Олександр Андрійцев: «Велика частина лікарів, обслуговуючого персоналу в Попасній просто повтікали, а з тих, що залишилися, близько 70 відсотків пенсійного віку»

Червень 14, 2017р. | Малин Інформ | Переглядів: 160

Дізнавшись, що головний лікар КП «Малинський центр надання первинної медико-санітарної допомоги» Олександр Андрійцев повернувся із зони АТО, де він перебував майже місяць, ми попросили його поділитись враженнями від цього відрядження, а також почути його точку зору щодо медичної реформи в Україні, оскільки, як видно з розмови, ця тема його дуже хвилює.

«МОЖЛИВО, РІВЕНЬ ДУХОВНОСТІ СТАВ ПРИЧИНОЮ КОНФЛІКТУ НА СХОДІ»

— Олександре Миколайовичу, як ви потрапили в зону АТО? Це була ваша особиста ініціатива поїхати туди?

— Я і раніше, ще з січня, хотів поїхати в зону АТО хірургом. Проте раніше треба було брати відпустку, їхати за свій рахунок, а зараз Міністерство охорони здоров’я підписало з Міністерством оборони відповідний меморандум. Тепер, якщо є бажання, можна просто написати заяву, і тобі дають відрядження не більше як на 30 днів. У мене син срібний призер Олімпійських ігор, племінник загинув на Майдані, мій двоюрідний брат перебуває на Сході. Тому я просто не міг не поїхати туди.

У травні цього року мені вдалося взяти відрядження, і я перебував там з 2 до 31 травня. Саме відбувалася ротація і там вкрай потрібні були лікарі. Зі мною їздив також травматолог Микола Михайлович Власенко, який раніше вже два рази був у зоні АТО: перший раз — в Авдіївці, другий — у Станиці Луганській. Ми їхали у складі першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова до міста Попасна Луганської області.

Ми надавати медичну допомогу цивільному населенню і за необхідності — пораненим військовим. Якщо до нас поступали військові, нашим завданням було надати їм першочергову допомогу: зупинити кровотечу, вивести з травматичного шоку, стабілізувати їхній стан. Іноді здається, що травма невелика, а насправді дуже серйозна. Наприклад, в носі може бути маленька дірочка від осколка, а сам осколок застрягає в черепі, біля мозку. Далі їх відправляли в тил. На щастя, за цей час не було жодного загиблого і тяжкопораненого. Були пацієнти середньої й легкої тяжкості, але вони надходили практично щодня. Ми також співпрацювали з війковим шпиталем.

Скажу, що в них великі проблеми з медичними кадрами. Велика частина лікарів, обслуговуючого персоналу просто повтікали, а з тих, що залишилися, близько 70 відсотків давно вже пенсійного віку. Деякі лікарі приїжджали з інших міст. Наприклад, травматолог їздив за сто кілометрів з Лисичанська по жахливим дорогам. Якщо порівняти дороги Малина і району з їхніми, то наші це просто столичне авеню. Один хірург приїхав із Верховини Івано-Франківської області. Завідувач відділенням покинув помешкання із Луганська і переїхав туди.

— Яка загалом обстановка в місті?

— Обстановка дуже напружена. Обстріли тривають практично щодня. Я дуже швидко навчився розрізняти, коли на передовій ідуть бої, де стріляють з автомату, крупнокаліберного кулемету, міномету чи танка. Сама лікарня знаходиться на околиці міста в напрямку фронту. Метрів 300 від неї — блокпост наших військових, а через два кілометри — передова. Наприклад, сьомого травня був обстріл блокпоста, і внаслідок нього згоріла цивільна машина, а 13 травня під час обстрілу снаряд залетів на територію лікарні. У них доволі гарна території: зроблені красиві алеї, освітлення. Біля ліхтаря я побачив яму. Подумав, що це забули закопати, коли його ставили, але виявилося, що це воронка від снаряду. І подібне не лише на території лікарні. Хоча сама місцевість там дуже живописна. Однак враження від того, що там відбувається, гнітюче. Це повне безглуздя. Але якби наші хлопці там не стояли і, на жаль, не були поранені або не гинули, то ця нечисть пішла б і далі. Однак вся проблема в тому, що нічого не змінюється. Щодня відбуваються бої, летять снаряди, та немає і натяку на перемогу чи припинення боїв.

— А які настрої серед населення?

