Без передмов: зателефонувала Ольга Опанасівна Снітко. Два місяці і п’ять днів минуло, як у Гранітному ми всі ховали її сина, Олександра Снітка, який загинув у зоні АТО.
Олександр спочатку служив рік по мобілізації, а потім, побувши трохи удома, пішов на війну, підписавши контракт. Не повернувся. Його портрет, разом з іншими загиблими малинчанами, — у Малинському військкоматі під заголовком «Герої не вмирають». У військкомат запросили цими днями Ольгу Опанасівну — отримати «чорні» посвідчення: батька і матері сина, загиблого в АТО. Посвідчення безстрокове і передбачає ряд пільг найближчим родичам загиблого.
Повертаючись додому з Малина у Гранітне, Ольга Опанасівна показала своє посвідчення водію автобуса, що їхав у селище. Це стало провокацією конфлікту.
— Заробила я вчора пільг, що плачу не перестаючи, — говорить Ольга Опанасівна. — Коли показала водію посвідчення, запитала, чи можу по ньому проїхати? Тут почалось. Він став кричати на мене, мовляв, понаставляють печаток, що атошники, та їздять безплатно! Кричав невгамовно, обзивав. Хіба ж можна так оскорбляти старшу за себе жінку? За що?! Хоч би крапелька співчуття була в того водія, що я сина втратила! Сказав, що сам афганець…
Розумію, у всіх нерви, робота. А моя робота — через день з батьком ходити на могилу до сина. Скажіть, а за що я плачу? Мені не потрібні жодні у світі посвідчення і пільги, аби мені хто сина повернув! Не приховую свого прізвища, бо в Гранітному ми одна сім’я, в яку син не повернувся живим. Ім’я водія — Володимир, а перевізник — Наталія Яківна Петриш. Пишуть на стендах красиво — «Герої не вмирають», але виходить, що їхніх рідних тут ще й добивають…
Про випадки, коли атошників висаджують із маршруток, у пресі час від часу з’являються повідомлення. А потім знову ж таки повідомляють у репортажах, що звільняють таких водіїв, щоб більше прикрощів не було. Але — це не вирішення проблеми — написати в газеті чи покарати водія.
Усі ми люди. І повинні розуміти, що оці наші атошники були людьми і героями там, на війні, а тут — кому вони потрібні? Державі? Владі? Тоді дайте хтось, будь-ласка, адресу психолога в Малині, який працює з атошниками. Куди можна звернутись, у яку службу, яка опікується родинами атошників, постійно, а не на Покрову чи день ЗСУ… Вони не можуть знайти собі роботу, місяцями добиваються документів із військових частин. Вони поряд із нами, але недавно були у іншому вимірі — на війні. І про це ніколи нікому не треба забувати.
