Рокитне — селище на північному сході Рівненщини, центр Рокитнівської громади Сарненського району. Тут живе близько семи тисяч людей, а разом із сусіднім селом Рокитне — близько одинадцяти тисяч. Селищем тече річка Бунів, права притока Льви. Довкола — великі поліські ліси, кар'єри граніту й знамениті рокитнівські піски, з яких понад століття варять скло.
Від Охотникового до Рокитного
Рокитне — молоде селище. Воно виросло в 1880-х роках навколо скляного заводу біля станції Охотникове, на землях давнього села Рокитне. Назва Охотникове походила від прізвища власника землі. 1888 року бельгійський склозаводчик Розенберг купив у нього ділянку кварцових пісків, придатних для скловаріння, і відкрив тут невелику гуту.
Поштовхом до росту стали великий завод, збудований 1898 року, і залізниця Київ — Ковель, прокладена на початку 1900-х. Біля заводу з'явилося робітниче містечко, станцію назвали Рокитне. За Ризьким миром 1921 року Охотникове відійшло до Польщі, а 1922 року селище перейменували на Рокитне, станцію — на Рокитне-Волинське. У 1927–1940 роках Рокитне мало статус міста. Тут стояли казарми батальйону Корпусу прикордонної охорони «Рокитно».
Скляний завод
Рокитнівський скляний завод — серце селища. 1998 року він відзначив сторіччя. Сьогодні завод виробляє сотні мільйонів пляшок на рік і постачає значну частину продукції до Європи. Скло тут варять із місцевого кварцового піску — того самого, через який на цьому місці колись з'явилася перша гута.
Крім скла, Рокитнівщина відома щебенем: в околицях працюють кілька кар'єрів граніту. А ліси довкола дають деревину, живицю й чимало роботи місцевим.
Друга світова й Чорнобиль
Під час війни Рокитне входило до військової округи УПА «Заграва». 11 листопада 1944 року біля селища в засідку УПА потрапила рота внутрішніх військ НКВС, бій тривав близько трьох з половиною годин. 1986 року Рокитне постраждало від аварії на Чорнобильській АЕС — селище віднесене до третьої категорії потерпілих населених пунктів.
Герб і назва
На гербі Рокитного — рушниця й мисливський ріжок, що нагадують про давню назву Охотникове, і зелені вербові віти: «рокита» — це верба. На прапорі — жовта квітка азалії, бо рідкісна поліська азалія — окраса місцевої природи.
Що подивитися
Окраса центру — православна церква із золотими банями, гарна і вдень, і ввечері, коли її підсвічують. У Рокитному є будинок культури, музична школа й кілька бібліотек, працюють народний ансамбль української пісні та народний академічний хор. Головне ж — природа: ліси з соснами й березами, болота й узлісся, де подекуди навесні цвіте азалія, а восени збирають журавлину й гриби.
Недарма на прапорі Рокитного — квітка, а на гербі — верба: це край лісів, річок і озер. Влітку на піщаних берегах лісових озер купаються, а вечорами над заплавами стоять тумани й гарні заходи сонця.
Рокитне на відео
Коли їхати
Найкраще — наприкінці весни, коли цвіте азалія, або восени в грибний сезон.
Поруч
Сарни — на заході. Більше — у статті Сарненський район.
Як дістатися
Рокитне стоїть на залізниці Коростень — Сарни: станція Рокитне-Волинське. З Сарн і Рівного ходять автобуси.
