож домовилась із Дзюбенком та Диняком про допомогу в цьому питанні — хіба ж сама таке вирішу? Бо в нас чомусь більше привілеїв депутатам-однопартійцям міського голови, ну так склалось.
— Ольго Михайлівно, з трьома партіями ніби розібрались. Але крім цього, виходить, ви були депутатом і при трьох мерах: при Шевчуку, Олійнику, який виконував обов’язки і тепер при Шостаку. Чи є різниця — бути депутатом у 2002-у і в 2016-му році?
— Звичайно! Було набагато більше поваги один до одного та культури поведінки. Нікому й на думку не спадало, що можна серед засідання вийти фракцією покурити, а потім зайти. Такого не було. Та й на сесії всі ходили, я за попередні каденції лише два рази пропустила — з поважних причин, через хворобу.
Нині трохи по-іншому — нас уже ніхто за десять днів не попереджує про скликання сесії, про них повідомляють, зазвичай, як сніг на голову, та й позачергових цього року скільки було! Тож один раз пропустила сесію позачергову: телефонують мені за кілька годин, а я на городі — домовилась за коні і з людьми, щоб викопати картоплю, не кидати ж усе!
— Кажуть, влада псує людину, і багато хто, ставши депутатом, почуває себе мало не небожителем…
— Діло в людині, а не у владі, мій зять он скільки років при посаді, але не нахапав собі ні на квартиру, ні на машину, живе як звичайна людина. Та і я себе ніколи небожителем не вважала — мої батьки звичайні колгоспники, я теж проста людина робітничої професії, от і все.
— День самоврядування відзначаєте?
— Не хочу розповідати про ці відзначення, не маю великого бажання до таких форматів, як у Малині.
— Ольго Михайлівно, зазвичай, раз у рік депутати повинні звітувати перед громадою про свою діяльність. Востаннє я була на сесії в Слобідці — там заслуховували черговий звіт одного із сільських депутатів. У Малині щось такого не пригадую. А ви не маєте бажання скористатись нагодою і прозвітувати перед виборцями — що конкретно ви зробили і що у ваших планах?
— Чому ж ні? Залюбки.
З весни я почала активну боротьбу зі стихійними сміттєзвалищами. Найбільше в це вкладають праці і ресурсів працівники ДП «Малинське лісове господарство». Навесні повністю прибрали ліс мікрорайону — де старий колгосп, біля «Ранчо» і кругом углиб масиву. Щоб люди не кидали сміття, цього року вперше за багато років до нас почала їздити сміттєзбиральна машина «Благоустрою», обійшла мало не кожен двір, щоб люди поукладали договори на вивіз сміття. Та й скільки ж з-під того «Ранчо» можна вивозити смітників: тільки прибрали з лісниками — вже знову хтось викинув. Колись, як була депутатом, організовувала і очолювала кооперативи — проводили в мікрорайон спочатку газ, потім воду, а зараз головне, на жаль, — сміття. Чомусь у Малині це болюча тема.
Ніяк не можу побороти приватника, який має мулососну машину і стоки виливає в лісі, хоч скільки не зверталась у поліцію, і сама йому дорогу перекривала навіть — відповідь із органів прийшла, що він виливає стоки на свій город.
У лісовому масиві в напрямку Бойкової гори опорядкували і почистили криничку, ну, звісно, Дзюбенко допоміг. Там, до речі, чиста джерельна вода. Навесні хочу облаштувати баскетбольний та футбольний майданчики, де колись вони були.
— А де це саме? Я щось не пам’ятаю…
— Це вони ще при моїй пам’яті були на лісових галявинах. Я виросла в цьому мікрорайоні, на моїх очах забудовувались вулиці Лісні та Лесі Українки, і хочеться усе опорядкувати. І, звичайно, освітлити, кожному депутату виділяється певна сума, от, я думаю, за ці гроші, рік у рік по одній вулиці і проведемо освітлення. Адже було колись світло на Партизанській, отже треба його відновити, знайти господаря. Я корінна малинчанка і хочу, щоб Малин був гарним, як рідний дім.
— З наступаючим вас, спасибі за розмову.
Тетяна СОРОКА.