Цього разу із підприємцем і громадським активістом Михайлом Примаченком говоримо про особливості розвитку приватного підприємництва, зокрема і на Малинщині. Про те, що заважає його розвитку в Україні, як виправити ситуацію та про ризики, що стоять перед людиною, котра прагне відкрити власну справу.
Про Стан приватного підприємництва
Якщо порівнювати Малин зі всією Україною, нам, по своєму, пощастило. Ми маємо під ногами граніт, територія Малинського району — густо покрита лісами. Це дозволяє нам розвивати видобувну і переробну промисловість, яка створює робочі місця, а значить — хоча б якась частина населення задіяна у цих галузях. Крім того, саме ці підприємства є чи найбільшими платниками податків, і з їхніх внесків формується бюджет міста та району.
Маємо бути вдячні поодинокому інвестору, який на свій страх і ризик заходить в Україну. Декілька таких підприємств із іноземними інвестиціями є і в Малині. Так само на них працює певна частина населення міста. Та подивімося правді в очі: ці підприємства функціонують тут лише через вигідне географічне положення відносно всієї Європи та завдяки дешевій робочій силі — єдине, що українці можуть дати світу. Така ситуація в усій державі, а ми її заручниками.
Через недостатню конкуренцію вітчизняних роботодавців на ринку праці, маємо великий відсоток безробіття. А податкові умови такі, що процес високотехнологічного виробництва у нас не вигідний. Саме тому Малин, разом зі всією Україною, поки приречений випускати напівфабрикати чи бути сировинним придатком світу. Це не погано, але сувора реальність говорить, що ми повинні розраховувати на таку роль, бо іншого виходу немає. Наприклад, підприємствам, які займають лісом, вигідно вирізати кругляк і вивозити його за кордон, аніж організовувати повноцінну переробку й пропонувати продукцію із високою доданою вартістю.
Якщо говорити про дрібних підприємців Малина, вони фактично працюють «на холодильник». Споживачі не мають грошей і, відповідно, у підприємців мінімальні доходи. Середній бізнес так само «по вуха» у боргах, збут у них теж невеликий. Підприємці стають заручниками власних амбіцій та суворих економічних умов нашої держави. Перспективи поки є лише не папері.
Про еміграцію
Україна зовсім не конкурентна за рівнем заробітної плати на ринку Європи. Люди, які хочуть достойно продавати власну працю, чесно відпрацювати свої 8-10 годин і спокійно піти додому, мусять або працювати за копійки, або шукати кращої долі за кордоном. Як результат, маємо дефіцит кваліфікованої робочої сили. Тобто, навіть якщо й захочеш розпочати бізнес, організувати виробництво, то в тебе не буде можливості набрати кваліфікованих працівників.
Радію за кожну молоду людину, яка, навчаючись у старших класах, уже бачить своє майбутнє за кордоном — старається вчитися, аби вищу освіту отримати саме там, і навіть залишитися працювати. Добре, що такі люди не бояться змін, не бояться їхати в інші країни. Але ж у масштабах держави — це катастрофа, бо молодь повиїжджає, а люди, які залишаються — мало народжуватимуть. За такої демографічної ситуації відбувається старіння і вимирання нації. А наша активна і прогресивна молодь годуватиме пенсіонерів Європи! На це і роблять ставку західні партнери, які ментально нам близькі, але при цьому проявляють егоїзм та холодний розрахунок.
Та все ж для незначного відсотка населення є зрушення: коли створюєш підприємство в селі, тобі доводиться конкурувати за рівнем зарплат із районними центрами, а ті, у свою чергу, мають боротися із великими містами. Тоді як великі міста, як і вся країна, мусять боротися за рівнем оплати праці із європейськими роботодавцями. Розумію, що це мізерне позитивне зрушення, але насправді для висококваліфікованих фахівців, які цінуються на світовому ринку, величезний плюс, що вони часто знаходять своє місце під сонцем і в нашій державі.
Нині гостро стоїть питання підтримки української мови. Згоден — її треба підтримувати. Та буде краще, коли в умовах нашої держави україномовні громадяни стануть по-справжньому успішними, коли слово «український» асоціюватиметься із успіхом. Говорити, що економічна реалізація — це другорядне, суперечить здоровому глузду.