— Мені дивно, що люди живуть на території України, працюють тут, отримують пенсії, але водночас прославляють Росію. Пам’ятаю таку ситуацію. Наші військові водії під’їхали до містка біля залізничної станції подивитися, яка там ситуація. За хвилин 15-20 до обстрілу ближче до блокпоста, і місцеві бігли від цього блокпоста. Хтось же їх попереджає про обстріл. Але місцеві вже звикли до війни. Я чув як на передовій стріляли, а діти в цей час спокійно грали у футбол, і батьки їм не забороняють.

В одну з неділь я відвідував церкву. Сьогодні в Попасній приблизно така ж кількість населення, як і в Малині, а церква всього одна. Можливо, це свідчіть про рівень духовності, що також стало причиною конфлікту? У церкві було якесь свято. Перед Великоднем, коли виносили Плащаницю, на богослужінні було троє чоловік, а на нічному богослужінні двоє. Священик дорікав: якщо люди не ходять до храму, і не моляться про мир, як може припинитися війна? Звідки ви знаєте, що буде завтра і куди прилетить снаряд?

Різні міжнародні організації надають допомогу місцевому населенню. Відвідувала місто й місія ООН. Ремонту там потребує 28 будинків. Їм допомагають різні фонди, в тому числі й іноземні. Якщо фінансування розраховане на 80 тисяч населення, а там сьогодні проживає близько 40, то, відповідно, фінансово місто забезпечено на більш, ніж достатньому рівні.

Як вже говорив, лікарня знаходиться біля блокпоста, тому снаряди долітають туди часто: один потрапив у дах, інші падали на її територію. Дах вони повністю поміняли разом з балками, поставили євровікна.

У них виходить так, що сніданок о 9 годині, обід о 13, а вечеря о 16, бо після 16-ї вже нікого немає з технічного персоналу. Залишається лише черговий лікар. Операції, для яких був потрібен наркоз, ми не робили, а тих, кому потрібно було робити операції, відправляли в Лисичанськ, по, як вже говорив, жахливих дорогах. З Попасної виїжджає машина з хворим, а інша виїжджає з Лисичанська, вони домовляються про зустріч і пересаджують хворого з однієї машини в іншу, аби зекономити час. Так само і з військовими. Пацієнтів везуть туди, де цілодобово працюють відповідні служби, медичний персонал, є все необхідне для проведення операції.

«ДЕШЕВШИМ БУДЕ ВИРІБ, ЯКИЙ РОБИТЬСЯ НА КОНВЕЄРІ, НІЖ ТОЙ, ЩО ВИГОТОВЛЯЄТЬСЯ ВРУЧНУ. ВАРТІСТЬ ОПЕРАЦІЇ, ЯКУ РОБЛЯТЬ ПО ДЕКІЛЬКА РАЗІВ НА ДЕНЬ, БУДЕ МЕНШОЮ, НІЖ ТІЄЇ, ЯКУ РОБЛЯТЬ НАБАГАТО РІДШЕ»

Я веду до медичної реформи, яка зараз проводиться. Лікувати певні патології, хвороби, де їх найкраще лікують, роботи певні операції там, де їх найкраще роблять, і де є все необхідне.

Наприклад, дешевшим буде виріб, який робиться на конвеєрі, ніж той, що робиться вручну. Вартість операції, яку роблять по декілька разів на день, буде меншою, ніж тієї, яку роблять набагато рідше. А платити треба так само, коли персонал сидить і нічого не робить. З цієї точки зору це правильно. Як можна вкладати гроші лише для утримання ліжка, персоналу, коли немає пацієнтів? Пацієнт має платити саме за послугу.

До нас приїжджала делегація з Західної Європи. Вони запитували, хто в нас ходить поблизу лікарні? Коли ми сказали, що це пацієнти, вони здивувалися. У стаціонарі мають перебувати лише лежачі. Їм дивно, чому ми добиваємося, щоб в кожній палаті був телевізор. Для чого він, приміром, у реанімації, терапії чи хірургії? Далеко не всім потрібно лежати в стаціонарі, достатньо прийти на необхідні лікувальні процедури і все. Пацієнт може лікуватися день у стаціонарі, амбулаторно. Наші гості дивувалися, ніби в нас не лікарня, а санаторний заклад. До того ж в наших лікарнях є люкс-палати. Це їх також здивувало. На Заході їх немає. Там всі рівні. В нас у палаті-люкс лежатиме той, у кого є фінансова можливість. Це лише сприятиме корупції.

