Перші дні нового, 2023 року зовсім не схожі на такі ж дні попередніх років. У багатьох із нас настрій далеко не святковий, але й не безнадійний. Ми налаштовані на те, щоб приймати нові виклики у разі їх появи, на подальшу допомогу нашим військовим, на відбудову країни та громад. Одним словом, життя кожного продовжується, але воно інше...
У Малинської громади життя теж змінилося. Змінилися плани і пріоритети.
Про рік, що минув, і рік, що почався – в інтерв’ю з міським головою Олександром Ситайлом.
— Олександре Григоровичу, яким був для Вас 2022 рік?
Мабуть, як і для всіх, складним — як для міського голови, так і як для звичайної людини. Протягом 2021 року було напрацьовано ряд проектів і домовленостей, спрямованих на покращення життя жителів громади і закріплених у бюджетах усіх рівнів на 2022 рік: державному, обласному, нашої громади. Але день 24 лютого змінив усе. У наші плани не входили авіабомбардування, близька лінія фронту, просування військової техніки.
У цих умовах перед всіма нами постало питання № 1 — забезпечення життєдіяльності громади, її оборона від ворога та підтримка військових.
Ті часи для нашої громади були важкими. Вона найбільше постраждала на Житомирщині від рук ворога. Було зруйновано та пошкоджено понад тисячу об'єктів, житлових будинків, два мости – один фабричний, інший – у межах громади по трасі Київ-Ковель. Відбудови потребували заклади освіти і культури.
Я дякую всім, хто ділився, чим міг, хто йшов туди, де потрібні були руки, волонтерив і захищав, лікував і навчав, випікав хліб і патрулював вулиці, обробляв землю, збирався на засідання виконавчого комітету і сесій, щоб приймати необхідні рішення на користь громади, тим, хто підтримував і підтримує ЗСУ.
— Давайте відмотаємо плівку подій до березня-квітня минулого року. Чим тоді Ви переймалися найбільше?
Питань було багато. Ми відразу ж організували оперативний штаб і пункт збору допомоги як для військових, так і для жителів. Громада мала потребу в продовольстві, забезпеченні хлібом, наданні комунальних послуг. Ажіотаж виник в аптеках, банкоматах. Ми призупинили роботу усіх закладів освіти, щоб убезпечити наших дітей. Аби не було проблем із постачанням хліба, разом з колективом Малинського хлібозаводу збільшили його потужності. А ще — домовилися з Коростишевом та Іршанськом щодо додаткового хлібопостачання.
Майже відразу постало питання евакуації населення. Тоді з допомогою водіїв шкільних автобусів, які дуже ризикували, але завжди виходили на рейси, ми декілька днів підряд вивозили людей до Коростеня, Львова та до західних регіонів. Пізніше приймали постраждалих із сусідньої, Київської області, годували їх, тимчасово розміщували в укриттях, а потім відправляли до Житомира.
Особливо складно було на півночі громади. Гостро стояло питання забезпечення продуктами жителів тих сіл, які постійно зазнавали ворожих обстрілів. Власними силами та за допомогою обласної державної адміністрації, наших обласних депутатів та волонтерів, окремих громад області ми цю проблему успішно вирішували.
Були відкриті усі харчоблоки, завдяки яким було забезпечено харчування понад 3000 осіб — як військових, так і цивільних.
Також ми надавали продуктову і гуманітарну допомогу населенню Київської області.
Гостро стояло питання забезпечення громадського порядку. Воно було покладене на поліцію, тероборону та загони самооборони, сформовані у старостинських округах.
Спільними зусиллями було збудовано дві переправи через річку Ірша з пішохідним переходом по зруйнованому фабричному мосту.
Постійну підтримку ми надавали Збройним Силам та теробороні коштами. З бюджету громади для їх потреб торік було використано понад 15 мільйонів гривень та передано близько 10 автомобілів для ЗСУ.
Це був складний час, але саме тоді наша єдність допомогла громаді вистояти.
