8 січня: це цікаво знати
«І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину»
Василь Симоненко
За церковним календарем 8 січня відзначають Собор Пресвятої Богородиці.
У народі колись вважалося, що свято 8 січня для жіноцтва навіть важливіше, ніж Різдво Христове, оскільки пов'язане з Матір'ю Божою. У народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватимуть у цей день, то у них дитина народиться з фізичними вадами – шестипала, безпала або з пальцями, які зрослися.
На Богородицю починали колядувати жіночі ватаги. Люди відвідували бабів–повитух, причащали їх вечерею, а також справляли обіди та панахиди за померлими. Бо існує повір'я, що у ніч на 8 січня всі небіжчики сходяться до храму і їм правлять службу покійні священики.
Також за церковим календарем 8 січня вшановують мученика Євфимія, преподобного Костянтина, преподобного Євареста та ікони Божої Матері, що називаються «Трьох Радостей», «Милостива» і «Блаженна Утроба».
Іменинники 8 січня:
Юхим, Костянтин.
8 січня народились:
1866 — Степан Більський, український геолог. Провадив геологічні дослідження на Житомирщині та Волині. Вікдрив родовища топазів та моріонів.
1878 — Степан Васильченко (Панасенко), український письменник, перекладач, журналіст, педагог. Автор книжок «Ескізи», «Оповідання», «Кармалюк», «Мужицька арихметика», «Авіаційний гурток», «На перші гулі», «Талант» та ін.
1888 — Гнат Юра, український актор театру та кіно, режисер. Як мистецький керівник і режисер Київського драматичного театру ім. Франка, підготував близько 100 вистав.
«Вільне, творче слово — це душа кожного народу, — забите було слово — і край лежав сотні років мертвою цеглиною. І я бачу, що ваше покоління оживить, підніме рідне слово на недосяжні високості... Усім треба рідним словом володіти, усі гуртом мусимо підняти його на височінь.» (Степан Васильченко)
1935 — Василь Симоненко, український поет і журналіст, майстер ліричного вірша.
8 січня в історії України:
Про Василя Симоненка
Цього дня народилася людина, яка Україні і всьому світові ще раз відкрила і показала справжнє демонічне лице більшовицької влади. Саме він разом з Аллою Горською і Лесем Танюком обійшли десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів і виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів.
Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу.
За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними.
А влітку 1962 р. на залізничному вокзалі в Черкасах, побачивши у редакційному посвідченні прізвище Симоненко, і зрозумівши, що перед ним відомий поет, двоє чергових міліціонерів раптом ніби показилися — вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили.
У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим. Після цього побиття у Василя відмовили нирки і він незабаром помер. Офіційно – від раку. Проте все його життя і останні записи у щоденнику свідчать, що випадковостей у житті не буває…
"Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»... (з сайту Дивограй українського слова)
Джерело: «Рідна країна»