— Верховна Рада України у першому читанні прийняла один із законопроектів щодо медичної реформи. Що від нього очікувати малинській медицині?

— Верховна Рада прийняла лише один законопроект, в якому лише основні засади. Інший законопроект про внесення змін до бюджету, у зв’язку з реформою, не був прийнятий, але він дуже важливий. Якщо його приймуть, тоді з 1 січня 2018 року буде зовсім інший механізм фінансування галузі. В іншому випадку медична реформа не діятиме, і гроші не підуть за пацієнтом. У цьому законі визначається, що держава гарантує безоплатну допомогу на першому рівні, екстрену допомогу.

Іще виникає запитання: чому доповідав комітет із соціальної політики, а не профільний комітет, коли йдеться про медичну реформу? У комітеті охорони здоров’я був ряд критичних зауважень щодо реформи. Як голосували за нього? Кажуть, що це рішення в інтересах народу України, а голосують за нього по п’ять разів. Один політик, говорив: «Переконайте народ, що це рішення добре, і він його прийме». У комітеті немає жодного лікаря, і цей комітет дає якісь рекомендації. Але реформа вже йде. Є постанова Кабміну про госпітальні округи. Зараз формуються госпітальні ради, і це має безпосереднє відношення до Малина.

У 2017 році охорона здоров’я у районних та міських центрах недофінансована на 3 мільярди гривень. Вже є домовленість, що виділять 500 мільйонів, але це не вирішує проблему. Міністр охорони здоров’я Уляна Супрун в кінці минулого року говорила, що гроші, які виділяються районам як субвенції, переходять у заробітну плату. Всі заклади охорони здоров’я будуть забезпечені на 100 відсотків заробітною платою з урахуванням підвищення. Але вони не дали цих грошей, ця субвенція нам не була надана. Хтось у комітеті поставив запитання: а чи підуть ці гроші за пацієнтом, і якщо підуть, то коли? Ми бачимо, що ці гроші не йдуть або йдуть недостатньо.

У комітеті охорони здоров’я сказали, що гроші не мають йти за пацієнтом, а чекати на пацієнта. Існує механізм, за яким укладаються договори з пацієнтом, від чого залежить заробітна плата лікаря. Умовно кажучи, 200 пацієнтів — це буде ставка лікаря. Це впливає на зарплату самого спеціаліста. Щоб більше заробляти, йому треба слідкувати, щоб серед пацієнтів, до прикладу, не було запущеної форми туберкульозу. Це зовсім інші відносини між лікарем і пацієнтом.

Зараз прийняли закон, згідно з яким медичні заклади можна робити комунальними або навіть приватними. Ось я керівник комунального підприємства, а гроші за пацієнтом не прийшли. Мені треба забезпечити працівників зарплатою, заплатити за газопостачання. Комунальне підприємство має право взяти кредит. Я беру кредит, а гроші знову не прийшли. Що тоді робити? Так, комунальне підприємство може займатися господарською, комерційною діяльністю, але воно не має собі за мету отримання прибутку. Колектив отримує гроші за кількість осіб, яких обслуговує, і за загальні показники роботи закладу. Головний лікар нічого не отримує за медичну діяльність, а отримує за господарську і комерційну діяльність. Як таке може бути, що керівника не цікавить результати роботи його закладу в медичному напрямку?

За одним із пунктів, який виключили із проголосованого закону, з 1 січня 2020 року держава мала перестати фінансувати заклади охорони здоров’я, й вони повинні були б забезпечувати себе самі. Зараз 2017 рік. У нас автомобілі зношені, і всім про це відомо. Заклад забезпечений всім необхідним на 40 відсотків. За рахунок чого з 1 січня 2020 року можна не фінансувати медзаклади? Механізму, як цього зробити немає. Я не знаю чи буде в другому читанні прийняти цей закон, і чи буде він робочим. Це не є поганим, що його прийняли. Це є певний рух вперед. Однак, якщо держава дійсно не фінансуватиме медзаклади з 2020 року, я вважаю це злочином. Паралельно проходить децентралізація і значна частина фінансування падає на місцеві бюджети. За словами Міністра охорони здоров’я, керівники медичних закладів отримають повну свободу діяльності, але фактично ніякої самостійності немає. Яка це самостійність, коли рішення про переведення медзакладу в комунальну або приватну сферу приймає місцева рада, вона ж визначає фінансовий план, створюють наглядову раду. І навіть плату за оренду медзаклад може використовувати на свої потреби, але за погодженням власників.

