До Києва привезли 160 тіл загиблих українських військовослужбовців із маріупольського заводу “Азовсталь”. Третина з них — з полку “Азов”
Про це у Facebook повідомляє Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки з посиланням на Асоціацію родин захисників “Азовсталі”. “Патронатна служба полку “Азов” зустріла та разом із лікарями провела огляд та опис тіл”, – йдеться в повідомленні. Повідомляється, що серед тіл загиблих третина – бійці полку “Азов”. Належність інших тіл до різних підрозділів з’ясовують.Судмедексперти ведуть роботи, які, попередньо, можуть тривати до трьох місяців. Згодом родини загиблих запросять на експертизу та процедуру упізнання.
Як відомо, заступниця міністра оборони Ганна Маляр повідомляла, що 16 травня з заводу “Азовсталь” у Маріуполі до тимчасово окупованого Новоазовська евакуювали 53 важкопоранених бійців, ще 211 бійців евакуювали через гуманітарний коридор у тимчасово окуповану Оленівку. Натомість Міністерка реінтеграції Ірина Верещук зазначала про 52 важкопоранених. Операція з порятунку триватиме до повернення українських військових на підконтрольну Україні територію. Їх мають обміняти на російських солдатів.
До слова, у Держдумі РФ повідомили, що спікер В’ячеслав Володін дав завдання комітету з оборони підготувати протокольне доручення про заборону обміну військових полку “Азов”. В МЗС РФ назвали умову, за якої готові розглядати обмін захисників “Азовсталі”
Водночас Ганна Маляр констатувала, що заява Держдуми РФ про заборону обміну бійців полку “Азов” спрямована на внутрішню пропаганду. Перемовний процес триває.
Боєць полку «Азов» Дмитро Козацький -- живий, каже мама захисника Ірина. Дмитру -- 26, він народився у Малині на Житомирщині. У 20 став нацгвардійцем, а згодом почав боронити країну у полку «Азов». Мама називає його романтиком і ботаніком, а журналісти - «очима Азовсталі». Бо це саме він зробив і показав світу фото поранених з польового шпиталю. «Я очікував побачити в очах біль, слабкість, але попри все, я побачив в їхніх очах силу, силу триматися, посміхатися, вони жартують між собою, жартують про свої поранення», - пригадував у інтерв’ю Дмитро. Згодом Дмитро розповів, той репортаж став для нього найболючішим. «Він мені сказав: «Мама, я не хочу більше такого фотографувати, я хочу фотографувати світло, людей, красу, я більше не хочу таких знімків...» Дмитро зателефонував матері і сказав: «Мамо, я живий, до дзвіночку, до зустрічі».
