Сьогодні село має назву Українка, а до 1960 року його знали як Пинязевичі.

Ще у XV столітті на території, де згодом виникло поселення, були зведені спеціальні засіки — укріплення на випадок вторгнення турецько-татарських загонів. Охороняли їх так звані «пеняжні» люди, які отримували платню з королівської казни («пеньондзи»). Їхнім завданням було вчасно попередити місцевих жителів про небезпеку та організувати оборону.

Між Пинязевичами та Любовичами й досі можна побачити високі кургани — це давні поховання людей, які загинули під час татарських нападів.

У 1768 році в селі звели дерев’яну церкву Архістратига Михаїла, яка збереглася до нашого часу. На початку ХХ століття у Пинязевичах було 309 дворів і проживало 1727 мешканців. У селі діяли православна церква, церковно-приходська школа, водяний млин та магазин. Ось рерайт вашого тексту для більш плавного й читабельного викладу:

Церква є пам’яткою архітектури місцевого значення. Відомо, що церква Святій Трійці була збудована у 1768 році на кошти місцевих мешканців, які отримували їх із королівської казни. Тоді гроші називали «пиньонзи», і саме через це село до 1968 року носило назву Пинязевичі. Людей, які надавали кошти на будівництво храму, називали пиняжниками.

У радянський період, до війни, церква використовувалася як склад зерна колгоспу. Після 1945 року храм відновив свою релігійну функцію і був переосвячений на честь святого архангела Михаїла. Церква розташована на горі, завдяки чому її видно з будь-якої точки села та навіть із сусідніх населених пунктів.

Поміщик М. В. Маслов володів цегельно-кафельним заводом, що щодня виробляв близько 5 тисяч високоякісних цеглин.

Місцеві жителі з давніх часів займалися ремеслами — виготовляли залізо, займалися смолокурінням та іншими промислами. Значна частина селян працювала у гранітних кар’єрах поблизу. Видобуті блоки використовували для виготовлення жорен, точильних каменів, жолобів для води, бруківки, бордюрів, стовпів для воріт, годівниць для худоби, пам’ятників та багато чого іншого.

За даними відомого краєзнавця Л. Похилевича, граніт із Пинязевичів використано під час будівництва центрального корпусу Київського національного університету, споруд Печерської фортеці, головного військового госпіталю Міністерства оборони України та головного корпусу Миколаївського юнкерського училища (нині — Академія Збройних сил України).

Фото: Роман Маленков, Сергій Щербій.