На вторинному рівні процес пішов. Поки не запрацює механізм отримання грошей за послугу, то це неповна реформа.

— Якщо говорити про фінансування, наскільки добре фінансується медична галузь міста і району?

— За травень ледве закриваємо заробітну плату. А крім неї нічого не фінансується. Вся державна субвенція йде на заробітну плату. Кошти на енергоносії, виїзди лікарів дають сільські ради, районна рада. Вже йде червень, а ніякого розвитку немає. Чи купуються в нас автомобілі, нове обладнання? Два кардіографа вийшло з ладу, а ми не знаємо, де взяти на них кошти. Розвиток — це коли обидва працюють, та ще й купили третій.

«РЕФОРМАТОРИ НЕ ПОДУМАЛИ, ЩО В ОКРУГ ВХОДЯТЬ НЕ ЛИШЕ ЗАКЛАДИ ВТОРИННОГО РІВНЯ, А ЩЕ Й ПЕРВИННОГО, ЯКІ, ЗРОЗУМІЛО, ВЗАЄМОДІЮТЬ ІЗ ВТОРИННИМ»

— У зв’язку з тим, що Малин увійшов до Коростенського медичного округу, що тепер чекає на Малинський центр надання первинної медико-санітарної допомоги? Це вплине на його роботу?

— Ні, не вплине. Наш колектив звернувся з проханням, щоб він був представлений у госпітальній раді. Повинен бути саме центр первинної допомоги. Тут також реформатори не подумали, що в округ входять не лише заклади вторинного рівня, а ще й первинного, які, зрозуміло, взаємодіють із вторинним.

Наразі госпітальний округ більше стосується вторинного рівня, однак первинний рівень має бути пріоритетом. Це і забезпечення автомобілів пальним, щоб лікар міг вчасно доїхати до пацієнта, і відповідне оснащення, щоб можна було провести вчасну діагностику. Якщо хворобу виявлено на ранній стадії, потрібні менші чи більші кошти на її лікування? Для будь-якого бюджету вигідно, коли люди хворіють мало, або легкими захворюваннями, або зовсім не хворіють. Первинному рівню не приділяється значна увага. якщо певні види хірургічних операцій виконується мало чи й зовсім не виконується, тоді люди поїдуть туди, де ці операції роблять частіше і, відповідно, на вищому рівні.

Якщо говорити про первинний рівень, то не думаю, що хтось, наприклад, з Малинівки, поїде до лікаря в Коростенський район, хоча це і не заборонено. Але переважна більшість все одно будуть звертатися до місцевих лікарів, бо кваліфікація лікарів первинної ланки достатня для того, щоб виконувати свої функції. У нас є позитивні результати: за останні роки кількість звернень до лікарів загальної практики сімейної медицини зросла у півтора рази. Можна сказати, що і рівень знань, і практики наших лікарів зростає.

Для тих, хто проживає в Малині, не треба їхати в Житомир, щоб отримати первинну кваліфіковану медичну допомогу. Щоб не хворіти, людина має знати, що їй для цього потрібно робити — як харчуватися, яку воду пити, які необхідність робити аналізи тощо. У Житомир, наприклад, треба їхати тоді, коли є потреба зробити операцію на серці, бо тут її ніхто не зробить. Однак приблизно 80 відсотків всіх хвороб починають і закінчують лікувати саме на первинному рівні. Тому первинний рівень як був, так і залишиться.

Скажу більше, зараз вторинний рівень повинен, в першу чергу бути зацікавленим, і про це я неодноразово говорив на відповідних засіданнях, як «дружити» з первинним рівнем. Тоді можемо й об’єднувати медичні заклади. Якщо в Коростені є спеціалісти, яких немає в Малині, й людина може поїхати туди за направленням сімейного лікаря, чому ми не повинні «дружити» з Коростенем?

Якщо, до прикладу, в місцевому пологову відділенні народжує, наприклад, 300 матерів, а решта їде в інші пологові відділення, як воно може бути міжрайонним, коли місцеві жителі не народжують у ньому? Як тоді можна вкладати кошти у міжрайонний пологовий центр? Перед тим, як вкладати кошти, робляться розрахунки, чи вигідно їх вкладати сюди, чи ні.

