Написати про депутата Устинівської сільської ради Малинського району чотирьох скликань, вправного господаря й бджоляра з діда-прадіда 46-річного Віталія Григоровича Мохорта порадив його односельчанин і друг, приватний підприємець із Малина Сергій Бердник. Схвальні відгуки про цього чоловіка й депутата почув з вуст Устинівського сільського голови Валентина Кириченка.
— Приїдьте й подивіться, як живуть справжні господарі й трударі в поліській глибинці, як важко нині дається кусень хліба, — сказав Сергій Іванович.
Тиха вуличка с. Фортунатівки, де проживає В.Г. Мохорт, зустріла мене незвичними після міської суєти спокоєм і затінком від розлогих п’яти 500-літніх дубів…
Віталія Григоровича застав на полі, де він перевозив із сином сіно додому.
— Гаряча пора? — запитую, вітаючись.
— Так, відповів господар. Літній день селянина взимку годує, — пожартував він.
Коли дізнався з якою метою прибув до Фортунатіки, спочатку трішки знітився, мовляв, а що ж тут писати про мене, я такий як і всі сільські люди…
— День для мене розпочинається о 3-ій ранку, готую їсти, прибираю в хаті, а тоді можна й давати лад господарству, — почав нашу розмову Віталій Григорович. — Тримаю пару коней, три корови, телицю, два бички, п’ять баранів, курей, індиків, чотири собаки… а ще обробляю близько трьох гектарів землі. Вже із сином їмо смачні кавуни, смаковим якостям яких не докажуть навіть привезені з південних регіонів України… Вирощую городину, збіжжя худобі, на зиму заготовляю більше 15 тонн сіна… та роботи в селі завжди вистачає. Он уже й березових дров нарубав, залишилось лише скласти в сарай.
В.Г. Мохорт — багатодітний батько. Виростив і виховав шестеро дітей: синів Ігоря, Олександра, Юрія, Дмитра, Кирила та єдину доньку Алінку. Всі діти постійно підтримують зв'язок із татом, приїжджають додому, допомагають по господарству… Постійно біля батька сини Ігор та Олександр, решта дітей проживають з мамою в с. Левкові Житомирського району.
— Під час навчання у Малинській ЗОШ № 1 отримав права водія, працював у місцевому АТП-11845, — продовжив розмову В. Мохорт. — А до бджільництва мене з дитячих років приручив батько — Григорій Олегович Мохорт, котрий із цими комахами-трудівницями був на «ти». З дитячих років, коли приїжджав у село, часто прогулювався з батьком біля вуликів, де він порядкував біля бджіл. Моя пасіка нині розташовується у розкішному дубовому й липовому саду, який колись садив ще батько. Тоді мені малому подобався спокійний гул цих комах, а ще більше — сезон медозбору… Якось батька вдома не було, а дідусь і бабуся до бджіл категорично не підходили, то я вперше в семирічному віці зняв рій. А з 10-11 років, і я з бджолами потоваришував на «ура»! Нині тримаю більше 40 бджолосімей породи «карпатка», близько 10 сімей доглядаю і в с. Рубанці. Сам змайстрував для них і вулики. Останнім часом нікуди не вивожу їх для покращення медозбору, бо нині поля переважно не обробляються. За сезон в середньому від однієї бджолосім’ї отримую відро запашного й цілющого меду. Він у мене не застоюється: є постійні покупці в Малині, Києві, Росії, Талліні… Із задоволенням передаю свіжозібраний мед і сестрі, мамі та бабусі, котрі проживають у Малині.
Коли Віталій Григорович закінчив Малинське ПТУ № 36 і здобув спеціальність «Бджоляра», почав працювати в колгоспі 1 травня. Тут тоді молодий, але вже добре «обстріляний» бджоляр заснував пасіку, де доглядав 70 бджолосімей. Пізніше довелось працювати на пасіці і в Устинівці, де з 8 бджолосімей «розростив» більше 40. Паралельно з роботою на колгоспній пасіці не полишав порядкувати й біля «своїх» домашніх солодких комах-годівниць. Під час роботи в колгоспі в Іванівці В.Г. Мохорту вдалося утримувати декілька років поспіль пальму першості серед колег-бджолярів району.
— Коли знаходжусь біля бджіл після обіду, а їх потрібно щонайменше одну сім’ю в тиждень дивитися, відпочиваю після важкої роботи в полі чи по господарству, — стверджує бджоляр. — Біля них мені стає спокійніше, вмить забуваю на певний період про життєві негаразди чи проблеми. А ще бджіл вважаю своїм справжніми й надійним рятівниками від хвороб, адже коли схопить, наприклад, радикуліт, готую новокаїнову блокаду й хвороба швидко відходить геть...
Сонце поволі припікало, на вулиці стояла невимовна спека. Тішило єдине: спокійна й звична атмосфера на подвір’ї Мохортів — прийшли з паші корови, поряд, на вигоні, випасалися вівці, дружно клювали зерно кури, ніжно співали свою «пісню» бджоли… По-іншому в селі й не можна.
Богдан Лісовський.
Віталій Мохорт із сином на пасіці.
Фото автора.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наш канал у Youtube.
