Перший католицький університет в Україні міг бути відкритим на Малинщині у містечку Ксаверів.
В 30-40-і роки XVII століття одним з найбільш впливових шляхетських родів на Київщині були Єльці, що мали в своїх володіннях велику кількість містечок та сіл. Зокрема, їм належали Малин, Городище, Любовичі, Ялцівка, Ксаверів.
Саме з двома нащадками цього шляхетського роду, Олександром та Ремігіяном Єльцями, і пов'язують наміри відкриття у Ксаверові католицького університету.
Становлення систематичної і спеціальної освіти на Волині пов’язане з ім’ям, покатоличеного українського шляхтича, Олександра Ігнація Єльця, який, прийнявши католицтво, вчився в єзуїтських колегіумах Люблина і Познані, відвідував теологічні студії в Кракові.
Передісторія заснування колегіуму в Ксаверові пов’язана з ініціативою Ігната-Олександра Єльця, а також його проектам усіляко сприяв, зокрема і фінансово, його двоюрідний брат Ремігіян Єлець.
Так як молодість Олександра Єльця пройшла у навчанні у єзуїтських колегіумах Любліна і Познані то свій подальший життєвий шлях він вирішив пов'язати з чернечим орденом Єзуїтів (Товариство Ісуса Христа). Вступивши до лав єзуїтів, він взяв на себе обов'язок поширення на Поліссі – католицизму.
Отримавши ряд маєтностей у спадок від свого батька він вирішив доповнити їх купівлею у Лавінії Радзивилової з роду Корецьких маєтності Базар (бл. 240 димів у 1628 р.), що перебувала по сусідству з його володіннями у Литвиновичах, об'єднавши ці надбання у великі володіння. У центрі яких було розташовано місто Ксаверів яке відповідно стало адміністративно-політичним центром земельного комплексу.
Ставши єзуїтом, він уже під чернечим ім'ям Ігнатій (під яким і виступає у джерелах тієї доби) вирішив заснувати у Ксаверові колегіум Товариства Ісуса. Так для створення колегіуму зі школами місті Ксаверові, він всю свою спадщину передав у власність єзуїтів лише залишив за собою прижиттєве право управління ними та частину прибутку.
Відповідний Акт фундації було укладено у 1632 р., але сама справа відкриття затяглася. Ксаверівська оселя зі статусом резиденції була таким чином відкрита 1635 року. Перші помешкання та костел були дерев’яними.
"У 1632 р, О.І.Єлець заклав у своєму маєтку Ксаверів (нині Малинський район), що знаходився в п’яти старих верстах (більше 40 км) від Овруча, дерев’яний костьол. Два роки по тому генерал ордену Вітеллески затвердив Ксаверівку як єзуїтську фундацію на Волині, при якій повинен був діяти колегіум – клерикальний середній учбовий заклад. За духовним заповітом після смерті О.І.Єльця Ксаверів повністю перейшов у володіння єзуїтів", — (С.Заленський).
Так у 1647 році Реміан Єлець звернувся до генерала Товариства єзуїтів з листом про створення в Ксаверові «вищої школи», яка мала прислужитися навчанню «нашої руської молоді». Єлець зазначав у листі користь проекту для всієї Речі Посполитої.
В 1648 році ксаверівська резиденція зачиняється. Як виявилося згодом, – назавжди. Внаслідок подій Національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького, колегію у Ксаверові також було знищено у 1648 р.
Олександр Ігнатій пережив руйнацію свого творіння і тривалий час намагався його відродити. У 1665 р. він вийшов із Товариства Ісуса і, напевно, невдовзі помер, бо джерела про нього вже не згадують. ,
Після замирення на Правобережній Україні в зв’язку з руйнацією та знелюднення Ксаверова було прийнято рішення про перенесення колишньої ксаверівської оселі єзуїтів до повітового міста Овруча.
У1648 р. єзуїтська резиденція була повністю зруйнована і спалена задніпрянськими козаками й татарами. Після цих подій протягом тридцяти років не збереглось ніяких відомостей про Ксаверівський колегіум, з чого можна припустити, що становище його було жалюгідним, і він знаходився у стані бездіяльності. Це підтверджується тим, що на сеймі 1678 р. шляхта Київського воєводства підтримала прохання овручан про переведення колегіуме єзуїтів з Ксаверова до Овруча в безпечне місце.