Зрозуміло, що кошти перераховуватимуться у госпітальний округ. Мабуть, треба подивитися, яка лікарня є в самому Коростені, оскільки він — центр госпітального округу. Там є ряд відділень і спеціалістів, яких немає в Малині, або й не було, або з якоїсь причини їх не стало. Якщо залучати до нас відповідних спеціалістів, їм потрібно надати житло, соціально забезпечити. Для одного це ще можна зробити, а уже для десяти, це нереально.

«Є ЦІЛА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, КУДИ ВІДНОСИТЬСЯ І НАВЧАННЯ, І БУХГАЛТЕРІЯ, І КАДРОВИЙ ВІДДІЛ… ЦЕ ЦІЛІСНА СИСТЕМА МАЛИНА І РАЙОНУ»

— Ще в лютому цього року на сесії Малинської міської ради було прийняте рішення про створення з першого травня міського та районного центрів первинної медико-санітарної допомоги, посилаючись на неможливість міста фінансово утримувати такий медичний заклад. А на початку березня на зустрічі керівництва міста колектив закладу виступив проти такого рішення. Наскільки розумію, поки такого розподілу не відбулося. На якому етапі зараз перебуває це рішення?

— Вся проблема в тих, хто прийняв це рішення. Що це таке: «Не вистачає коштів на утримання закладу»? Районна рада, сільські ради не дають кошти на фінансування. І єдино правильний вихід — відділити міську медицину від районної, яка не відділяється. Чому не відділяється? Відповідь у самій назві — «Малинський МІСЬКРАЙОННИЙ центр первинної медико-санітарної допомоги». Якби у нас не було місто обласного значення, взагалі ніяких питань не виникало. Охорона здоров’я не ділиться на міську і районну, і це правильно, що вона міськрайонна. У нас переважна більшість спеціалістів міські. До того ж, покажіть, хто відмовляється від фінансування? Районна рада й держадміністрація готові до діалогу. Якщо хтось не може домовитися, для цього не потрібно руйнувати заклад.

У поліклініці розміщено дві амбулаторії: перша — загальної практики сімейної медицини, а друга — дитяча. Сімейні лікарі і педіатри надають медичну допомогу населенню міста на приписній дільниці. Деякі дільниці, наприклад, Ворсівка, приписані до міста. Питання: а з приписними, що робити? Вони в місті залишаються чи в районі?

Районна медицина — це всі амбулаторії, яких вісім. А є ще дві амбулаторії в Чоповичах та Гранітному. В останньому населення вважається міським. Постає питання, що робити з сільським населенням? Є ж ціла система охорони здоров’я, куди відноситься і навчання, і бухгалтерія, і кадровий відділ… Це ж цілісна система Малина і району. Управління залишається в місті. А як бути з районом? Хто ним займатиметься? Сільський голова чи голова районної ради?

Це фактично розрізати по живому цілісний живий організм. Я запитав мера нашого міста: «Це рішення буде виконуватися?» Він відповів ствердно. Коли мені принесли наказ міського голови, там дійсно написано, що має бути створено ці два заклади. А це означає, що за два місяці треба попередити працівників. Після того, як надійшов цей наказ, уже наступного дня всі працівники мали бути попереджені про це. Але ж він надійшов із запізненням, однак ми мусили виконувати наказ. Тож почали попереджувати працівників уже з порушенням. Люди ознайомилися з наказом і сказали, що вперше чують про таку реорганізацію. Профспілки, які є представниками інтересів колективу, мають бути повідомлені ще за три місяці. Все має робитися для людей, а не заради нерозумних амбіцій, не думаючи, навіщо це робити. Це фактично мертвонароджене рішення.

У комісії по законності нам рекомендували звернутися до суду, щоб вони відмінили це рішення. Це рішення залишається діючим, але вже перше травня минуло. В цілому, тут немає про що говорити. Якщо це піар, то він нікому рейтингу точно не підніме.

У сільрадах робота деяких фельдшерів є незадовільною. Але це ж не означає, що треба закривати ФАП. Деякі сільські голови кажуть, що не контролюють роботу фельдшерів. Я написав наказ, згідно з яким вони контролюють спільно з нами роботу ФАПів і погоджують графік. Проходить кілька місяців — знову кажуть, що не задоволені роботу фельдшерів. Але тепер виходить, що з їхнього боку недостатній контроль. З Малина не можна контролювати кожен ФАП, але в селі на місцях це можна робити. Я веду до того, що кожен сільський голова має бути зацікавленим в ефективній роботі фельдшерсько-акушерського пункту. Хто із сільських голів скаже, що їм не потрібен ФАП? Думаю, таких немає.