До чого бути готовим
Все таки, економічно активними є лише 5-10 відсотків наших громадян. Це люди, які готові брати на себе відповідальність, у тому числі й за інших, розраховують лише на власні сили й у нашій державі намагаються збагатіти не завдяки, а всупереч створеним умовам. Потрібно, дійсно, бути генієм, щоб розвивати бізнес в умовах падаючої економіки. А якщо вдасться, то це — справжній героїзм.
Прочитавши біографію Дональда Трампа, зробив висновок, що в Україні він би не був тим Трампом, про якого ми знаємо. Думаю, живучи в нашій країні, він був би або середнім підприємцем із сумнівними прибутками, або достатньо хорошим пристосуванцем-казнокрадом.
Для того, щоб бути підприємцем, потрібно мати внутрішню силу. Бізнесмени — це сильні духом люди, які всі свої проблеми сприймають як виклик. Тоді як слабкі люди проблеми сприймають як Божу кару чи прокляття. Знаю людей, котрі все життя займаються підприємництвом — багато разів «прогорали» і стільки ж знову піднімались. Але не треба плутати: між юдиною, яка збанкрутіла і людиною, яка все життя бідувала — велика різниця. У людей, які стараються вибратись на вершину, шансів втриматися там більше, ніж у тих, хто туди ніколи не намагався дістатися, більше того — які постійно шукають для себе якісь виправдання, і часто не зовсім радіють успіхам людей, котрі все життя працюють, майже не маючи вихідних.
Як виправити ситуацію
Насправді Малин — заручник економічної ситуації, податкових моделей України, він не може на місцевому рівні започаткувати кардинальні зміни, і мусить працювати в тих умовах, які йому створило керівництво держави. Хоч постійно політики розповідають про підтримку вітчизняного виробника, про створення якихось пільгових умов для розвитку нашого бізнесу. Але найкраще, що вони можуть зробити — це забути про існування малого й середнього бізнесу взагалі. Створити відповідні умови для чесної конкуренції, і все.
Але наша місцева влада могла б посприяти і, в межах своїх можливостей, забезпечити відповідні умови приходу на ринок сотень підприємців, які б створили тисячі робочих місць, що б сприяло росту доходів населення.
Що саме може зробити влада? Приміром, за розумну ціну продати безхозні землі — під будівництво нових приміщень, нових підприємств. На нормальних умовах здавати в оренду старі закинуті приміщення. Знаю, що багато підприємців звертались із цим, але за ті розвалені квадратні метри просять такі гроші, що бажання щось орендувати відпадає.
Для розвитку бізнесу підприємцям багато не потрібно — якщо вони будуть захищені від недолугих перевірок і наїздів зі сторони контролюючих органів, то в Малині може створитись, дійсно, велика кількість робочих місць. Моя мрія — щоб зранку на пероні вокзалу люди не чекали електричку до Києва, а навпаки — приїздили в Малин на роботу із навколишніх сіл, щоб у них була змога працювати біля власного дому.
Наш бізнес, як і в усій державі, перебуває у великій зоні ризику, і заробляють у нас лише ті, хто своїми повноваженнями можуть його контролювати. Уявіть, і з 1991-го року кількість чиновників в Україні зросла у п’ять-шість разів — при тому, що кількість населення зменшилася на відсотків двадцять. І декларації чітко показали, хто в наші державі найбагатший. Хоча державна пропаганда чомусь у всіх бідах звинувачує саме підприємців, які, нібито, не доплачують податки в місцеві бюджети.
Маємо більше розмовляти про податкову реформу на рівні держави, знижувати податки, щоб бізнес міг вийти з тіні й вільно функціонувати. Потрібно розвивати інфраструктуру, і дешево кредитувати бізнес, а не видавати кредити під 30-40 відсотків річних, які навіть за великого бажання, підприємці потягнути не можуть. Також варто обов’язково зменшити кількість контролюючих органів, а дозвільну систему перевести на повідомляючу.
Через те, що Малин поки дуже сильно «прив’язаний» до економічної моделі, нав’язаній нам із Києва, ми ніколи не станемо кращими серед перших, не зможемо повести за собою інших і бути прикладом. Але потрібно постаратися, адже краще бути останнім серед кращих, ніж першим серед слабких!
Записав Іван МАЦЕВИЧ.
Слідкуйте за оновленнями на наших сторінках у Фейсбуці, Вконтакті, Однокласниках та Твіттері, а також підписуйтесь на наші канали у Youtube та в Telegram.
