Останнім часом тема якості питної води у Малині, яку нам постачає ТОВ «Малин Енергоінвест» — головна для жителів міста. Обурюються всі, саркастично порівнюючи воду з крана із шампанським та «фантою». Звісно, не за смаковими якостями, а, в першу чергу, за кольором.
Мова не про колір води, а про те — чи безпечно вживати її з наших застарілих іржавих мереж. Чи малинчани приречені заручники водоканалу?
Якщо взяти звичайний чайник, яким ми користуємося щодня, і зазирнути всередину — побачимо страшенний накип. Таке саме, стверджують вчені, у нас на органах. Людський організм — це також величезний чайник. Те, що маємо на стінках чайника, ми маємо й на стінках судин, у нирках, печінці.
За приблизними підрахунками, протягом свого життя людина випиває майже 75 тонн води. От і уявіть, скільки мікроелементів, органічних речовин, але з ними й усіляких домішок, потрапляє в організм! І так щодня…
— Частенько, відкривши кран, бачимо помаранчеву воду, яка, потрапляючи на білу керамічну поверхню раковини або ванни, залишає за собою коричневий слід. Іржава вода псує одяг,випраний в ній, поверхні ванн, раковин і унітазів, впливає на роботу пральної машини. Вода вимиває продукти корозії з труб прямо в наші чайники, і, на жаль, вдіяти з цим нічого не можна.
Чому часто з кранів тече іржава вода?
— Перша причина: іржава вода, яка проявляється після ремонту водопровідних мереж і може текти протягом довгого часу. При відключенні води залізо на трубах кородує. Коли ж її повертають, гідравлічний удар витісняє повітря під тиском і змиває окислене на трубах залізо. Тож перші порції води мають рудуватий колір. Варто почекати, доки руда вода стече. Це не є бюджетно, але допоможе вберегти здоров’я.
Має місце й така ситуація: майже всі мешканці будинку зранку побігли на роботу, а ви залишилися. Близько обіду відкриваєте кран і бачите, що вода жовта. Це тому, що миється вся мережа, починаючи від першого поверху. Якщо ви живете на останньому, то до вас вода надходитиме через усі труби і принесе зі собою все те, що встигла під тиском вимити. Якщо б ви мешкали на першому поверсі, то таких випадків би не було.
Але річ не лише в тому, на якому поверсі ви живете, чи наскільки віддалені від очисних споруд. На 80% малинський водогін складає трубоповід такий, що не мінявся десятками років. Тому маємо те, що маємо: вода очищена, придатна для пиття і з найвищим показником прозорості, яка виходить з міських очисних споруд, проходить десятикілометровий шлях зношеними трубами. Що з неї буде?
— А що буде після вживання такої води з жителями Малина? Чула після круглого столу на тему безпеки життя у Малині думку одного малинчанина, мовляв, ми ще будемо молитись, щоб повернути водогін назад, до Візні, і брати питну воду звідти…
— Думати що завгодно має право хто завгодно. У нас усі в усьому фахівці. Цікаво, коли цей малинчанин був востаннє на Візні? Водойма заросла і замулилась суттєво. З Візні на мікрорайон паперової водопостачання було до 2014 року. Це 9 кілометрів системи трубопроводу діаметром 400 . Вода подавалась до питного блоку на вулиці Неманихіна. Там відбувалась доочистка, коагулювання та хлорування. Проте на міських очисних спорудах це робиться набагато ліпше, є більше для того технічних можливостей.
І, як ви згадали вище, водогін був настільки затратним, що лише 20-25 відсотків очищеної води доходило до споживачів. Саме тому ми прийняли,вважаю, дуже правильне рішення. Проклали 1100 метрів нової труби від вулиці Приходька і об’єднали мережі. Тиску в мережах вистачає, потужності наявних насосів також. Щодо мереж на фабриці — залежить, від якого колодязя іде розгалуження: частина водогону застаріла, частина нова.
Щодо якості води у квартирах, все залежить саме від мереж, а не від працівників Енергоінвесту. Ми робимо усе можливе — від ретельної очистки до ремонту мережі водогону...