— Зрозуміло, що хвалитися чимось у такий складний рік — важко. Але життя тривало…
Так. Як би не було складно, проте, коли обстріли стихли, люди стали повертатися до своїх домівок. Поступово відновлювалася робота закладів освіти і культури. Не припинялася ні на хвилину робота комунальників та медиків. Відбудови потребував центр міста, дороги та постраждалі села. У квітні вдалося налагодити призупинене транспортне сполучення по місту. Тоді більше місяця люди їздили безкоштовно, за рахунок бюджету громади. Довго не відключали й централізоване опалення, щоб в укриттях було тепло. При цьому ні на хвилину не припинялася робота наших місцевих соцслужб і люди отримували державну допомогу у вигляді пільг та субсидій.Ми мали багато пошкоджених будівель та приватних будинків у громаді. Але завдяки допомозі обласної військової адміністрації вдалося відремонтувати заклади культури, освіти, медицини. Поточним ремонтом охоплено більшість приватних будинків. Витрачено близько 2 мільйонів гривень на відновлення будинків, яким необхідний капітальний ремонт.
Плюс до того ми прийняли у минулому році більше 1700 переселенців. Вони почали прибувати навесні-влітку. Цим людям надавалася всіляка допомога. Два дитячі садочки ми переоблаштували під хаби для надання прихистку жителям східних та південних областей.
Постійно нам підставляли плече у вирішенні їх проблем обласна та районна військові адміністрації, благодійні фонди, волонтери, за що їм щира вдячність.
— Щодо надання послуг. Торік, пам'ятаєте, були проблеми з роботою паспортного столу...
Так. Спільними зусиллями нам вдалося відновити роботу міграційної служби, яка працює і сьогодні. Паралельно з цим ми займалися залученням обладнання для нашого паспортного столу. Тож у цьому році, думаю, люди зможуть отримувати ці важливі документи і через ЦНАП.
— Як працювала одна з найважливіших сфер - комунальна?
Я пишаюся нашими комунальниками і дякую їм. Бо, незважаючи на сирени, тривоги, загрозу життю, вони надавали послуги людям, робили життя якомога комфортнішим.
У перші дні війни ми залучили техніку усіх комунальних підприємств для облаштування різних оборонних споруд. Багато допоміг тоді «Юнігран» — і технікою, і будівельними матеріалами: щебенем, піском, блоками. Хто бачив наші центральні вулиці на початку березня, той згадає ці укріплення. Аналогічна ситуація спостерігалася і на шляхах за межами міста. Це, погодьтеся, чималий обсяг робіт. Також комунальники брали активну участь у ліквідації наслідків обстрілів.
При цьому люди отримували основні послуги: тепло- та водопостачання, водовідведення, прибирання сміття. Пізніше додатково розширено мережу контейнерного збору сміття в Українці, Слобідці, Гамарні, Щербатівці.
Складна ситуація спостерігалася навесні з дорогами. Їх треба було ремонтувати не лише планово, а й через пошкодження, спричинені рухом військової техніки. Завдяки дорожникам ремонтом навесні та влітку було охоплено більшість доріг громади. На ділянках Візня –Забране, Жабоч – Чоповичі, які не ремонтувалися більше 5 років, було виконано значний обсяг робіт: вирівнювання дорожнього полотна з відсипанням щебеневої продукції.
Відремонтовано міст через річку Ірша на трасі Київ-Ковель поблизу села Українка. Розпочато капітальний ремонт мосту у місті Малині, який буде завершено до кінця 2023 року.
Покращилося покриття зв'язком. Було встановлено вишки мобільного зв'язку та проведено швидкісний інтернет до ряду сіл громади.
На жаль, через недовиконання бюджету ми не змогли оновити парк комунальної техніки за власні кошти, проте благодійно залучили техніку за програмою «UNICEF» та «U-LEAD з Європою» та інших міжнародних фондів: екскаватор-навантажувач, спецтехніку та засобів для потреб комунальної сфери, фронтальний навантажувач, близько 20 генераторів різної потужності, 8 ланцюгових пил з комплектом ланцюгів, відрізні машини з комплектом кругів, 2 автомобілі для медицини.
Не можу не згадати про шкільні автобуси, подаровані Естонією та Латвією, зокрема, нашим містом-побратимом Бауска, угоду про співпрацю з яким було підписано у минулому році.
— Малин має ще партнерів із Німеччини, чи не так?
Саме так. Дружні стосунки із жителями німецького міста Біллербек у нас зав’язалися під час робочого візиту у латвійському місті-побратимі Бауска. На початку зими із Біллербеку нам передали 2 бензогенератори для Горинської гімназії та Недашківського ліцею.
