У суботу, 30 березня, минає 40 днів від загибелі на фронті журналіста, волонтера, музиканта й бібліотекаря Володимира Петренка (позивний «Філ») із Малина. Він запам'ятався щирим, світлим, добрим і таким залишився до останку...
Володимир Петренко був філологом за фахом і покликанням. Вірші та прозу він декламував своїм побратимам навіть на війні. Чоловіка мобілізували наприкінці грудня 2023 року, а 22 лютого 2024 року 31-річний Герой загинув поблизу села Синьківка на Харківщині.
«Янголом на небеса відлетів наш колега, бібліограф Центральної публічної бібліотеки ім. В. Скуратівського Володимир Миколайович Петренко. Він був для нас і колегою, і другом, і порадником. Філолог за фахом, мав надзвичайно глибокі знання, був закоханий в книгу, обожнював свою роботу. Чуйний, відзивчивий, завжди допомагав всім і у всьому… В нашій пам'яті Володимир Миколайович завжди залишиться чуйним, добрим, відповідальним, з великим серцем і щирою посмішкою, колегою, який любив книги, справжнім патріотом і вірним сином України», – повідомила про загибель воїна Бібліотечна платформа Малинщини.
Володимир закінчив факультет української філології та літературної творчості Українського державного університету ім. М. Драгоманова. Працював кореспондентом газети «Малинські новини», а згодом – журналістом і редактором сайту «Полісся. today». Чоловік також був учасником духового оркестру «Малин» та любив подорожувати Україною.
Останні роки свого життя він працював бібліографом у бібліотеці, де вів розмовний клуб «Говоримо українською». На сторінці Володимира у соцмережах є багато віршів Євгена Плужника. Друзі та знайомі згадують, що він був його улюбленим поетом.
«Володя Петренко був високоерудованим юнаком, любив читати книги, любив життя та свою родину. В розмовному клубі «Говоримо українською» блок від Володі усі слухали із захопленням і дивувалися мудрості обдарованого юнака. Скільки міг би принести користі цей юнак для науки та суспільства… Володя був не тільки книголюбом, але і учасником літературного об'єднання «Посвіт», завжди захоплювалися його дикцією та тембром голосу. Як нам не вистачатиме його мудрих порад», – згадує про воїна знайомий Володимир Канюка.
Володимир і сам писав вірші, хоча рідко їх показував. Ті, хто був знайомий з його поезією, зауважують, що вона наповнена Екклезіастовою мудрістю та спонукала думати і діяти. Окрім того, він активно займався волонтерством, допомагаючи багатьом людям. На згадку про Володимира у Малині залишилися висаджені ним у парку Героїв російсько-української війни дерева.
«Вова або Володя завжди був невід'ємною частиною волонтерського руху Малинщини. Будь-які збори про допомогу нашим землякам, що організовував БО БФ «Волонтер 2015», завжди проходили через його перо. Довгі роки він залишався незмінним редактором сайту «Полісся today», а свій талант журналіста спрямовував на благо та допомогу іншим людям. Він запам'ятався щирим, світлим, добрим і таким він залишився до останку. Пішла частинка історії, частина епохи», – поділився спогадами про Володимира Олексій Семенів.
У лавах ЗСУ Володимир служив на посаді номера обслуги механізованої роти механізованого відділення. На війні в нього був позивний «Філ». За словами мами воїна пані Ніни, «Філ» – це частинка слів філолог та філософ й ці дві іпостасі однаково поєднувалися в її синові. Вже після його загибелі жінка дізналася, що він читав побратимам вірші та прозу.
Останній допис у соцмережах Володимир опублікував за тиждень до своєї загибелі, 16 лютого, написавши лише одне слово: «Сам».
«Коли я прочитала у Фейсбуці оте «Сам», ледь не збожеволіла. Я почала писати йому терміново, а він, як завжди, щоб заспокоїти мене, відповів коротко, що все добре. Але вже тоді відчула щось недобре. Я готова була кинутись на його пошуки, але не знала куди, він так і не сказав, де він саме. Я відчула наближення біди. Хотіла бути біля нього, аби захистити, аби закрити собою. А він був сам», – пригадує пані Ніна.
Володимира Петренка поховали 29 лютого у його рідному Малині.
За матеріалами «Укрінформ», фото з Facebook-сторінок Володимира Канюки, Олексія Семеніва, Ніни Петренко.