Цьому сприяла ще й така обставина, що Овручу у 1641 р. було дароване Владиславом IV Магдебурзьке право, і відповідно статусу міста повітове містечко могло утримувати подібну організацію. В тому ж році це рішення було закріплене законодавчо (Польські старожитності Т. 1. 1842). В конституції сейму, зокрема, говорилось:
«Так як обивателі Київського воєводства зараз залишились без капланів і костьолів, будучи самі за межами Батьківщини Ісуса, вимагають, щоб колегіум з Ксаверова, розташований між лісів, війною грунтовно знищений, до Овруча в середину Полісся перенести для найбільшого звеличення хвали божої, і на те їм півгори, де городи свої шляхта мала, в безпечному місці для костьолу влаштувати, і заснування цієї фундації не забороняється, тоді ми слушним всьому воєводству вважаємо це знати, колегіум Отцю Святому Іісусу в Овручі і платню їм належну легких процентів ухвалюємо при тих же правах, що і Городні за цим вирішено, зберігаємо».
Тоді ж колегіум був перейменований і став називатись Ксаверівсько-Овруцьким.
До 1681 р. належить саме раннє свідоцтво про існування невеликої єзуїтської бібліотеки, а колегіумі – так зв. «Вашчовських», що дивом збереглася після пожеж, переїздів і руйнувань. Але й це рішення Сейму втілювалось з великими труднощами. Будівництво колегіуму і початкових шкіл практично не велось.
12 вересня 1684 р. другий сейм Київського воєводства, який тепер відбувся у Володимирі, констатував, що колегіум не спроможний побудувати не тільки учбові приміщення, але й культові будівлі. В зв’язку з чим було прийнято рішення ввести подимний податок і передати колегіуму села Базар, Калинівку, Ксаверів, Лучин і Ягодне. Уточнимо, що юрисдикція колегіуму поширювалась і на сам Овруч.
Завдяки такому вердикту початкові єзуїтські школи в Овручі стали функціонувати стабільно (Є.Руліковський).
Документи.
Реміан Єлець, київський хорунжий, до генерала Товариства єзуїтів Вінченцо Карафи з Городища, 1647 року
Із вислуги наших предків та зі свого дідичного володіння мій брат Ігнатій Єлець зафундував колегіум у Ксаверові, залучивши до участі в цій молитовній пожертві його милість мого батька, тож і я приєднався до цієї фундації як корисної моїй душі та похвальної для всього нашого роду, і нині вже так вважаю, що ця фундація є спільною для мене й мого брата ксьондза, а коли щось би її порушувало, то мені слід про це дбати й боронити її, як частину нашого власного родового майна…
Від свого імені та від нашого роду насмілюся просити, аби ваші милості панове зволили прийняти від нас фундацію генеральних студій. Ми вже твердо надумали це фундувати заради святішої слави нашого роду, що розцінюємо також і як послугу Господу Богові та Речі Посполитої, а якби в цьому сталася зміна волі наших милостивих панів, то ми би мусили, оскільки фундацію університету вже вчинено, подумати про якийсь інший монаший орден, який би згідно з нашим наміром провадив ті вищі студії для нашої руської молоді в наших руських краях, узявши на себе зобов’язання навчати у вищих школах. Я гадаю, що наша любов до вашого святого ордену не буде знехтувана, і що нам, які вже не раз добре прислужилися Товариству, ви не дозволите перенести цю нашу прихильність на інші ордени, а коли ми зараз отримаємо це, то Господь Бог зможе показати спосіб, як від нашого роду зафундувати й новіціат, якого ваші милості собі бажаєте. Тож і повторно прошу, аби ви не заперечували свого дозволу на фундування університету та не поспішали з остаточним складанням обітниці моїм ксьондзом братом (адже ми спільно розпоряджаємося різними маєтками, що належать нашому родові, які можна оцінити приблизно на кількасот тисяч, і ми з Божою ласки маємо надію на добре завершення своїх справ, бо вони вже знаходяться в арешті на Люблінському трибуналі). Допоможіть йому в його задумах своєю звичною ласкою та доброю прихильністю, бо розумію, що це мусило би їх суттєво порушити, і він би завагався пристати на те, аби дідична спадщина нашого роду мала обернутися на щось інше.
1. Мова йде про Городище Малинського району, нині – в складі Малина.
2. Олександр, у документі Ігнатій Єлець (син Філона Єльця) єзуїт, фундатор Ксаверівської колегії, двоюрідний брат автора листа.
3. Федір Єлець, київський підвоєвода у 1620-1628 рр., від 1621 р. київський хорунжий.
Archivum Romanum Societas Iesu, Polonia 7711, 371 r.v.
Переклад Наталі Яковенко
