Так сказала після чергового концерту завідуюча Головківським будинком культури, член виконкому сільради Малинського району Л.П.Нагорна.
— Нинішній рік для мене особливий, адже виповнюється 40 років, з того часу, коли вирішила, попри умовляння рідних та близьких, присвятити себе культурі та мистецтву, — сказала Людмила Петрівна. — Ніби все це було вчора, не віриться, що вже стільки років пролетіло, немов одна мить…
Та іншу спеціальність Людмила Петрівна обрати й не могла, адже народилась у Головках у дуже співочій і дружній родині Мінчуків-Грищенків. Тому вже з дитячих років брала участь у різноманітних концертах і постановках, бо во родині співали всі від дорослого до малого. Нині двоє родичів — Наталія Кульчицька та її донька Олена працюють викладачами Малинської дитячої школи мистецтв.
— Я спочатку закінчила в столиці деревообробний комбінат, школу продавців, — розповіла Л.П.Нагорна. — Але з мистецтвом і музикою зв’язків не поривала, бо відчувала в цьому справжню віддушину. Вже у 1974 році була призначена художнім керівником будинку культури в Головках, але через сімейні проблеми була змушена через рік покинути роботу. Але через три роки колишній сільський голова В,Г. Шукалюк умовив стати директором «вогника» культури. У 1987 році закінчила Житомирське культурно-освітнє училище за спеціальністю «Режисер театральних колективів і клубний працівник». Через рік уже почала створювати перші художні колективи — вокальна група доярок, вокальна група «Любисток», оркестр шумових інструментів, агітбригада та інші. При будинку культури працювали духовий оркестр та відомий на увесь район ВІА «Варіант», який очолював А.А. Костюченко. З перших днів діяльності художніх колективів у селі активну участь у них беруть односельчани: колишній секретар сільради Т.Й. Чернявська, колишній поштар Л.В. Яценко, працівник відділення зв’язку О.В. Назаренко, пізніше до колективу долучились солістка, бухгалтер сільради О.М. Мелещенко, К.І. Мурга, Г.Й. Барановська, Н.В. Марченко та С.М. Науменко.
Жіночий фольклорно-етнографічний колектив свого часу був учасником республіканського радіо-конкурсу «Золоті ключі», не раз дарували своє вокальне мистецтво й на сцені Національного музею народного побуту й архітектури України, розташованому в Пироговому, що біля Києва, а також на різноманітних масових заходах у Малині, Житомирі, Овручі. Колектив шумових інструментів брав участь свого часу в телевізійному конкурсі «Сонячні кларнети», концертах у Калінковичах (Білорусь).
Культурне життя тоді вирувало в краї дуже активно. У репертуарі колективів були більше сотні поліських народних пісень, записаних від діда-прадіда з покоління в покоління, а також сучасних в обробці. Не один рік Людмила Петрівна присвятила себе й народному хору працівників культури Малинщини «Серпанок», керівником якого є заслужений працівник культури України Павло Недашківський.
Окрім захоплення музикою та задушевною українською народною піснею Людмила Петрівна — зразкова мама двох дітей доньки Олени та сина Андрія. Дочекалася й трьох онуків — Ганну, Романа та Владислава, котрі радують і піднімають настрій бабусі. Не завжди була прихильною доля до Людмили Петрівни. Довелося цій мужній і сильній жінці пережити й ранню втрату чоловіка Володимира, з дитинства хворіє й донька Олена, котра має дуже «золоті» руки — виготовляє різні поробки з ракушняка, вишиває…
— Якби не улюблена робота й міцна родина, не знаю, як би я трималася на цьому світі, — зізнається Л.П.Нагорна. — Це та ниточка, яка тримає мене в тонусі постійно й примушує тягнутись і намагатись забути по всі турботи й печалі, які довелось пережити. Раніше багато часу присвячувала вишиванню. Маю у своєму доробку більше 50 рушників, сорочок, любила в'язати й серветки, яких є більше 30. Багато своїх робіт подарувала родичам: племінниці, котра проживає у США, двоюрідному брату у Сибір (Росія), серветки прикрашають приватні колекції родичів у Києві та Житомирі, Малині. Тримаю нині чимале господарство, обробляю город, бо без цього в селі зараз не можна. Якщо хочеш, щось мати, потрібно постійно трудитись. А бажаний результат, переконана, чекати довго не прийдеться. Такі реалії життя…
На досягнутому Людмила Петрівна зупинятися не планує. Активно збираються колективом на тренування, розучують все нові й нові пісні, готуючись до наступних концертів та виступів. Прихильно до керівника та його учасниць ставиться і сільський голова, депутати сільради, котрі погодили й виділили кошти для придбання нових сценічних костюмів для колективу.
О.Довженко сказав: «Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава». Важко не погодитись із цими словами й хочеться, зауважила Людмила Петрівна, проводжаючи мене до воріт, щоб невичерпне джерело культури й мистецтва на рідному Поліссі не міліло ніколи й завжди з нього всі бажаючі могли черпати лише позитивні емоції та гарний настрій.
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
Л.П. Нагорна після чергового виступу.
Фото автора.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube та в Telegram.
