8 травня на станції "Академік Вернадський" в Антарктиді загинув кухар 25-ї Української антарктичної експедиції Василь Омелянович. За якисх обставин загинув полярник та коли його тіло буде доправлене в Україну читайте в уривку інтерв'ю з директором Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким, опублікованому на сайті Суспільного мовлення України.
Пане Євгене, чому загинув Василь Омелянович? Як це трапилося?
Я як директор можу казати, що трапилося і як трапилося. А щодо питання про мотиви людини - в голову їй не заглянеш. Ми можемо мати якісь свої здогадки, навіть базовані на фактажі, але знову ж здогадки. З приводу його мотивації хай вирішує Національна поліція, яка веде слідство. Те, що я можу сказати як директор, ця трагедія – це однозначно було саме його рішення, в нас є записи відеоспостереження, є свідчення людей, які за кілька годин до того з Василем спілкувалися. Немає жодних сумнівів, що він зробив це сам, усвідомлюючи те, що робив, на превеликий жаль. Як центр ми можемо коментувати, що наскільки ми можемо судити, прийняте ним рішення жодним чином не стосувалося його службових обов’язків, умов його роботи, тобто експедиції чи станції Вернадського. Це стосувалося його особистих мотивів, його особистого життя. Тому у зв’язку з цим коментувати це особисте життя я вважав би некоректним.
Людина має право на приватність і при житті, і після смерті однаково. Нам вдалося встановити, що перше: це було самогубство, нещасний випадок, чи вбивство. Це три версії, які завжди треба розглядати. Для нас тут ситуація абсолютно однозначна. Другий момент: чи не мало місце доведення до самогубства, цькування тощо. Знову ж, для нас тут однозначно, що це не так. Решта – це особиста сфера, яка стосувалася тільки небіжчика. Хотілося б також звернутися і до медіа, які це коментують: будьте все ж таки не тільки медіа, але й людьми. Одна справа, якби в журналістських розслідуваннях накопали, що щось було не так, що щось приховували, обставини смерті сумнівні – тоді так. Але коли розслідування обмежуються викопуванням суто особистої інтимної історії, може далі подумайте, чи варто виносити на очі мільйонів людей, коли ви самі ж пишете, що це історія, яка стосується кількох людей і їх особистого життя.
Звісно, що це особиста історія і особистий вибір, ніхто не ставить під сумнів
Однак остаточно це має сказати слідство, а не ви чи я.
Так, але дуже багато було коментарів знайомих Василя і учасників експедиції, що ця історія пов'язана з ще однією працівницею станції “Вернадський”. Де зараз вона, чи вона зараз там?
Ми щойно говорили, що ми не коментуємо плітки. Ми не коментуємо, вибачте, базарні патякання. Я як директор не можу зараз вам сказати: так, це було пов'язано саме з такою-то або з таким-то. Це було б абсолютно некорректно. Але хочу одразу уточнити один момент: в будь-якому разі на станції “Вернадський” не перебувала жодна неповнолітня людина, і жодна неповносправна людина, в психічному сенсі. Вибачте, але особисті стосунки між здоровими дорослими людьми взагалі не є тим, у що має втручатися будь-яка державна установа.
Як колеги дізналися про смерть Василя і чи були труднощі з похороном і транспортуванням в Україну?
Колеги знайшли Василя під час ранкового обходу. Починаючи з 8 ранку впродовж приблизно години чергові обходять всю територію станції. Під час такого обходу було знайдено тіло в одній із окремих споруд, так звана столярна майстерня, яка винесена за межі житлового комплексу. Там було знайдено тіло. Була абсолютно відчайдушна спроба зробити реанімацію. Чому відчайдушна, бо насправді, як тепер ми вже розуміємо, з урахуванням даних камер спостереження, на той момент небіжчик, на жаль, провисів не одну годину. Тобто це вже було абсолютно безнадійно. Але я вважаю, що в такому разі ці дії абсолютно правильні і що лікар зробив правильно, намагаючись вхопитись навіть за мікроскопічний шанс. Десь хвилин 40 намагалися робити реанімацію, хоча і так було все достатньо зрозуміло. Після того коли зрозуміли, що реанімація – не той випадок, перейшли до дій: опису тіла, фотографування, бо це треба було зафіксувати і належно все оформити.
Що стосується похорону, ми не плануємо ховати Василя в Антарктиді. Ми опрацьовуємо повернення Василя в Україну. Наразі тіло зберігається, воно в холодному місці, воно цілком збережене. Це, до речі, стосується і майбутньої судмедекспертизи. Тому що все таки лікар станції не є судмедекспертом, тому ми б хотіли, щоб до кінця були проведені всі процедури згідно з українським законодавством, а для цього треба доставити тіло. Попередньо одна із дружніх нам антарктичних програм вже відповіла нам, що розглядає варіант доставки тіла Василя під час найближчого рейсу їхнього криголаму, який може проходити в нашому районі. Далі вони можуть забрати і доставити на континент, скоріш за все до Республіки Чилі. Надалі обидва посольства, в Чилі і Аргентині, попереджені, і далі у них є відпрацьована процедура репатріації тіла до України, вони далі цьому сприятимуть. За оптимістичним сценарієм ми сподіваємося, що в межах червня місяця Василь знайде спокій на рідній землі. Це за оптимістичним сценарієм. У будь-якому разі ми не плануємо похорону там і однозначно доставимо тіло сюди.
Ви з рідними Василя контактуєте?
Контактуємо. Не особисто я, але антарктичний центр контактує. Тим більше ми були тими, хто їм про це повідомив. Ми спеціально на пів доби затримали офіційне повідомлення з тим, щоб вони встигли дізнатися не з медіа, а особисто. З ними є постійний контакт.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube і в Telegram.