Днями ж на україно-польському кордоні зустрілися із представниками Біллербеку, які вкотре передали надзвичайно важливу та дороговартісну допомогу Малинській громаді. Це — новий, потужний дизельний генератор на 70 кВт з повним баком дизельного палива (190 літрів) для нашої лікарні, три менші генератори для шкіл і садочків, чавунна піч-камін для пункту незламності, дитячі іграшки, павербанки та інша гуманітарна допомога.
Завдяки цьому, під час відсутності електроенергії, пацієнти та медичний персонал будуть в теплі і зі світлом.
А всього за цей час німецькі друзі передали допомогу для Малинщини майже на 2 млн грн.
— Німці приймали влітку наших дітей на оздоровлення?
Так, 20 дітей їздило до Біллербеку. Дякуємо також мерії прикарпатського міста Яремча, де безкоштовно приймали дітей у місцевому санаторії. Його керівника досі згадую з теплотою у душі. У Яремчі побувало 250 дітей громади.
— Якщо вже ми зачепили тему підростаючого покоління, що маємо у сфері освіти?
Для наших освітян і дiтей це був складний рік. Проте ми рухалися вперед. Зокрема, на вимогу законодавства провели реорганізацію закладів. Зараз маємо 11 ліцеїв, 5 гімназій та 3 початкові школи. Забезпечено на 100 відсотків підвіз учнів та педагогів до закладів освіти у сільській місцевості, для чого задіяно 11 автобусів. Усі заклади освіти за кошти бюджету громади облаштовані укриттями. Придбано та встановлено нове котельне обладнання у Малинівському Недашківському, Гранітненському ліцеях та Гранітненському садочку. Проведено часткове відновлення після пошкоджень приміщення Любовицької початкової школи, яка постраждала під час березневих обстрілів. У всіх закладах освіти було проведено поточний ремонт у рамках підготовки до нового навчального року. Для закладів освіти придбано 18 генераторів. Встановлено пожежну сигналізацію у ліцеї №2. Виділено кошти для встановлення пожежних сигналізацій у решти Малинських ліцеях.
За сприяння народного депутата Тетяни Грищенко нами відкрито спортивний майданчик біля Малинського ліцею №1.
— Яким був рік для медицини та культури?
Наша лікарня у минулому році не лише лікувала цивільних, а й надавала допомогу військовим. Ми пишаємося нашими медиками. Вони практично жили на своїм робочих місцях. У підвалі медзакладу облаштували пологове відділення та операційні.
Попри складний час, нам вдалося покращити матеріальну базу лікарні. У 2022 році запрацювали дві кисневі станції. Було придбано два твердопаливні котли, а також лапароскопічну стійку, рентгенапарат, аналізатори для лабораторії, сучасні багатофункціональні ліжка та медичні засоби.
Пригадую у перші дні війни і наш Центр культури і дозвілля. Він, без перебільшення, став важливим гуманітарним пунктом. Тут не лише акумулювали одяг, продукти, а й готували чай, каву, бутерброди… У селах працівники культури також працювали для перемоги: плели сітки, збирали допомогу, продукти. І сьогодні вони, не лише працюють у своєму звичному напрямку, а й готують сухі борщові набори, виготовляють маскувальні сітки та беруть участь у зборі продуктів.
Хочу згадати про нашу Школу мистецтв, яка дуже постраждала. ЇЇ робота була відновлена після ремонту завдяки участі товариства «Вайдманн-МПФ». Виготовлено проект капітального ремонту, який, можливо, розпочнеться у цьому році завдяки підтримці Естонії.
— Ви — міський голова. І разом з тим чоловік і батько. Де була у важкий період Ваша родина? Як Ви підтримували зв'язок?
Як і багато інших, моя родина була змушена покинути домівку. Це дало мені можливість максимально віддаватися роботі. Дружину і доньку я зміг побачити лише у червні. Зв’язок ми підтримували телефоном. Батьки ж залишалися вдома.
— Яким буде цей рік на Ваш погляд?
Рік буде нелегким, але точно, кращим за попередній. 2022 рік змінив нас. Ми прийняли виклик від ворога і змогли вистояти, набули нового досвіду. Перебудували своє життя на воєнні рейки. Це значить, що зможемо і відбудувати нашу громаду, повернути її до звичайного життя. Головне, зберігаймо надію і любов у наших серцях.