— Тепер про мережі. Миколо Анатолійовичу, назвіть, скільки конкретно у місті пластикового сучасного трубопроводу? Знаю, такий наразі підприємство прокладає на Ватутіна. Пощастило мешканцям…
— Можливо, але — частково: у сенсі, що не буде поривів, як раніше у латаному-перелатаному водогоні. Проте під’єднана пластикова труба буде до такої ж старої іржавої труби центрального колектора. Дійсно, сучасні пластикові труби — найліпша альтернатива нинішнім, які давно вичерпали свій ресурс, пластик не іржавіє, його добре зварювати, має 50 років гарантії.
За останній час один кілометр пластикових труб водогону проклали на Миру, проклали ділянку на вулиці Кантемирівців, на вулицях Огієнка — Фрунзе, Романенка — Стуса, чимало ділянок на вулиці Лисенка, де часто траплялись аварії. Також є сучасні ділянки з пластика від Машинобудівників до вулиці Мала, від МДЕЗу до ЗОШ №5. Є вулиці, де мешканці приватного сектора складались у кооперативи і прокладали пластиковий водогін, приєднуючись до нашого централізованого водопостачання.
— Шматками ділянок проблеми в цілому не вирішити. Наскільки реально замінити у Малині увесь водогін? Яка ціна питання? Адже у попередні роки тільки й говорили про такі проекти…
— Раніше в Україні були цільові програми «Питної води», проте наразі її закрили. Встигли замінити мережі в рамках програм, знаю, у Новограді-Волинському, можливо, за сприяння відомого земляка, а також на умовах співфінансування у Коростені. Малин від спів фінансування через брак коштів відмовився — на той час, кілька років тому проект коштував більше 5 мільйонів умовних одиниць.
— Вода оцінюється не в здоров’ї людей, отже, а в грошах…
— І в здоров’ї також. Ще минулого тижня були на межі зупинки постачання води — зірвались поставки хлору. Шукали, доки не домовились позичити в Бердичеві, але зараз уже хлором забезпечені — замовили і привезли 40 балонів. Ще одне сьогодні питання на порядку денному — люки. Тридцять люків замінили на Бамі, спеціальні пластикові і на гвинтах, щоб не крали, їх вартість від 300 до 600 гривень, а по місту потрібно 320. І таких фінансових дірок — від люків до засувок — на кожному кроці.
Нагадаємо: ТОВ «Малин Енергоінвест» міська рада заснувала ще 2007 року. Тоді ж фахівці розробили чудовий проект повної заміни водомереж і каналізації. Проект залишився проектом. Ми п’ємо іржаву воду, а комунальники витрачають усі ресурси на латання дірявих труб.
Як літо — так і перебої з водою. То на Бондарик, то на Шевченка, час від часу на 30 років Перемоги. Та хіба перелічиш усі пориви. А що латати? Слюсарі опускаються в каналізаційний колодязь, а там фонтани і труб фактично нема.
Ліквідація аварій мереж — це великі втрати комунального підприємства та міського бюджету. Але ж це ще не все!
Не лічила, скільки коштів витрачається на очистку одного метра кубічного води на очисних спорудах: на реагенти, коагулянти, хлор, енергоносії, зарплату і тощо, але, мабуть, не мало. В копієчку обходиться і робота цілодобова потужних насосів, які цю чисту воду доставляють по трубах і відповідні витрати.
Тепер уявіть, скільки цієї очищеної води, крізь труби витікає просто в землю. За словами Миколи Корнійчука, втрати води, яка йшла водогоном із Візні, становила до 70%. Гадаю, що по нинішній міській мережі буде не менше 50%. А ще очищену воду кубами «скидають» комунальники кожного разу, коли треба ліквідовувати порив. Після кожної аварійної зупинки води скидаємо воду і ми — щоб хоч трохи збігла іржа. І все це — наші гроші — золота ціна за полив землі крізь діряві мережі.
За добу очисні споруди подають на місто приблизно 5 тисяч метрів кубічних очищеної води. Якщо не половина її, то третина точно — витікає в нікуди. От і полічіть, знаючи вартість куба малинської води, скільки коштів у нас виходить у трубу. Я не фінансист, але, думаю, за ці гроші підприємство могла за кілька років замінити не одну ділянку іржавих мереж…
Автор: Тетяна Сорока
